Раднарком не міг дійти згоди із більшовиками Харкова, а харківські більшовики не хотіли визнавати самостійність київських більшовиків .Тривала боротьба Раднаркому з Донським урядом та білогвардійцями , ситуація на німецькому фронті була нестабільною в тилу панував розлад та анархія. За таких обставин неможливо було вирішити кожну проблему окремо, а тому українські та радянські діячі перебували у розгубленості, оскільки ані перші ані другі не наважувались брати на себе вирішення усіх проблем.

За вирішення цих проблем взявся Раднарком, згідно з особистим наказом Леніна була призначена особа, яка б керувала бойовими діями проти донців, білогвардійців та "їх посібників ".Це був В.Антонов -Овсієнко .Під посібниками Ленін мав на увазі Центральну Раду. Але завдання це було не з легких оскільки Харківські більшовики не підтримували відкриту агресію проти Центральної Ради. Але не зважаючи на це радянські війська поступово почали переходити до бойових дій. Яскравим прикладом можуть слугувати збройні сутички на станціях Лозовій та Синельниково. Подальші кроки В.Антонова-Овсієнко вгадати було неважко - Харків та Кареринослав. Тим більше, що Харків уже знаходився у його руках, а Катеринослав з великою кількістю місцевої червоної гвардії в будь-який момент готовий був повстати.

Збройна сутичка у Катеринославі, на відміну від попередніх, була вже відкритим втручанням у внутрішні справи України, служила початком війни Раднаркому з Центральною Радою .Адже попередні сутички можна було пояснити необхідністю боротьби з білогвардійцями Корнілова та Донським урядом генерала Каледіна, а в цьому випадку втручання у відносини між українською владою Катеринослава та більшовицьким ревкомом було неприхованою агресією. Навіть Антонов -Овсієнко в своїх записках наводить наказ за яким загону Єгорова доручалось підняття в Катеринославі повстання та захоплення міста.

На той час в Катеринославі нараховувалось близько 1500 багнетів військ Центральної Ради. За спогадами Антонова-Овсієнко там знаходилось 5000 червоногвардійців, полк імені Пилипа Орлика, що тяжів до останніх, нейтральна артилерія та 1500 гайдамаків. Як згадував генерал М.Омельянович-Павленко, вже восени 1917 року в Катеринославі був утворений гайдамацький курінь, який був єдиною місцевою військовою українською формацією .Але більш реальною виглядає інформація про наявність в місті трьох українських угрупувань: Катеринославського куреня "вільного козацтва", Сердюцького полку імені П.Орлика та зукраїнізованого 134-го Феодосійського. Що ж становили ці військові підрозділи: гайдамацький курінь був укомплектований переважно з добровольців і справляв дуже добре враження .Звичайно до нього вступила студентська та гімназична молодь, яка не мала військової підготовки. Цей курінь знаходився під командуванням майбутнього захисника Карпатської України тоді старшини, а потім штабс-капітана Сергія Єфремова. Йому допомагав теж старшина і його брат Олександр Єфремов та комісар Центральної Ради інженер Іван Труба.

Другим військовим формуванням на яке спирались місцеві представники Центральної Ради був 134-й Феодосівський полк. Радянські комісари у своїх спогадах писали, що цей полк під впливом агітації офіцерів схилявся до підтримки української влади .Разом з гайдамацьким куренем Феодосійський полк нараховував близько 1500 багнетів, але навіть за такої чисельності враховуючи непідготовленість студентів навряд чи він був серйозною перепоною для більшовиків.

Третім підрозділом, що мав відношення до військ Центральної Ради, як зазначалось був сердюцький полк імені Пилипа Орлика. Цей полк прибув з півночі. Цей полк був створений влітку 1917 року з вояків -українців 60-ої дивізії на Північному фронті. Переважали в полку українські кадри 240-го російського полку, а очолював його підполковник Липовець. Після Жовтневого перевороту у Петреграді більшовики значно посилили вплив у цьому полку.На чолі військової ради став українець - більшовик, який поступово почав демобілізовувати кращі кадри. За таких обставин полк залишила значна кількість старшини. Підполковник Липовець втратив вплив на вояків полку, оскільки ті робили на нього замах. Незабаром майже повністю збільшовичений полк виїхав до Катеринослава. Хоча він складався з українців, але більшовицькі погляди переважали за інтересидержавницькі. Сила полку сягала майже 1000 багнетів. Не зважаючи на те, що і самі більшовики висловлювали побоювання щодо прихильності даного полку, але врешті під час вуличних боїв він виступив на боці більшовиків.

Крім того в місті знаходились 228-й та 271-й запасні полки, запасний гарматний дивізіон та запасний уланський ескадрон. Піхотні підрозділи оголосили підтримку більшовиків, але були роззброєні і не становили серйозної військової сили. Гармаші ж підтримували війська ЦР. Уже під час боїв деяка частина солдатів хнову була озброєна більшовиками та брала участь в подіях на їхньому боці.

Досить чисельною була червона гвардія Катеринослава . Однак справжня її чисельність була набагато меншою ніж писав Антонов -Овсієнко. Загалом чисельність  червоної гвардії  доходила до 2000 багнетів, які отримали 10000 квинтівок, 10 мільйонів патронів, десять кулеметів та кількасот наганів за допомогою Леніна .З такими силами можна було виступати проти військ ЦР.

Незабаром було знайдено і привід до повстання. Ним став броньовик, який 24 грудня гайдамаки привезли з Олександрівська і кілька разів прїхали на ньому по проспекту. Споївши охорону броньовика вином , більшовики вивезли його на подвір"я Брянського заводу. На ранок 26 грудня представники української влади прибули на завод з умовою повернути броньовик до 14-00. Звичайно, що червоногвардійці броньовик не повернули, а тому 8 січня у Катеринославі було розпочато вуличні бої. Розташована біля монастирського лісу артилерія почала обстріл Брянського заводу.

Украйнські підрозділи міцно закріпились на околиці міста, де знаходились їхні казарми і вжили заходи для розміщення посилених загонів на станції та на вокзалі Катеринослава. Крім того, в центрі міста, на пошті були зібрані потужні сили для штурму Ради робітничих та солдатських депутатів, де знаходився Ревком з великим червоногвардійським загоном. Поруч із Озерним базаром розташовувалися резерви військ ЦР. Полк ім. Орлика, що перебував у казармах, оголосив про свій нейтралітет. Про це оголосили і 228-й та 271-й запасні полки.

Головні сили червоногвардійців дислокувались на Брянському заводі. З розробленим планом більшовики створили кілька ударних груп, які направили в різні кінці міста. Але вжиті ними заходи виявились недостатніми. Увечері 26 грудня українські підрозділи майже повністю оволоділи ситуацією і в приміщенні міської думи розпочалися мирні переговори. Звичайно для більшовиків ці переговори були зволіканням часу, оскільки за наказом Антонова-Овсієнко їм на допомогу вирушив загін червоногвардійців на чолі з Єгоровим, крім того вони всіма засобами намагались притягнути на свій бік нейтральні полки. 27 грудня в зв'язку з переговорами вся перша половина дня минула в спокої, але це дало змогу більшовикам оговтатись та мобілізувати свої сили: до будинку Рад підійшло солідне підкріплення - червоногвардійці Амурського та Брянського заводів і частина полку ім. Орлика згодилась виступити на їх боці. Цей полк захопив батарею, що обстрілювала Брянський завод і вибив підрозділи ЦР з вокзалу. Розуміючи важливість захоплення будинку Рад, українські частини в ніч з 27 на 28 грудня пішли в наступ, але ця атака закінчилась невдачею. Тією ж ніччю на станцїю Ігрень, що поруч з Катеринославом, прибув загін Єгорова, в якому був навїть бронепоїзд. В місті продовжував майоріти жовтоблакитний прапор лише над однією будівлею - поштою. У ніч на 29 грудня російський загін з тилу ввірвався на пошту, пудкріплений атакою катеринославців. О 12 годині ночі українські представники підписали акт капітуляції.В результаті боїв російські червоногвардійці втратили 10 чоловік убитими та 20 пораненими, а катеринославці - 11 убитими і кілька десятків поранених. На жаль даних про втрати українських підрозділів немає. Частини решток військ Центральної Ради відійшли до Олександрійська. Один загін гайдамаків виїхав до Києва, де згодом брав участь  в обороні столиці від радянських військ.

Піля бою в Катеринославіможна було вже сказати. Що більшовицький уряд почав вести відкриті бойові дії проти Центральної Ради. Отже, розпочалась українсько-більшовицька війна. Україна була втягнута в громадянську війну, початок якій поклав похід Антонова-Овсієнка проти білогвардійців.

Література:

• 1.Революція на Україні , К.1930
• 2.Новіков А. Катеринославський жовтень. К.87
• 3.Д.Дорошенко .Історія України.
• 4.ПотаповМ.ЧервонаГвардіяКатеринослава.К.87 5.Я.Тинченко . Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917-березень 1918).К96