|
|
 |
Завершення Холодної війни.
1. Нове політичне мислення
Загострення міжнародної напруженості в першій половині 80-х рр. було не меншим, ніж у 50—60-ті рр. При цьому ядерні потенціали країн значно збільшилися. У світі налічувалося 50 тис. ядерних зарядів сумарною потужністю 16 тис. мегатонн. Найбільшу кількість ядерних і звичайних озброєнь було зосереджено в Європі.
Поступово в свідомості світової громадськості сформувалося різко негативне ставлення до ідеї насильницького розв'язання протистояння між Заходом і Сходом.
Після приходу до влади М. Горбачова в Москві почали розуміти, що серйозна зовнішня політика неможлива без взаємних поступок.
Перебудова в СРСР привела до "нового політичного мислення" його керівників. Воно полягало в пріоритеті загальнолюдських цінностей над класовими принципами, що панували в радянській зовнішній політиці.
Крім того, "нове політичне мислення" припускало визнання за народом кожної країни його власного соціального й політичного вибору, забезпечення балансу інтересів усіх держав — членів світового загалу. Наголос робився на принципі мирного співіснування як умові виживання і збереження цивілізації.
Мовою документів
Із Делійської декларації про принципи вільного від ядерної зброї та ненасильницького миру від 27 листопада 1986 р., що була підписана керівниками СРСР та Індії
"В ядерну епоху людство повинно виробити нове політичне мислення, нову концепцію світу, що дає надійні гарантії виживання людства.
Світ, що дістався нам у спадок, належить теперішньому й майбутньому поколінням. І це вимагає, щоби пріоритет надавався загальнолюдським цінностям. Повинно визнаватися право кожного народу і кожної людини на життя, свободу, мир і прагнення до щастя. Повинно поважатися право кожного народу на власний вибір — соціальний, політичний, ідеологічний.
Новий радянський лідер розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. На Стокгольмській конференції щодо заходів закріплення довіри та безпеки в Європі, що проходила з перервами з 17 січня 1984 р. по 21 вересня 1986 р., було узгоджено комплекс політичних і військово-технічних заходів для зменшення ризику війни в Європі. У квітні 1985 р. СРСР припинив розгортання ракет СС-20, а в серпні ввів односторонній мораторій на ядерні випробування, який діяв 1,5 року.
2. Американсько-радянські домовленості
У листопаді 1985 р. у Женеві відбулася перша радянсько-американська зустріч на вищому рівні між переобраним 1984 р, президентом СІЛА Р. Рейганом і новим, радянським лідером М. Горбачовим. Внаслідок цієї важливої зустрічі було досягнуто принципової згоди про 50-відсоткове скорочення стратегічних наступальних озброєнь, до того ж обидві сторони підписали проміжний договір про ядерні сили середнього радіуса дії,
У жовтні 1986 р. відбулася нова радянсько-американська зустріч на вищому рівні в Рейк'явіку. СРСР виніс на неї пакет радикальних пропозицій щодо ядерного роззброювання: скоротити на 50% стратегічні наступальні озброєння протягом перших п'яти років, а потім цілком їх ліквідувати; звільнити Європу від усіх ракет середньої дальності; домовитися про заборону ядерних випробувань та ін. На відміну від попередніх переговорів, СРСР погодився з вимогами. США про жорстку систему контролю. Підписанню цих угод, що мало б історичне значення, перешкоджали розбіжності з питань розгортання програми СОІ. Але важливий крок на шляху зміцнення взаємної довіри між двома наддержавами було зроблено.
У грудні 1987 р. під час чергової радянсько-американської зустрічі на вищому рівні М. Горбачов і Р. Рейган підписали Угоду про скорочення озброєнь середнього радіуса дії, відповідно до якої передбачалася ліквідація цілого класу ядерної зброї за суворого взаємного контролю.
Тенденція послаблення міжнародної напруженості й "потепління" політичного клімату у взаємовідносинах між Сходом і Заходом проявилася й на черговій загальноєвропейській конференції, що проходила у Відні з 1986 р. до 1989 р. Тут поряд із проблемами зміцнення міжнародної безпеки серйозну увагу було приділено дотриманню прав людини.
Та остаточно закінчилась епоха "холодної війни" і впала "залізна завіса" між Сходом і Заходом із виводом 15 лютого 1989 р. радянських військ з Афганістану, із зруйнуванням Берлінської стіни в листопаді 1989 р., обранням у 1988 р. новим президентом США Дж. Буша та його зустріччю в грудні 1989 р. на о. Мальта з М. Горбачовим. За підсумками мальтійської зустрічі СРСР і США перестали бути один для одного потенційними противниками, а розкол людства на "капіталістичний світ" і соціалістичний табір" з початком 90-х рр. став надбанням історії.
31 липня 1991 р. було укладено найважливішу радянсько-американську угоду: М. Горбачов і Дж. Буш підписали в Москві давно обговорюваний Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1), який передбачав взаємне 30— 40-відсбткове скорочення ядерних арсеналів. Уперше в історії роззброювання найбільших держав світу досягло таких масштабів.
У січні 1993 р. президенти Борис Єльцин і Джордж Буш підписали новий Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2), до якого приєдналася й Україна.
Отже; перемога нового політичного мислення у зовнішній політиці СРСР, реальні кроки щодо її реалізації ознаменували на початку 90-х рр. завершення періоду "холодної війни" між Заходом і Сходом, періоду розколу й конфронтації.
3. Перехід від конфронтації до співробітництва
Припинення "холодної війни", внутрішньополітичні зміни в СРСР, мирні революції в країнах Східної Європи привели до розпаду ОВД (1 липня 1991 р.) і трансформації НАТО. Лондонська нарада керівників держав НАТО 5-6 липня 1990 р. ухвалила декларацію про радикальні зміни у своїй військовій доктрині. Країни НАТО зобов'язувалися не нападати на інші держави, а ядерне озброєння оголошувалося "зброєю екстремальної ситуації".
Зміни, що відбувались у світі, зробили актуальним завдання становлення нової системи європейської безпеки. Його розв'язанню сприяли як різноманітні багатосторонні зустрічі, так і двосторонні контакти між керівниками держав Європи. Так, на Паризькій нараді країн — учасниць Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) на вищому рівні (листопад 1990 р.) було прийнято три важливі документи: Хартію для нової Європи, Спільну декларацію 22 держав, яка фактично узгоджувала принципи їхніх воєнних доктрин, і Договір про звичайні збройні сили в Європі. У хартії велику увагу приділено гуманітарним аспектам міжнародних відносин, "людському виміру" і становленню нового механізму розвитку загальноєвропейського процесу. Також на нараді було ухвалено рішення про радикальне скорочення озброєнь і збройних сил в Європі. 1 березня 1991 р. у Відні розпочав роботу постійно діючий. Центр із запобігання конфліктів. Країни Східної Європи і Росія стали членами Ради Європи.
4. Нова роль центрально- і східноєвропейських держав на міжнародній арені
Унаслідок демократичних революцій 1989—1990 рр. у. країнах Центральної та Південно-Східної Європи було ліквідовано накинуту ззовні радянську модель соціалізму. Нові політичні сили, що доступилися до влади, розпочали демонтаж адміністративно-командної системи та будівництво соціально орієнтованого господарства, правової держави і ліберальної демократії.
На сучасному етапі східноєвропейські країни прагнуть інтеграції з економічними й політичними структурами західноєвропейських країн, бажають увійти до НАТО. Проте їхній соціально-економічний і політичний рівень різниться, тому західні країни провадять диференційовану політику щодо цих держав.
У липні 1997 р. під час зустрічі лідерів НАТО в Мадриді було винесено рішення про прийняття до цієї організації трьох колишніх учасників Варшавського договору — Угорщини, Польщі та Чехії. Це відбулося 1999 р., коли НАТО відзначало свій 50-річ-ний ювілей. Хоча Франція та Італія наполягали на прийнятті до альянсу Румуни та Словенії, інші учасники зустрічі у верхах не підтримали цю пропозицію. Двері НАТО оголосили відчиненими для всіх, але без конкретних термінів прийняття "чергової хвилі". А всім, хто лишився поза межами організації, було запропоновано підсилену програму "Партнерство заради, миру".
9 липня 1997 р., після тогО) як були оголошені нові члени НАТО, відбулася зустріч 44 керівників держав та урядів у Мадриді, яка дістала найменування 1-ї сесії Ради євро-атлантичного партнерства (РЄАП) на вищому рівні. Ця рада заступила форум політичних консультацій Заходу і Сходу з північноатлантичного співробітництва і перебрала місію координатора військового партнерства.
Поряд із західноєвропейською орієнтацією країни Центральної та Східної Європи прагнуть створити свої регіональні організації.
Джерело: http://school.xvatit.com |
| Категорія: Новітня історія | Додав: Natar (19.09.2013)
|
| Переглядів: 2211
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
