|
|
 |
Найважливіші події повоєнного розвитку Ірану
У повоєнній історії Ірану вирізняються три найважливіші події.
1) У березні 1951 р. іранський меджліс ухвалив закон про націоналізацію нафтової промисловості Ірану, а в квітні того ж року уряд очолив лідер Національного фронту (створений 1949 р.) М. Мо-саддик, який енергійно взявся за проведення закону в життя. Всі нафтопромисли й нафтоперегінні заводи Ірану було взято під контроль "уряду. Незважаючи на спроби втручання ззовні (аж до Ради Безпеки ООН і Міжнародного суду в Гаазі), закон про націоналізацію було доведено до кінця, зокрема спроваджено з Ірану англійських фахівців, які працювали в АШК. У жовтні 1952 р. стався розрив дипломатичних відносин із Великою Британією. Одначе зростання популярності Мосаддика і розмах очолюваного ним руху налякали шаха та його оточення. У серпні 1953 р. в країні стався заколот. Ворожі Мосаддику сили повалили його уряд, а новий кабінет Захе-ді пішов на поступки англійцям та американцям.
2) "Біла революція". За порадою американців, на початку 60-х рр. у країні було проведено низку реформ, що дістали назву "бідої революції", оскільки здійснювались вони під безпосереднім керівництвом шаха Ірану. Стрижнем "білої революції"" стала аграрна реформа 1960—1963 рр. Відбувалася вона складно і болісно. Було обмежено розміри земельної власності, причому деякі послаблення зроблено для тих, хто застосовував сучасну техніку. Крім того, реформа передбачала створення селянських кооперативів типу акціонерних товариств, націоналізацію лісів, а також розпродаж (приватизацію) державних промислових підприємств для фінансування земельної реформи.
Велике значення для подальшої долі країни мала судова реформа, за якою було ліхвідовано шаріатські (ісламські) суди, судочинство повністю перейшло з рук духівництва до світських судів. У мечетей також відібрали право не сплачувати податки за належні їм землі. Це викликало страшне незадоволення верхівки мусульманського духівництва, яке почало накопичувати сили для боротьби із шахом.
3) Антишахська ісламська революція розпочалась у січні 1978 р. в релігійному центрі Ірану м. Кум, де влада розігнала антиурядову демонстрацію. Навесні та влітку 1978 р. антишахські виступи посилились.
Могутній, безпрецедентний за охопленням широких верств населення, за щоденним напруженням і самопожертвою антимонархічний рух змусив шаха 16 січня 1979 р. залишити межі Ірану — як виявилось, назавжди (у липні 1980 р. він помер у Єгипті). А за два тижні потому запеклий ворог шаха аятола Хомейні на спеціально зафрахтованому літаку авіакомпанії "Ер Франс" із тріумфом повернувся на Батьківщину з Парижа.
12 лютого 1979 р. прихильники Хомейні повністю оволоділи Тегераном. У країні було проведено референдум, наслідком якого стало проголошення 1 квітня 1979 р. Ісламської Республіки Іран. У грудні того ж року було ухвалено нову конституцію, в якій було спеціально обумовлено, що найвища влада в країні належить духовенству в особі імама Хомейні (після смерті — його наступникові), а цивільну політичну владу здійснюють президент, меджліс і прем'єр. Державна, кооперативна і приватна форми власності склали три сектори економіки нової республіки. Втручання і вплив західних країн ліквідовувались. Країна принципово відкинула капіталізм і комунізм і протиставила їм власний, ісламський шлях розвитку. В наступні роки Іран жив за законами шаріату, впродовж восьми років воював проти Іраку, що призвело до занепаду економіки, міжнародної ізоляції. Після смерті Хомейні ситуація поступово виправляється: почали відновлюватися контакти з іншими державами, однак у внутрішній політиці поки що відсутній політичний та ідейний плюралізм.
Джерело: http://school.xvatit.com |
| Категорія: Новітня історія | Додав: Natar (19.09.2013)
|
| Переглядів: 1155
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
