У 1960 році боротьба за президентський пост була між демократом Джоном Кеннеді та республіканцем Річардом Ніксоном. Кеннеді було 43 роки, а Річарду - 46 років. Обидва, вони почали політичну кар'єру у 1946 році. У Сенаті їхні кабінети знаходилися поряд, тому відносини між ними склались непогані. Коли у 1954 році Кеннеді переніс операцію на хребті, він отримав від Ніксона кошик з фруктами та побажання найскорішого одужання.
Але вони дуже відрізнялись. Джон був сином мультимільйонера, його кар'єра складувалася легко, а успіхи Ніксона - результат його кропіткої праці. Під час правління президента Ейзенхауера Ніксон займав пост віце-президента. Він 8 років був у політиці, тому він вважався беззаперечним фаворитом виборів 1960 року. На початку передвиборчої кампанії шальки терезів показували перевагу Ніксона над Кеннеді, але після теледебатів все змінилось. Ніксон, поводячи себе зковано та нервозно, не отримав симпатій з боку глядачів, тому на глядачів краще вплинув спокійний та привабливий Кеннеді.
Нарешті, 8 листопада 1960 року, Джон Кеннеді переміг з надзвичайно малою різницею голосів, а саме, 34.220.884 голоса за Кеннеді проти 34.108.157 голосів за Ніксона. Сполучені Штати вперше за свою історію обрали президента-католика ірландського походження. Президент
20 січня 1961 року Джон Кеннеді прийняв присягу і став таким чином 35-м президентом США. Хоча церемонія проходила у сильний мороз, промова Джона Кеннеді була емоційною. Спершу, Кеннеді потрібно було сформувати нову адміністрацію, тобто призначити близько 1200 чиновників разом з членами уряду. Він з самого початку став призначати на високі пости людей, які хотіли співпрацювати з Кеннеді. До того ж, Кеннеді вирішив заспокоїти республіканців, тому на своїх місцях залишилися Аллен Даллес (голова ЦРУ) та Едгар Гувер (голова ФБР).
Демократ Кеннеді, на відмінну від республіканців, зібрав у Білому домі команду з молодих, освічених та амбіційних людей. Вони склали штат радників президента, а також зайняли декілька важливих посад. Віце-президентом, за підсумками з'їзду Демократичної партії, став Ліндон Джонсон, який не дуже комфортно почував себе у команді президента. Відносини між Джоном та Кеннеді складалися непрості.
Новий уряд США відразу ж намагався реалізувати передвиборні обіцянки президента. Кеннеді заявив: «Ми стоїмо на порозі нових рубежів!»
Молодому урядові та Кеннеді потрібно було вирішити питання зовнішньої політики, досліджувати науку та космос та ще безліч речей. На початку 1960-х років у Сполучені Штати прийшов період реорганізації та змін. У економіці з'явився спад, що негативно відобразилось на суспільному настрої. Було очевидно, що Америка потребувала нового лідера, який би зміг правити країною у нових умовах. А політика "нових рубежів" включала в себе проведення реформ в усіх основних сферах життя, в тому числі у освіті та охороні здоров'я; вирішення таких гострих проблем, як безробіття, житлове питання, расова дискримінація. Припускалося значно розширити космічну програму Сполучених Штатів заради того, щоб побороти відстань від СРСР. Для цього Кеннеді втричі збільшив бюджет НАСА. Такий крок мав довгострокові наслідки: різко активізувались розробки у області високих технологій, підготувавших умови для початку ери комп'ютерів. Кеннеді також значно збільшив військові витрати США, що було пов'язане з тим, що у середині 20-го століття у країнах Африки та Азії широко розгорнулись національно-визвольні рухи. Для протидії впливу комуністів у цих регіонах команда Кеннеді розробила ряд економічних та військових заходів. У березні 1961 року був створений "Корпус миру" для роботи американських добровольців у країнах, що розвиваються. При цьому передбачалося ввести локальні та антипартизанські війни з використанням ядерних та звичайних озброєнь. Все це призвело до загострення міжнародної ситуації. Куба
Одним із прикладів таких загострень став інцидент у бухті Кочинос. Ще уряд Ейзенхауера розробив план озброєного нападу на Кубу для повалення уряду Фіделя Кастро. ЦРУ підготувало та озброїло кубинських емігрантів для висадки на "острів свободи". Американці чекали лише зручного приводу для нападу, але він так і не з'явився. Кеннеді дав згоду на відкрите вторгнення на Кубу, але з умовою, що у операції не прийматимуть участь американські війська. 17 квітня 1961 року підрозділ кубинських емігрантів виконав заплановану висадку у південно-західній частині Куби, у затоці Кочинос, але за 3 дні їх було розгромлено. Дії США лише підштовхнули Кастро до зближення з Радянським Союзом і прийняття ним соціалістичного шляху розвитку Куби.
Уже друге десятиліття тривала "холодна війна" між СРСР та США. Відносини між двома країнами особливо на початку 1960-х років. Через три місяці після проголошення на Кубі соціалістичної демократії, Німецька Демократична Республіка, за "порадою" СРСР, почала будівництво стіни навколо Західного Берліну з метою зупинити неконтрольований перехід німців зі Східної у Західну Німеччину. У 1962 році американські літаки-розвідники, здійснюючи регулярні польоти над територією Куби, знайшли там ракетні установки середнього радіусу з ядерними боєголовками. Це повідомлення призвело до паніки у Америці. Почалась так звана "Карибська криза". 16 жовтня Джон Кеннеді провів позапланове зібрання Ради національної безпеки США. З'явилась ідея негайно знищити ракети за допомоги авіації, але це б спричинило удар СРСР по Америці і, таким чином, спричинило б початок ядерної війни. Хоча 18 жовтня у Пентагоні й почалася підготовка до авіаційних нападів на Кубу, на наступний день Кеннеді запропонував ввести морську блокаду острова. Вечором 22 жовтня 1962 року президент Кеннеді у телевізійному виступі заявив про присутність радянських ракет з ядерними боєголовками на Кубі й заявив про початок військово-морської блокади острова. Через 2 дні 180 військових кораблів вийшли у Карибське море, щоб закрити радянським кораблям дорогу до Куби. Кубинський лідер Фідель Кастро заявив Микиті Хрущьову про майже неповоротність війни з США. Почалась "війна нервів". 26 жовтня радянський керівник запропонував Кеннеді пошукати можливості для мирного урегулювання конфлікту. У вирішаючий момент обидві сторони пішли на компроміс: 28 жотня після довгих переговорів Хрущьов згодився на вивід радянських ракет при умові повного невтручання США у внутрішні справи Куби. Із 29 жовтня почався вивіз радянськими кораблями демонтованих ракетних установок з острова.
У 1963 році Радянський Союз та США уклали "договір гарячої лінії", який включав у себе можливість прямого діалогу керівників цих країн за необхідністю. У серпні того ж року був підписаний Московський договір між Великою Британією, СРСР та США про заборону випробувань ядерної зброї у трьох середовищах - у атмосфері, у космосі та під водою.
Ці дії можна було б зарахувати до політичних тріумфів Кеннеді. Але боротьба між двома супердержавами продовжувалась. Саме під час його президентства США втрутились у внутрішні справи В'єтнаму. У грудні 1962 року Джон Кеннеді відіслав у В'єтнам спостерігачів з метою прояснення ситуації у країні. Згідно з їхніми доповідями, громадянська війна на півдні країни продовжувалась без втручання Північного В'єтнаму, але бойовий дух американських військ, які там дислокувались, був надзвичайно низьким. Щоб зарадити об'єднанню країни під владою комуністів, Кеннеді наказав відправити морську піхоту на південь країни для створення маріонеткового уряду. Так США втягнулись у тяжку та не принісшу результату війну у В'єтнамі.
Заява президента Кеннеді про "політику нових рубежів" підсилила боротьбу темношкірих за рівні громадянські права з білими. Президент розумів, що його підтримка афро-американського руху призведе до вагомого зниження його популярності у південних штатах, де расова дискримінація була особливо сильною. Але він розумів, що рух за рівноправність буде лише збільшуватись. У 1963 році, після того, як більш ніж 200 тисяч людей здійснили марш протесту у Вашингтоні та священник Мартін Лютер Кінг провів свою знамениту промову про свою мрію, Кеннеді вніс на розгляд Сенату законопроект про громадянські права, який проголошував незаконною будь-яку расову дискримінацію.
Президент Кеннеді вважається зразком американського лібералізму. Загибель
Джон Кеннеді був убитий 22 листопада 1963 року в місті Даллас (штат Техас); під час слідування президентського кортежу по вулицях міста почулися постріли. Перша куля потрапила президентові в шию ззаду і вийшла спереду з горла, друга потрапила в голову і викликала руйнування кісток черепа в потиличній частині, а також пошкодження мозкової речовини. Президент Кеннеді був доставлений в операційну, де через півгодини після замаху констатована його смерть.
Ліндон Джонсон
Відразу після смерті Кеннеді Джонсон почав виконання обов'язків президента. Джонсон (що їхав в тому ж кортежі машин, що і президент) приступив до виконання обов'язків президента, принісши присягу на борту президентського літака, що стояв на аеродромі Далласа, безпосередньо перед вильотом до Вашингтона. Внутрішня політика
Однією з перших ініціатив Джонсона було створення «Великого суспільства», в якому не буде бідності. Конгрес виділив на ці цілі близько мільярда доларів.
У 1964 був прийнятий Акт про цивільні права, що знищив расову сегрегацію на Півдні США. Була заснована державна медична страховка (Medicare). На президентських виборах 1964 Джонсон із значною перевагою був вибраний Президентом США, не зважаючи на те, що Південь, невдоволений відміною сегрегації, вперше за 100 років голосував за республіканця - відомого «яструба» Холодної війни Баррі Голдуотера.
Джонсон повторно вступив на посаду в січні 1965, менш ніж через 2 роки після смерті Кеннеді, тому мав право балотуватися і на наступний термін.
У 1966 р. Джонсон добився вживання заходів по створенню «вчительського корпусу», програми житлових субсидій сім'ям, що мають потребу, програми «Зразкових міст», нових заходів боротьби із забрудненням води і повітря, програми будівництва покращуваних автомагістралей, збільшення виплат по соціальному страхуванню, нових заходів в області медичної і професійної реабілітації.
Проте пізніше програма створення «Великого суспільства» була згорнута у зв'язку з початком війни у В'єтнамі.
Під час другого терміну Джонсона знов почали загострюватися проблеми, пов'язані з правами чорношкірих американців. У серпні 1965 р. в негритянському районі Лос-Анжелеса сталися безлади, в результаті яких загинуло 35 чоловік. Влітку 1967 р. сталися найбільші виступи афро-американського населення. У Ньюарку (штат Нью-Джерсі) загинули 26 осіб, в Детройті - 40. 4 квітня 1968 р. був вбитий лідер руху за цивільні права Мартін Лютер Кінг. Після цього в 125 містах, у тому числі і у Вашингтоні, почалися заворушення негритянського руху.
Із-за втручання у війну у В'єтнамі перед осінніми виборами в Конгрес популярність Джонсона значно впала. Зовнішня політика
Головною подією періоду президентства Джонсона стала Війна у В'єтнамі. США підтримували уряд Південного В'єтнаму в його боротьбі з комуністичними партизанами ФНВПВ, які, у свою чергу, користувалися підтримкою Північного В'єтнаму. У серпні 1964 року після двох інцидентів в Тонкинській затоці Джонсон наказав завдати у відповідь ударів з повітря по Північному В'єтнаму і добився прийняття Конгресом резолюції про підтримку будь-яких дій, які президент визнає необхідними для «відсічі нападу на збройні сили США і запобігання подальшій агресії» в Південно-Східній Азії.
У 1965 р. в рамках проголошеної «доктріни Джонсона» були направлені війська в Доміниканську Республіку. Сам Джонсон виправдав інтервенцію, стверджуючи, що комуністичні елементи намагалися узяти під контроль рух бунтівників.
Влітку 1965 р. Джонсон прийняв рішення про збільшення американського контингенту у В'єтнамі. Чисельність американських збройних сил у В'єтнамі збільшилася з 20 тисяч при Кеннеді до майже 540 тисяч до кінця президентського терміну Джонсона.
У червні 1967 р. відбулася зустріч на вищому рівні президента Джонсона з радянським прем'єром О. Косигіним в Гласборо (штат Нью-Джерсі), що проклала дорогу до договору 1968 про нерозповсюдження ядерної зброї, затвердження якого президент добивався впродовж трьох років.
23 січня КНДР захопила поблизу своїх берегів американське судно-розвідник «Пуебло» з екіпажем з 82 чоловік. Тижнем пізніше партизани НФВПВ за підтримки північно-в'єтнамської армії почали так званий Тетський наступ, одночасно атакував багато військових об'єктів і міста Південного В'єтнаму. Одне з найбільших міст країни Хюе було майже повністю захоплене, крім того, партизанам удалося добутися на територію американського посольства в Сайгоні, що дістало широкий резонанс в засобах масової інформації США. Ця атака поставила під серйозний сумнів доповіді американських посадових осіб і воєначальників про успіхи, нібито досягнуті у В'єтнамі. Генерал Вільям Вестморленд, командувач американськими військами у В'єтнамі, запитав про додатковий напрям туди ще 206 тисяч солдатів. Після президентства
Унаслідок своєї низької популярності Джонсон не став висувати свою кандидатуру на президентських виборах 1968 р. Перемогу на них отримав Річард Ніксон. 20 січня 1969 року пройшла інавгурація Ніксона, після чого Джонсон відбув на своє ранчо в Техасі. Він пішов з великої політики, писав мемуари і інколи виступав з лекціями в Університеті штату Техас. Помер 22 січня 1973 р. в рідному місті Стоунволл від третього інфаркту, причиною якого стало тривале куріння. Вдова Джонсона Клодіа Алта (відома як «Леді Берд») Джонсон померла в 2007 році.
