|
|
 |
Канада в ХХ ст.
1. Становище країни після Другої світової війни
У роки Другої світової війни Канада зробила важливий внесок у перемогу антигітлерівської коаліції. Країна з населенням у 12 мли душ спромоглася мобілізувати до збройних сил 785 тис. осіб, або майже 15% усього самодіяльного населення.
Канадські льотчики відіграли значну роль у повітряному захисті Великої Британії. Канадські війська брали активну участь у висадженні союзницьких сил у Франції 1944 р., у бойових діях на території Італії. Індії, інших країн. 42 тис. канадців загинули в роки війни.
У повоєнний час Канада розвивалася досить успішно. Оскільки воєнні дії відбувалися на великій відстані від її території, ніяких економічних збитків країна не зазнала. Навпаки — канадські бізнесмени зуміли використати сприятливу кон'юнктуру для оновлення основного капіталу, завоювання нових ринків для своїх товарів, активної інвестиційної політики.
У перші повоєнні роки Канада вийшла на трете місце у світі за обсягом промислового виробництва. Хоча після відновлення економіки європейських держав та Японії вона посунулася далі, але входить до "великої сімки" найбільш промислово розвинених країн.
У повоєнні роки зберігалася залежність Канади від Великої Британії, яка репрезентована генерал-губернатором, хоча ще в 1931 р. англійський уряд визнав за Канадою самостійність у внут-; рішнін та зовнішній політиці. Канада входить до Британської співдружності націй. Щоправда, позиції Великої Британії були послаблені після введення в 1947 р. канадського громадянства, а 1949 р. до Канади приєднався Ньюфаундленд, що був доти англійською колонією.
Позиції Сполучених Штатів у 40—50-х рр., навпаки, значно зміцніли. Якшо англійські капіталовкладення в канадську економіку становили 16%, то американські — 76%. На політичній арені Канади у повоєнний час діють дві впливові політичні партії — ліберальна і прогресивно-консервативна. Зокрема, ініціатором американсько-канадського зближення був лідер ліберальної партії Л. Сен-Лоран. У 1947 р., перебуваючи на посаді міністра закордонних справ, він виступив за відмову від традиційної орієнтації на Велику Британію і за "тісну співпрацю" зі Сполученими Штатами. Ставши прем'єр-міністром, Л. Сен-Лоран зважився на подальшу канадсько-амернканську інтеграцію. Він підтримував широке залучення в економіку країни американського капіталу.
Корпорації США скупили в Канаді величезні лісові масиви, землі, багаті на природні копалини, особливо уран, рідкоземельні метали, нафту. Вони вклали кошти в будівництво найбільш сучасних підприємств провідних галузей економіки, а також у банківсько-фінансову сферу.
Посилилася й політична залежність Канади від США. У 40-х рр. канадський уряд підтримував всі основні заходи американської зовнішньої політики: доктрину Трумена, план Маршалла, створення НАТО, війну в Кореї. Поступово Канада перетворилася на молодшого партнера США.
Особливо рельєфно ця лінія проводилася урядами Канади у 50-60-х рр.
У 70-х рр. ситуація дещо змінилася.
Це знайшло конкретне втілення у скороченні участі Канади у військовому механізмі НАТО, в розширенні зв'язків з країнами Спільного ринку, СРСР, установленні 1970 р. дипломатичних відносин із КНР. У 1976 р. прем'єр-міністр Канади відвідав з офіційним візитом Кубу. Помітно пожвавилася в 70-х рр. канадсько-японська торгівля, активізувалися економічні відносини з країнами Латинської Америки. Все це свідчило про більш самостійний і незалежний зовнішньополітичний курс Канади.
2. Проблема Квебеку
У внутрішньополітичному житті най гострішою проблемою в 60-70-я рр. була національна проблема. Специфікою країни є існування трьох великих етнічних груп: англо-канадці — близько 40% населення, франко-канадці — близько 27%, інші національні меншини — близько 33% (українські канадці — одна з найчис-ленніших меншин, більше мільйона громадян). Провінція Квебек, 4/5 населення якої становлять франко-канадці, до 60-х рр. відставала від інших частин країни за рівнем економічного розвитку. Швидка індустріалізація 60-х рр. корінним чином змінила ситуацію.
У 60-ті рр. Квебек рівнем економічного розвитку і соціальної структури вже не поступався Онтаріо й північному сходу США. Але це "вирівнювання- не супроводжувалося зміною основних показників, які характеризують становище трудящих мас. Квебек залишався провінцією найвищого безробіття, нижчого рівня життя, ніж сусідня провінція Онтаріо. Подальше підпорядкування господарського життя Квебеку американським і англо-канадсь-ким монополіям не тільки загострило соціальні проблеми, а й супроводжувалося зростанням національної асиміляції. На підприємствах, у конторах переважала англійська мова, без знання якої неможливо було одержати роботу.
Середня платня франко-канадців була на 40% нижчою, ніж в англо-канадців. Застаріла система освіти, яка до того ж знаходилася в руках церковників, великою мірою спричинила усунення франко-канадцїв від участі в науково-технічному прогресі. Загострення національного питання поставило під загрозу існування Канадської Федерації.
Франко-канадці почали претендувати на збільшення своєї частки в політичному та економічному житті Канади. У провінції з'явилися сепаратистські організації, які виступали за відокремлення Квебеку від Канади. Деякі з сепаратистських організацій діяли терористичними методами. Найяскравішим проявом сепаратистських настроїв населення Квебеку став бойкот візиту британської королеви Єлизавети II у 1964 р.
Частково проблему Квебеку намагався вирішити лідер ліберальної партії франко-канадець П. Трюдо, якого 1968 р. було обрано прем'єр-міністром Канади. З його ініціативи 1969 р. парламент ухвалив закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні. Значно більше франко-канадців ставали державними службовцями. На потреби розвитку провінції почали виділятися додаткові кошти. Але остаточне вирішення проблеми Квебеку було здійснено у 80-х рр.
3. Конституційна реформа 1982 р.
На початку 1982 р. британський парламент ухвалив останній закон, який має стосунок до Канади. Цей закон дістав назву Акта про Канаду 1982 р. На основі цього закону канадський парламент 17 квітня 1982 р. ухвалив Акт про конституцію 1982 р. Нова конституція містила повний текст старої конституції та доповнень до неї, прийнятих британським парламентом до 1975 р., а також новий розділ про основні права і свободи (Хартія прав).
Конституція надала велику самостійність провінціям у вирішенні їхніх внутрішніх справ. Законодавчу владу в провінціях, які формально очолюються лейтенант-губернаторами, здійснюють законодавчі асамблеї, виконавчу — кабінети міністрів на чолі з прем'єрами.
У конституції не знайшла визнання рівноправність франко-канадської нації. Як і перше, Квебек розглядався як одна з провінцій Канади, хоч він і мав мовно-культурну специфіку. У день, коли в Оттаві в присутності королеви Єлизавети II святкували прийняття конституції, у Монреалі відбулася багатотисячна демонстрація протесту; у Квебеку за вказівкою провінційного уряду було приспущено прапори. Квебек приєднався до законодавчої реформи лише 1987 р.
Невдоволення положеннями конституції висловлювали й національні меншини, корінні жителі Канади — індіанці, ескімоси, метиси, які вважають, що їхні права не гарантовано.
Хартія прав далеко не повністю проголошувала права й свободи, що містяться в документах міжнародних організацій та ООН. Наприклад, звернено увагу на відсутність таких фундаментальних прав, як право на працю, на житло тощо. До того ж не фіксувалися гарантії записаних у конституції прав і свобод.
Отже, через 115 років після прийняття британським парламентом Акта про Британську Північну Америку 1867 р. канадці нарешті отримали власну конституцію.
4. Соціально-економічний розвиток країни наприкінці XX — на початку XXI ст.
Економіка Канади в 90-ті рр. розвивалася динамічно і стабільно. Зросли продуктивність праці, ефективність виробництва, обсяг експорту, і, що особливо, важливо, господарче пожвавлення не супроводжується зростанням інфляції: ціни вже декілька років залишаються практично стабільними.
Це привело до збільшення прибутків населення. Неухильно і значними темпами збільшується кількість робочих місць. До 1996 р. рівень безробіття вперше за багато років пощастило збити нижче 10-процентної позначки, що має чимале політичне і психологічне значення.
Слід відзначити й високу ефективність канадського сільського господарства. Тих, хто гадає, буцім Канада — переважно сільськогосподарська країна, здивує така цифра: фермерське населення разом із членами родин фермерів становить менше 4% жителів Канади — близько 1 млн душ. При цьому в країні щорічно виробляється майже 50 млн т зерна, більше половини якого надходить на експорт.
Канада впродовж останніх десятиріч посідає значне місце у світовому товаристві й провадить виважений самостійний зовнішньополітичний курс.
Після розвалу СРСР Канада з розумінням поставилася до прагнення колишніх республік СРСР здобути міжнародне визнання. Вона першою із західних держав вже на другий день після референдуму 1 грудня 1991 р. визнала суверенітет України І встановила з нею дипломатичні відносини в повному обсязі.
5. Українці в Канаді
Масове переселення українців до Канади розпочалося наприкінці XIX ст., коли канадський уряд активно стимулював великомасштабну еміграцію з Центральної, Південної та Східної Європи. Першими переселенцями з України стали Іван Пилипів і Василь Жленяк, які 7 вересня 1891 р. прибули з с. Небилів (Галичина) до Канади.
Після Другої світової війни розпочалась остання велика хвиля української еміграції. З 1947 р. по 1955 р. близько 35 тис. українців приєдналися до своїх земляків у Канаді. Більшість, як і перше, походила з Галичини і Буковини, але була також значна група зі Східної України.
У 1989 р. українська етнічна група об'єднувала 1 млн душ. Більшість осіб українського походження мешкали в провінціях Онтаріо, Альберта, Манітоба, Британська Колумбія.
Провідну роль серед канадських українців відіграє уніатська церква. Існує також українська протестантська громада.
Найважливішими організаціями культурного розвитку українців у Канаді є різноманітні фундації. Найбільша з них — Українська фундація ім. Тараса Шевченка, заснована у Вінніпезі 1936 р. Деякі українці обіймали важливі посади в урядових кабінетах, серед них — Роман Гнатишин родом із провінції Саскачеван, який став генерал-губернатором Канади, Іван Сопінко, призначений членом Верховного суду країни.
У країні видасться чимало українських газет і журналів. Серед них — "Український голос", "Новий шлях", "Життя і слово", "Батьківщина" та ін.
Взаємний обмін делегаціями відбувається між містами-побра-тимами Вінніпегом І Львовом, Ванкувером та Одесою.
Українська діаспора продовжує відігравати велику роль у суспільно-політичному й культурному житті Канади.
Джерело: http://school.xvatit.com/ |
| Категорія: Новітня історія | Додав: Teranova (29.05.2013)
|
| Переглядів: 2312
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
