|
|
 |
США у 1980-2003 рр.
1. "Рейганоміка"
4 листопада 1980 р. на президентських виборах переміг Ро-нальд Рейган, представник правого крила республіканської партії.
Економічна політика Р. Рейгана, яка увійшла в історію під назвою "рейганоміка", виходила з програми "відродження Америки". Це стало основною метою проведеного в 1981 р. 30-відсоткового зниження податків, що дало змогу підприємцям скерувати вивільнені кошти на розширення виробництва, а іншим верствам населення — збільшити споживання.
Кризові явища в економіці долалися технічним переоснащенням підприємств, збільшенням частки наукомістких галузей промисловості — радіоелектроніки, приладобудування, космонавтики тощо. Одночасно запроваджувалась антиінфляційна політика, скорочувалися витрати на державний апарат". Зокрема, бюджетні скорочення стосувалися всіх міністерств і відомств за винятком Пентагону (міністерства оборони). Це дало змогу створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу в економіку США, що своєю чергою привело до запровадження найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Тільки парк електронно-обчислювальних машин у 1987 р. налічував 20 млн, у тому числі 19 млн персональних комп'ютерів.
У 1983 р. всі економічні показники різко зросли, а обсяги виробництва в оброблювань ній промисловості за сім років збільшилися на 43%. Порівняно з 70-мн рр. вдвічі зросли також темпи приросту продуктивності праці.
Загальні підсумки проведення "рейганоміки" в економіці США зводяться до таких позитивних наслідків:
1) запроваджується ресурсозбереження, зменшується споживання нафти, газу і сталі, чавуну тощо, а от суспільне виробництво зростає, середньорічні темпи приросту валового національного продукту становили 3,5%;
2) за менших витрат досягається вища ефективність суспільної праці в цілому (10 корів у фермерському господарстві дають стільки молока, скільки раніше отримували від 100 корів);
3) збільшуються особисті доходи американців на душу населення. Але найголовніший результат — це трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне з раціональним вирішенням тих багатьох соціальних проблем, котрі віками були каменем спотикання у людських відносинах.
2. Політичний курс Клінтона
У листопаді 1992 р. перемогу на виборах здобув політичний діяч "нової хвилі" — лідер демократів Вільям Клінтон. Він дістав 43% голосів. Йому протистояв президент-республіканець Дж. Буш, який перебував при владі з 1988 р.; за нього проголосувало 38% виборців. Техаському підприємцю, мільярдерові Россу Перо дісталося 19% голосів. Демократи, після 12-річного перебування в Білому домі республіканців, успадкували владу вже за нових політичних умов. Розпався Радянський Союз, припинив існування східний блок, зазнав краху комунам, і США практично лишилися єдиною наддержавою, безумовним світовим лідером. Перемога Клінтона давала можливість оновлення Америки, як стверджував популярний журнал "Тайм", назвавши його 1992 р. "людиною року". Справді, під час перевиборної кампанії Клінтон проголосив завдання відродження Америки та блискуче продемонстрував переваги деідеологізованої політики в епоху нового світового порядку.
Внутрішня політиха адміністрації Клінтона була спрямована на полегшення податкового тягаря середнього класу, надання податкових пільг підприємствам, що створюють нові робочі місця, щорічне підвищення на 20 млрд доларів інвестицій у федеральні програми, здійснення реформи системи охорони здоров'я, яку президент хотів зробити доступною для більшості американців. Одночасно ставилося завдання скоротити вдвічі дефіцит федерального бюджету.
Адміністрація Клінтона припинила розроблення й фінансування програми Стратегічної оборонноіініціативи (СОІ), яку у 1983 р. розпочав Р. Рейган. Це була довгострокова програма створення великомасштабної протиракетної оборони з елементами космічного базування. Програма СОІ, можливості реалізації якої не дістали широкого роз'яснення, спричинила створення атмосфери страху перед "космічним злом". Адміністрація Клінтона вдалася до заходів зі скорочення збройних сил з одночасним підвищенням їхньої мобільності та боєготовностї. Здійснювалися роботи з удосконалення системи Протиракетної оборони (ПРО) і стратегічних наступальних сил США, що забезпечили країні пріоритет у військовій сфері.
Утім, практична діяльність нової адміністрації, як завжди, наразилася на рішучу опозицію республіканців, які звинувачували демократів у посиленні ролі держави в економіці та збільшенні витрат бюджету.
Одначе на виборах 1996 р. Клінтон знову дістав переконливу перемогу. За нього віддали голоси 49% виборців. Республіканцям важко було щось протиставити головній тезі виборчої кампанії Клінтона — "американці живуть зараз краще, ніж чотири роки тому". В активі президента за роки його перебування в Білому домі було 10,5 млн нових робочих місць, збільшення мінімальної заробітної платні до 5 доларів 10 центів за годину, зменшення податків і дефіциту бюджету на 60%.
3. Економічне піднесення наприкінці XX — на початку XXI ст.
Наприкінці XX ст. США продовжували розвиватися динамічно, зростав життєвий рівень населення, збільшувалися прибутки підприємств, зміцнювався авторитет країни у світі. Середньорічні темпи економічного розвитку за 90-ті рр. становили 2,2%. Фонд заробітної платні складає близько 60% ВВП. На охорону здоров'я американці витрачають 14% ВВП, на освіту — 7,6, на науку — 2,6%. Частка населення з доходами нижче прожиткового мінімуму (близько 15 тис. доларів на сім'ю з 4 осіб) знизилася до 13,7% (1997 р.).
Триває процес зростання масштабів і ролі сфери послуг, де наприкінці 90-х рр. було зайнято 75% всіх працюючих. Це — наука і наукове обслуговування, освіта, охорона здоров'я, різноманітні професійні послуги, зв'язок, інформаційне обслуговування, фінанси, торгівля.
Що ж сприяло такому потужному економічному розвиткові США у 90-х рр., чому США на зламі тисячоліть опинилися в зеніті своєї економічної могутності? Причина тут не одна.
По-перше, сприяли зовнішньополітичні умови, закінчення "холодної війни", крах великого системного протистояння. Так, асигнування на військові цілі 1996 р. складали 16,9% федерального бюджету і 3,6% ВВП. Нинішній бюджет Пентагону вдвічі менший, ніж за часів Рейгана. Закупівлі озброєння скоротилися вчетверо проти періоду Рейгана.
По-друге, протягом 90-х рр. США інтенсивно долучалися до світового інтеграційного процесу, поставили собі мету до 2005 р. створити зону вільної торгівлі, яка об'єднає 34 країни Американського континенту.
По-третє, посилилися глобалізація та інтернетизація американської економіки, Ті взаємозалежність із світовою економікою. Тільки за перший термін президентства Клінтона США уклали більш як 200 торгово-економічних угод з іншими країнами. Діяльність транснаціональних компаній США охоплює весь світ.
Важливим чинником тривалого економічного піднесення стало зростання приватних інвестицій. На них припадає 30% приросту ВВП після 1991 р., насамперед у новітні галузі. Так, у 80— 90-ті рр. на американські корпорації припало 40% всіх світових інвестицій у комп'ютеризацію. До того ж держава заохочує всілякими пільгами компанії до інвестицій в освіту й підготування наукових кадрів. У цьому справедливо вбачається основа підвищення конкурентоспроможності економіки та зміцнення матеріального добробуту США.
Втім, уже з кінця 2000 р. почався спад американської економіки. Він був пов'язаний зі зміною хазяїна Білого дому, тому що Дж. Буш-молодший, лідер республіканської партії, який переміг віце-президента адміністрації Клінтона Ела Гора, сповідує дещо інші принципи економічної стратегії. Одначе найстрашнішого удару не тільки по престижу США, Його політичному становищу у світі, а й по американській економіці було завдано 11 вересня 2001 р. під час нападу терористів на Світовий торговий центр і Пентагон, У перші дні після терористичного акту, який забрав життя майже 3 тис, людей, на торгових і фінансових біржах виникла паніка, долар почав катастрофічно падати, проте вже наступного місяця створенням антитерористичіної коаліції ситуація дещо стабілізувалася. Економісти вважають, що долар трохи похитнувся як провідна світова валюта, але не впав, що свідчить, про життєздатність американської економіки.
4. Зростання ролі США у міжнародних відносинах після розпаду СРСР і комуністичного блоку
Одне а головних завдань американської адміністрації в 90-х рр. полягало в тому, щоби пристосувати основні міжнародні організації — НАТО, ООН, МВФ, Всесвітній банк —до нової ситуації, що виникла внаслідок загибелі комунізму та закінчення "холодної війни". Демократи продовжили зусилля, спрямовані на трансформування НАТО у політичну організацію, в якій Європа та Америка залишались би тісно пов'язані одна з одною, а США, як і досі, відводилася головна роль у європейських справах, навіть після створення в Європі політичного і валютного союзів.
Велике значення в цьому аспекті американська дипломатія надавала розширенню НАТО на Схід і прийняттю до цієї організації нових членів.
У липні 1997 р. у Мадриді відбувся саміт лідерів НАТО, де було винесено рішення про вступ до цієї організації Угорщини, Польщі, Чехії. З Україною було підписано Хартію особливого партнерства.
Важливе місце в американській зовнішній політиці посідає, безумовно, Росія.
У березні 1997 р. президент Клінтон зустрівся з президентом Росії Б. Єльциним у столиці Фінляндії. Результатом цієї зустрічі було рішення про розроблення документа, що визначає співробітництво Росії та НАТО "як важливого елементу нової всеохопної системи європейської безпеки". Такий документ було підписано у травні 1997 р.
Проте воєнне вирішення косовської проблеми у березні-травні 1999 р., одним з ініціаторів якого був В. Клінтон, погіршило відносини США та Росії. Ситуація покращилася лише взимку 1999—2000 рр. після відставки Б. Єльцина і приходу до влади в Росії В. Путіна. Однак із приходом до влади нового президента США Дж. Буша-молодшого виникли нові проблеми в америка-но-російських відносинах, пов'язані з планами США розгорнути нову систему протиракетної оборони.
Але терористичні акти 11 вересня 2001 р. кардинальним чи-ном-змінили співвідношення сил на світовій арені. США і Росія знайшли порозуміння в багатьох питаннях і стали партнерами по антитерористичній коаліції, створеній американцями. До них приєднався й Китай, відносини з яким у США в останні роки ' були досить прохолодні. На зустрічі в. Шанхаї у жовтні 2001 р. три наймогутніші держави світу проголосили про спільну лінію в боротьбі зі світовим тероризмом, вони разом прагнуть виграти цю "першу війну XXI століття", яка не схожа на жодну попередню, оскільки в ній воюють не держава з державою, а цивілізований світ проти жорстокості, антилюдяності, цинізму.
США підтримали й їхні союзники по НАТО, особливо британці, які разом з американцями взяли участь у воєнних діях проти талібів в Афганістані. Мусульманські екстремісти з руху талібан підтримували Усаму Бен Ладена, терориста № 1, за американськими даними організатора терактів 11 вересня. Воєнні дії в Афганістані свідчать про рішимість уряду США та їхніх союзників знищити основні центри ісламського тероризму раз і назавжди.
Адміністрація Клінтона перебрала роль основного посередника в урегулюванні арабсько-ізраїльського конфлікту, внаслідок чого стало можливим підписання у вересні 1993 р, у Вашингтоні угоди про утворення палестинської автономії в рамках Ізраїлю. При цьому Клінтон завжди підкреслював особливе стратегічне партнерство з Ізраїлем. На жаль, під кінець перебування В. Клінтона у Білому домі конфлікт між Ізраїлем і палестинцими розгорівся з новою силою у вересні — жовтні 2000 р. і триває досі.
Отже, після відносно спокійного десятиріччя наприкінці XX ст., ознаменованого всебічним пануванням США у світових справах, почався період військового протистояння, проявів екстремізму і тероризму, в якому Сполученим Штатам необхідно боротися за відновлення свого лідерства, шукати нових союзників і партнерів. Деякі політологи вважають, що в міжнародних відносинах почалася нова ера.
5. Українсько-американські відносини на початку XXI ст.
Після розпаду СРСР США намагалися встановити взаємовигідні відносини з колишніми радянськими республіками, не забуваючи при цьому про свої стратегічні інтереси. Незалежній Україні у Вашингтоні відводили особливу роль з огляду на її геополітич-не становище в Європі. В Україні з розумінням оцінювали провідну роль США як єдиної супердержави після розпаду СРСР і прагнули встановити довгострокові, взаємовигідні й рівноправні відносини з цією країною. Через місяць після здобуття незалежності Україною відбувся візит Голови Верховної Ради України Л. Кравчука до США. З адміністрацією Сполучених Штатів було проведено перші переговори про співробітництво у провідних галузях економіки, конверсії, науки та культури.
23 січня 1992 р. в МЗС України відбувся обмін нотами між Україною та США про встановлення дипломатичних відносин у повному обсязі. Серйозною завадою на шляху розвитку двосторонніх відносин залишалася наявність на території України ядерної зброї. Підписання 14 січня 1994 р. президентами України, Росії та США тристоронньої заяви та угоди про ліквідацію ядерної зброї в Україні сприяло помітному поліпшенню американсько-українських відносин.
За активної підтримки США 8 лютого 1994 р. у Брюсселі представники України підписали документи, пов'язані з участю у програмі НАТО "Партнерство заради миру". Великий внесок у розвиток двосторонніх відносин між нашими країнами зробили державні візити до США президентів Л. М. Кравчука та Л. Д. Кучми, а також візити до України президента В. Клінтона 1995 і 2000 рр.
Зокрема, виступаючи перед багатотисячним натовпом киян і гостей столиці України в червні 2000 р., президент США Клінтон високо поцінував зусилля українського народу на шляху розбудови демократичного суспільства, проте зауважив, що це тільки перші крокиі необхідно зробити набагато більше в економічній сфері, захисті прав особистості, боротьбі проти організованої злочинності тощо. Президент українською мовою цитував нашого національного генія Т. Г. Шевченка: "Борітеся — поборете!"
Джерело: http://school.xvatit.com/ |
| Категорія: Новітня історія | Додав: Teranova (29.05.2013)
|
| Переглядів: 2122
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
