|
|
 |
Найважливіші події повоєнного розвитку Афганістану
Після Другої світової війни Афганістан залмліазся однією ї найвідсталіших держав світу. Панівний напівфеодальний режим перешкоджав прогресу країни. 86% населення мешкало в селах, майже 3 мли душ вело напівкочовий спосіб життя. У країні фактично відсутня сучасна промисловість, майже немає залізниць.
Наприкінці 60—на початку 70-х рр у зв'язку зі скороченням зовнішньої допомоги, що її Афганістан отримував як від Сполучених Штатів Америки, так і від Радянського Союзу, у країні розпочалася глибока внутрішня криза. Було сформовано антимонархічну опозицію, до якої приєднались і прихильники нечисленної Народно-демократичної партії Афганістану (НДПА), створеної 1965 р. на підвалинах марксизму.
17 липня 1973 р. в Афганістані стався державний переворот. Монархію було скинуто, проголошено республіку. До влади доступився уряд М. Дауда, який розширив позиції державного сектора в економіці, ухвалив закон про земельну реформу. В опозицію до уряду М. Дауда стала НДПА, що спиралася на підтримку СРСР. Одначе всередині партії не було єдності, вона поділялася на дві великі фракції: "Хальк" (народ), яку очолював Нурмуха-мед Таракі, та "Парчан" (прапор), за назвою газети, заснованої Бабраком Кармалем.
27 квітня 1978 р. НДПА вчинила державний переворот, спираючись на вірні військові частини. Президента країни М. Дауда змовники стратили, 30 квітня лідер НДПА Таракі став новим президентом країни, а Бабрак Кармаль — віце-президентом. Державний переворот 27 квітня 1978 р., названий його організаторами "квітневою революцією", започаткував поворот мусульманської країни до соціалізму. Проте в партії тривали гострі суперечки про напрями розвитку країни. Перемогу здобув Таракі, а Кармаля було відправлено послом ДРА у Чехо-Словаччину. Основна маса населення не прийняла нового режиму, який почав провадити радикальні реформи (націоналізацію промислових підприємств, роздавання землі селянам) без урахування економічної відсталості, релігійної свідомості, традицій і звичаїв народу. Одначе його всебічно підтримало радянське керівництво, яке вбачало в Афганістані нову сферу свого впливу.
У вересні 1979 р. керівник НДПА і Революційної ради Н Таракі був скинутий і страчений його суперником X. Аміном, після чого було розгорнуто кампанію переслідування прихильників Таракі. До внутрішніх справ Афганістану грубо втрутився Радянський Союз: 27 грудня І979 р за рішенням політбюро ЦК КПРС на чолі з Л. Брежнєвим до Кабула увійшли радянські війська, президентський палац було оточено і взято штурмом. Амі-на вбили, а на чолі НДПА і Реюлюційної ради став Б. Кармаль.
Введення радянських військ до Афганістану призвело до розгортання опору афганського народу (бійців якого називають моджахедами), який потім переріс у кровопролитну громадянську війну. Близько 5 млн осіб покинули рідні місця та облаштува-лися в Пакистані й частково Граиі, звідки продовжили боротьбу.
Нове керівництво СРСР на чолі з М. Горбачовим визнало рішення своїх попередників помилковим. На цю позицію вплинув не тільки новий курс у зовнішній політиці, а й значні втрати радянських військ у цій війні. Наприкінці 1986 р. розпочалося поетапне виведення радянських, військ. В Афганістані до влади доступилося нове керівництво на чолі з Наджибуллою, ще одним ставлеником Москви, який керував службою безпеки після квітневого перевороту. За наказами цього душогуба було знищено 1 млн людей.
15 лютого 1989 р. виведення радянських війсьх з Афганістану завершилося. Через повне припинення допомоги Росії у квітні 1992 р. Наджибулла пішов у відставку. Кабул оточили моджахеди Одне з найбільших їхніх формувань очолював Гульбеддін Хекматіяр. За ним стояло понад 20 тис. бійців. Він був керівником найбільш радикальної Ісламської партії Афганістану (ША). Його головним суперником був Ахмад Шах Масуд, командувач військ Ісламського товариства Афганістану (ІТА), яке очолював професор теології Бурхануддін Раббані Після взяття столиці моджахедами у квітні 1992 р функції президента було покладено на Б. Раббані. Життя країни почало спиратися на закони шаріату. Країна дістала нову назву — Ісламська Держава Афганістан, Одначе громадянська війна у країні тривала.
У вересні 1994 р у прикордонних із Пакистаном районах розпочала бойові дії нова військово-політична група талібів, Таліби — учні релігійних шкіл — медресе (найближчий український еквівалент — семінаристи).
Саме випускники медресе, багато з яких народилося й подорослішало у період сімнадцятирічної війни в Афганістані, і сформували кістяк руху талібів. Абсолютна більшість таліб'ів за національною належністю є пушту нами.
У лютому 1995 р таліби вже контролювали 8 із 30 провінцій країни Тривалий час точилися жорстокі бої за столицю, і 27 вересня 1996 р передові загони талібів вступили до Кабула. Захоплення загонами руху "Талібан" афганської столиці виклш'зло хвилю жаху серед мешканців самого міста і прилеглих до нього . районів. У жовтні таліби повісили Наджибуллу. Ісламські повстанці заявили про введення шаріату по всій країні. Верховний лідер талібів Мохаммад Омар проголосив створення правлячої ради, яка мала заступити уряд Раббані.
До недавнього часу таліби контролювали приблизно 90% всієї території країни. Воєнну допомогу ісламському рухові подавав Пакистан, а фінансову - Саудівська Аравія. Однак у зв'язку з :гим, що таліби надали притулок Усамі Бен Ладену, якого США звинувачують в організації терористичних актів 13 вересня 2001 р., 7 жовтня 2001 р. американські війська та війська їхніх союзників розпочали воєнні дії проти талібів. Ракетно-бомбових ударів було завдано по військових об'єктах, аеродромах, шляхах. Більшість країн світу підтримала дії американців проти Афганістану. В листопаді 2001 р. режим талібів упав, було сформовано коаліційний уряд X. Карзая, проте до досягнення стабільності в цій країні ще далеко.
Джерело: http://school.xvatit.com |
| Категорія: Новітня історія | Додав: Natar (19.09.2013)
|
| Переглядів: 1630
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
