Вацлав Гавел (чеськ. Václav Havel; 5 жовтня 1936, Прага, Чехія — 18 грудня 2011, Градечек) — чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст.
Він був дев'ятим та останнім президентом Чехословаччини (1989—1992) а також першим президентом Чехії (1993—2003).
Вацлав Гавел працював у 60-х роках 20-го століття в театрі Divadlo Na zábradlí (Театр «На поручнях»), де він став відомим завдяки п'єсам "Святкування у садочку" (1963) та "Зауваження" (1965). У часі Празької весни був залучений до політичних дебатів і закликав введення демократичного суспільства. Після жорстокого придушення реформ військовим вторгненням країнами Варшавського договору 1955 був покараний забороною на публікацію і став одним із найвідоміших дисидентів, критиків наступного режиму нормалізації. Він захищав права політичних в'язнів і став співзасновником і одним з перших спікерів громадянської ініціативи із захисту прав людини Хартії 77. Тим він зміцнив свій міжнародний престиж, але це йому принесло також близько п'яти років позбавлення волі. У цей час, серед інших п'єс, була також написані впливові есеї, такі як «Сила безсилих»(чеськ. Moc bezmocných)(1978).
Після початку Оксамитової революції в листопаді 1989 року Вацлав Гавел став одним із засновників антикомуністичного руху Громадянський форум і як його кандидат, був 29 грудня 1989 обраний президентом Чехословаччини. Підтримував спрямовування країни до парламентської демократії і політичних структур західної цивілізації, в 1992 році, однак, він не зміг запобігти розпаду Чехословаччини. З 1993 року був два терміни президентом Чеської Республіки, яку вивів з членства у Варшавськім договорі та привів до НАТО. Наполягав на вступі Чеської Республіки до Європейського Союзу.
Як письменник Вацлав Гавел, всесвітньо відомий за його драми в дусі театру абсурду, де крім усього іншого, цікавився такими темами як влада, бюрократія та мова, а також своїми есеями. У нарисах і листах з в'язниці, поряд з політичним аналізом цікавився філософськими питанням свободи, влади, моралі і трансцендентністю. Вацлав Гавел також, присвятив себе експериментальній поезії; Збірник «Anticodes», містить вірші, написані в основному в 60 років.Біографія
Молодість
Вацлав Гавел народився в Празі у відомій празькій родині підприємців та інтелектуалів Вацлава М. Гавела (1897—1979) та його дружини Божени, дівоче прізвище Вавречкова (1913—1970); його брат є вченим Іван M. Гавел. Вацлав Гавел є онуком дипломата Гуго Вавречки. Після закінчення початкової школи, за комуністичного режиму, через своє походження Вацлав Гавел мав труднощі вибрати школу на своє вподобання. Тому 1951 року він пішов працювати як хімічний лаборант і вчиться у вечірній школі. Закінчив середню школу на вулиці Святого Стефана у Празі 1954 р. Як письменник дебютував 1955 року в журналі «Травень»; аж до 1969 року, коли йому було в Чехословаччині заборонено публікувати, публікував свої тексти в таких журналах, як Divadelní noviny, Divadlo, Host do domu, Literární noviny, Sešity pro mladou literaturu (Sešity pro literaturu a diskusi), Tvář та Zítřek.[1]
Дисидентство
Після поразки Празької весни 1968 (в якій брав активну участь) та заборони публікацій став одним з найвідоміших дисидентів і критиків системи. Був одним із засновників ініціативи на захист громадянських прав «Хартія 77». Насідком такої діяльності було 5 років позбавлення волі.
Активний учасник Оксамитової революції 1989 року.
1989—1992 — президент Чехословаччини, у 1993—2003 — Чехії.
Під час свого офіційного візиту в Україну 2 липня 1997 відввідав село Калинівка Зборівського району Тернопільської області, де поклав вінок до могили чехословацьких легіонерів, полеглих влітку 1917.
Почесний доктор Київського університету (4 квітня 1996 р.)
Вшанування пам'яті
2013 року за участі Парламентської асамблеї Ради Європи, Бібліотеки Вацлава Гавела та організації Charta 77 Foundation було засновано премію імені Вацлава Гавела з прав людини, першим лауреатом якої став білоруський правозахисник Олесь Біляцький[2].
Джерело: http://uk.wikipedia.org |
