|
|
 |
Болгарія у другій половині 20 століття
Після вересневого повстання 1944 року в Болгарії влада перейшла до рук вітчизняного фронту, провідні ролі в якому відігравали комуністи – члени болгарської робітничої партії. Коаліційний уряд в основному складався з представників правих партій, але комуністам належали ключові міністерства – внутрішніх справ, юстиції. Була проведена аграрна реформа.
В вересні 1946 року був проведений референдум, за результатами якого було ліквідовано монархію, Болгарію проголошено народною республікою. У грудні 1947 року прийнята нова конституція країни, яка узаконила всевладдя комуністів і проголосила будівництво соціалізму за радянським зразком: розпочато індустріалізацію в країні та кооперування селян. 60-ті рр. стали роками розквіту культу Генерального секретаря ЦК БРП В. Червенкова.
В 1954 році болгарську комуністичну партію (нова назва) очолив Т. Живков, який взяв курс на прискорене будівництво соціалізму. За короткий час було націоналізовано 98% промисловості, а у 1958 році Болгарія першою серед країн соціалізму завершила кооперування селянства.
Наприкінці 60 рр. уряд сповістив про побудову основ соціалізму. Болгарія перетворилася на індустріально-аграрну країну. Водночас вона зберігала високі темпи зростання сільськогосподарського виробництва і стала великим постачальником його на світовий ринок.
В 1971 році була прийнята нова програма БКП, нова конституція НРБ, що проголосили план побудови "розвинутого соціалістичного суспільства" Болгарії. Монополія БКП призвела до зосередження всіх важелів управління в руках сімейного клану Живкова. В тоталітарному суспільстві не допускалося інакомислення, думки рядових комуністів ігнорувалися, а друга політична партія країни – Болгарський землеробський народний союз, була цілком залежна від компартії.
У 70-ті рр. розпочинається спад виробництва, а з 80-х рр. – наростання кризових явищ в болгарському суспільстві. Загострило ситуацію в країні і рішення Живкова у 1984 році асимілювати турецьке населення півдня Болгарії (1 млн. з 9 млн. жителів країни): туркам примусом нав’язувалися болгарські прізвища. Живков, як і інші керівники-диктатори соціалізму негативно поставився до Горбачовської перебудови в СРСР, але в суспільстві усвідомлювалась необхідність рішучих реформ.
В листопаді 1989 року не пленумі ЦК БКП Живков був звинувачений у злочинних методах керівництва і вимушений був піти у відставку. Падіння авторитарного режиму Живкова сприяло поступовій ліквідації монополії компартії на владу, в якій відбулися радикальні зміни і з початку 1990 року вона стала називатись Болгарською соціалістичною партією (БСП).
За короткий час на політичній арені Болгарії виникло понад 50 різних партій. Головною опозиційною силою в країні став, створений у грудні 1989 року, Союз демократичних сил (СДС), до якого увійшли 16 партій, об’єднань і рухів. Його очолив Ж. Желєв, який після виборів у болгарський парламент – Великі народні збори, незважаючи на перемогу БСП, у серпні 1990 року був обраним депутатами президентом країни.
В липні 1991 року була прийнята нова демократична Конституція республіки Болгарія. Почалися ринкові перетворення, але слабкість економіки, відсутність досвіду приватизації спричинили різкий спад виробництва. На середину 1994 року 80% населення за рівнем доходів опинилося за межею бідності. Це призвело до загострення політичного протистояння в болгарському суспільстві.
На виборах 1994 року перемогла соціалістична партія, але й вона не змогла розв’язати економічні проблеми: результатом стало катастрофічне падіння ВЛЦ (середня заробітна плата стала складати 7 доларів на місяць, тоді як при демократах 30), інфляція досягла 150% за рік. Це стало причиною повернення демократів до влади. У 1996 році президент Болгарії – лідер СДС П. Стоянов. Демократи перемогли і на парламентських виборах 1997 року.
На сьогодні зовнішньополітичні та економічні зв’язки Болгарії поступово переорієнтовуються на Захід. Болгарія – асоційований член Європейського Союзу, домагається вступити до НАТО.
На сьогодні середня заробітна плата становить близько 100 доларів в місяць, а пенсія 50. У 1992 році у Софії укладено договір про дружні відносини та співробітництво між Україною і Болгарією. Важливим чинником болгарсько-українських відносин є чисельна болгарська національна меншина в Україні – понад 230 тис. чоловік.
Література
1. Дейчаківський Микола. На визвольних стежках Європи.. - К.: Юніверс, 1997. - 128с.
2. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - 77с.
3. Реформування поліції в країнах Центральної та Східної Європи. - К.: Задруга, 2005.
4. Історія країн Західної Європи та Північної Америки нового часу. - Львів: ЛНУ, 2002. - 150с.
5. Коріненко П. С. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945рр.). - Тернопіль: астон, 2002.
6. Іваницька Ольга Павлівна Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002). - Вінниця: ФОЛІАНТ, 2003. - 560с.
7. Газін, Володимир Прокопович Новітня історія країн Європи та Америки 1945-2002 роки: Навчальний посібник/ В. П. Газін, С. А. Копилов; За ред. А. О. Копилова. - К.: Либідь, 2004. - 624с. - 14-53.
Джерело: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/world_history/31742/ |
| Категорія: Новітня історія | Додав: Natar (27.01.2014)
|
| Переглядів: 625
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
