1. Початок "холодної війни" Після, закінчення Другої світової війни сталінське керівництво Радянського Союзу сподівалося встановити свій контроль у країнах, звільнених Радянською армією, привести до влади комуністичні уряди і в такий спосіб створити навколо себе зону з дружніх І залежних від СРСР держав. Своєю чергою, керівні діячі США за підтримки уряду Великої Британії прагнули не допустити переходу країн Центральної та Швденно-Східної Європи під контроль Радянського Союзу і не дозволити поширення комуністичного тоталітаризму на нові території.
Широке оприлюднення думка про необхідність боротьби проти міжнародного комунізму знайшла в промові колишнього прем'єр-міністра Великої Британії В. Черчшіля, з якою він виступив 5 березня 1946 р. у Вестмінстерському коледжі м. Фултон штату Міссурі (США) в присутності президента Трумена. Стверджуючи, що СРСР відокремив Східну Європу від усього світу "залізною завісою", Черчилль запропонував створити для боротьби проти СРСР і комунізму "асоціацію народів, котрі розмовляють англійською мовою", яка володіла б ядерною збросю і могла б розраховувати на військову перевагу над Радянським Союзом. Ця промова вважається початком "холодної війни".
Своєю чергою, Радянський Союз взяв активну участь у розпалі "холодної війни". Він почав провадити активний зовнішньополітнчиий курс, розширювати зону свого впливу на сусідні держави, незважаючи на інтереси народів цих країн і світову громадську думку.
Тому можна погодитися зі словами американського історика Артура Шлесінджера-молодшого:
"Холодна війна... була результатом не якогось рішення, а наслідком дилеми, перед якою опинилися сторони. Кожна сторона 'відчувала непереборне бажання провадити саме ту політику, яку інша ніяк не могла розглядати інакше, як загрозу принципам влаштування світу. Потіч кожна сторона відчула настійну потребу розпочати оборонні заходи. Так, росіяни не бачили іншого вибору, крім зміцнення свосї безпеки у Східній Європі. Американці, які вважали, що це всього лише перший крок у напрямку до Західної Європи, прореагували заявою про свої інтереси в зоні, яку росіяни вважали дуже важливою для своєї безпеки...
Кожна сторона жагуче вірила, що майбутня міжнародна стабільність залежить від успіху її вчасної концепції світового порядку ".
Отже, "холодна війна" мала як внутрішні, так і зовнішні причини.
Внутрішні причини:
1) зростання впливу військовиків на внутрішньо- та зовнішньополітичний курс СРСР та США:
2) мілітаризація за роки другої світової війни економіки (створення військово-промислового комплексу), суспільних інститутів і масової свідомості;
3) пошук зовнішньополітичного "ворога" як засіб консолідації суспільства.
До зовнішніх причин належать:
1) перетворення СРСР і США на наддержави і виникнення між ними гострих протиріч із питань повоєнного устрою світу;
2) встановлення радянської моделі тоталітарного суспільства в країнах Східної Європи і протидія цьому процесу з боку США;
3) боротьба за "сфери впливу" між СРСР і США в різних регіонах світу.
"Холодна війна" стала новим виявом основної тенденції світового розвитку у XX ст. — боротьби між демократією і тоталітаризмом.
Вона знайшла своє втілення в: активній участі в регіональних конфліктах, установленні економічних блокад, обмежень, гонці ракетно-ядерних і космічних озброєнь, боротьбі розвідувальних служб, ідеологічних диверсіях, глобальному військовому протистоянні, стратегії взаємного ядерного залякування тощо.
Хронологічно "холодну війну" можна переділити на два основні періоди: 1) 1946-1975 рр.; 2) 1979 — кінець 80-х рр.
"Холодна війна" вилилась у протистояння військово-політичних блоків у Європі та інших регіонах світу.
Першою серйозною сутичкою в Європі стала "берлінська криза". Вона виникла 1948 р. після введення у західній частині Німеччини нової грошової одиниці. Радянська сторона розцінила цю акцію як крок, що веде до розколу країни.
Скориставшись із того, що в угоді про статус окупованого Берліна не були передбачені конкретні зобов'язання СРСР із забезпечення транспортним зв'язком західних секторів міста, 24 червня 1948 р. Радянський Союз перекрив транспортні артерії Західного Берліна і Західної Німеччини. Фактично було встановлено блокаду Західного Берліна. Блокада тривала "324 дні — з 24 червня 1948 р. до 12 травня 1949 р., коли на конференції в Нью-Йорку колишні союзники домовилися про компромісні умовк її скасування.
У тяжкі дні "берлінської кризи" постачання двохмільйонного міста всім необхідним перебрала англо-американська авіація. Було встановлено "повітряний міст", яким мешканці Західного Берліна отримували продовольство, медикаменти, паливо, машини та інші товари.
Війна в Кореї. Міжнародна напруженість зростала, "холодна війна" кілька разів перетворювалася на "гарячу". У 1950—1953 рр. розгорнулися бойові дії на Корейському півострові.
З 1948 р. тут існували дві держави: Республіка Корея зі столицею в Сеулі та Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) зі столицею у Пхеньяні. Збройний конфлікт між двома державами розпочався 25 .червня 1950 р. нападом військ КНДР на Республіку Корея. Армія останньої виявилася небоєздатною і почала відступати. Майже вся територія Південної Кореї була зайнята військами КНДР. Коли Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію, в якій засудила агресію КНДР, війська США та деяких інших країн у вересні 1950 р. вступили у війну, а наприкінці жовтня, захопивши Пхеньян, вийшли до китайського кордону. На допомогу КНДР прийшов північний сусід — Китай. 26 листопада 1 млн китайських "добровольців" за підтримки радянських танків та авіації перейшов у наступ і змусив американців відступити. Радянські льотчики під командуванням І. Кожедуба прикривали небо.
ЗО листопада 1950 р. президент Трумен заявив, що США готові використати всі військові засоби аж до ядерної зброї. Вперше виникла небезпека переростання локального конфлікту в ядерну війну. І все ж здоровий глузд ВИЯВИВСЯ СИЛЬНІШИМ од військових і політичних амбіцій.
Наприкінці 1950 р. фронт стабілізувався в районі 38-ї паралелі. Два роки тривала позиційна війна. У 1953 р. було підписано перемир'я, яке зафіксувало існування двох держав на Корейському півострові.
Карибська криза. Ще одна серйозна загроза світові виникла 1962 р. під час Карибської кризи.
США різко негативно поставилися до революції на Кубі. У 1961 р. вони підтримали висадження контрреволюційних груп на територію Куби. Ф. Кастро звернувся по допомогу до СРСР. Радянське керівництво вирішило розмістити на острові ядерні ракети середнього радіуса дії. Довідавшись про це, президент Дж. Кеннеді оголосив про встановлення з 22 жовтня 1962 р. морської блокади Куби і про огляд усіх радянських кораблів, які пливли до острова. Водночас радянські та американські війська було приведено у стан бойової готовністі. Ніколи раніше небезпека ядерної війни не була настільки реальною, як у ті дні.
Мовою документів
Ось що писав американський історик Пол Джонс: "24 жовтня навантажені ракетами радянські судна досягли лінії карантину й зупинилися. Але залишалося прибрати встановлені ракети. Отже, наступного дня президент Кеннеді телеграфував Хрущову, вимагаючи "відновлення попереднього становища" (тобто виведення ракет). Хрущов надіслав дві відповіді. У першій, від 26 жовтня, висловлювалася згода в обмін на американську гарантію, що США не нападуть на Кубу. У другій, надісланій наступного дня, вимагалася ще одна поступка від США — прибрати з Туреччини американські ракети середнього радіуса дії "Юпітер". Кеннеді проігнорував другого листа І прийняв угоду про ненапад, запропонований у першому. Саме на основі цього 28 жовтня Хрущов погодився вивести ракети".
Берлінська стіна. Але "холодна війна" тривала ще понад 20 років, її символом стала Берлінська стіна, побудована протягом однієї ночі проти 13 серпня 1961 р., яка переділила Берлін на Західний і Східний.
Реакція США на цю акцію була надзвичайно різкою. Американське, командування почало перекидати додаткові частини на територію ФРН і Західного Берліна. 27 жовтня американські танки було підтягнуто до контрольно-пропускного пункту на Фрід-ріхштрассе, навпроти них на відстані 200 м зупинилися радянські танки. Цілу добу тривало протистояння. Нарешті, керівники обох держав віддали наказ своїм військам відійти від кордону. Напружена ситуація в місті зберігалася до укладення 3 серпня 1971 р. чотиристоронньої угоди щодо Західного Берліна. Отже, "холодна війна" неодноразово ставила світ на межу глобальної ядерної війни.
2. Рух за мир
Військове протистояння, яке супроводжувалося виснажливою гонкою озброєнь, викликало критику широких верств громадськості, які починали усвідомлювати необхідність колективних дій проти загрози загального знищення.
Перший всесвітній конгрес прихильників миру відбувся у квітні 1049 р. одночасно в Парижі й Празі. На ньому було започатковано рух за роззброєння і збереження миру. Цей рух набув широкого поширення в різних кутках земної кулі. Підтвердженням того слугував факт збирання підписів під Стокгольмським зверненням проти загрози ядерної війни. Це звернення було прийнято в березні 1950 р. постійним комітетом всесвітнього конгресу прихильників миру на сесії у Стокгольмі (Швеція). У документі йшлося про необхідність установити суворий контроль за виробництвом ядерної зброї, про заборону її застосування, про оголошення "воєнними злочинцями" тих державних діячів, які першими його використають.
Протягом 6 місяців під Стокгольмським зверненням у різних країнах поставили свої підписи понад 500 млн осіб.
У наступні роки всесвітні конгреси прихильників миру проводилися регулярно і справляли великий вплив на міжнародні відносини.
У 1955 р. відомі вчені світу Альберт Ейнштейн, Фредерік Жоліо-Кюрі, Бертран Рассел та інші виступили з ініціативою створення руху вчених за мир, роззброєння, міжнародну безпеку і співробітництво. Рух дістав назву Пагуоського за місцем проведення першої конференції прихильників цього напряму боротьби (м. Пагуош, Канада).
3. Спроби роззброєння. Договір про заборону випробувань ядерної зброї
Проблеми роззброєння були в центрі уваги світової громадськості, зокрема сесій Генеральної Асамблеї ООН у 50—60-х рр. Так XIV сесія Генеральної Асамблеї ООН у 1959 р. ухвалила резолюцію на підтримку ідеї загального і повного роззброєння, однак в умовах "холодної війни" ця резолюція мала декларативний характер.
Першим реальним кроком на шляху роззброєння став Московський договір про заборону ядерних випробувань, у трьох середовищах: у повітрі, під водою та в космосі, підписаний 5 серпня 1963 р. головами урядів СРСР, США, Великої Британії — трьох тодішніх ядерних держав.
Переговори, що передували підписанню договору, йшли важко. Каменем спотикання було питання про контроль. Нарешті, всі погодилися, що вибухи в трьох сферах можна контролювати національними засобами без міжнародного контролю. Тільки підземні ядерні вибухи було дозволено, але надалі відповідні переговори було проведено й щодо них. На жаль, Франція й Китай, які створили свої ядерні арсенали пізніше, не приєдналися до договору 1963 р. і продовжували випробування в атмосфері. Проте Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї мав велике значення, позаяк був першою конкретною угодою з обмеження гонки озброєнь. Згодом до Московського договору приєдналося понад 130 держав світу. У 1963 р. Генеральна Асамблея ООН закріпила своїм рішенням радянсько-американську домовленість "не розміщувати в космічному просторі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення".
Джерело: http://school.xvatit.com |
