|
|
 |
Боснія за правління Твртко
У 1353 р. Стефан II Котроманович помер, не залишивши після себе сина - спадкоємця престолу. Боснійський трон посів брат Стефана - Владислав, але ненадовго, бо також пішов з життя. Як це часто траплялося в подібних ситуаціях у часи, коли різні знатні роди постійно конкурували між собою у боротьбі за центральну владу в країні, в Боснії спалахнули усобиці, учасниками яких були правителі окремих областей. Дружина Владислава - Олена - заручилася підтримкою угорського короля Лайоша І Великого. Завдяки його допомозі боснійський престол обійняв син Владислава - п'ятнадцятирічний Твртко. З ім'ям Твртко пов'язані важливі події в історії Боснії і, зокрема, перетворення її на королівство. Попервах він правив за активної участі матері, проте досить швидко перебрав ініціативу до власних рук. Але це не принесло особливих успіхів: у другій половині 50-х років бан віддав угорцям західну частину Хумської області, а також прийняв жорсткіші умови васальної залежності.
Ситуація змінилася на краще після 1363 р. коли Лайош, звинувативши боснійців у посиленні єресі, вирядив проти Твртко два війська, одне з яких очолив особисто. Цього разу боснійцям поталанило - угорці досить швидко відступили. Твртко святкував перемогу, яка дала йому змогу позбутися статусу угорського васала.
У другій половині 60-х років XIV ст. Боснію охопила громадянська війна. Проти бана виступив його молодший брат Вук, якого підтримала частина можновладців. Твртко мусив покинути країну й звернутися по допомогу до угорського короля. Попри серйозні конфлікти, які виникали між ними донедавна, Лайош підтримав Твртко, завдяки чому той досить швидко відновив статус-кво. Толерантність Лайоша значною мірою пояснювалася тією обставиною, що Вук і його прибічники відкидали традиційну орієнтацію Боснії на Угорщину, шукаючи зближення із сербами. Для того, щоб остаточно придушити бунт, Твртко знадобилося майже три роки: сутички тривали до 1369 р. Противникам бана, серед яких провідну роль відігравали небіж Твртко Дабіша, воєвода Пурча, правитель Хумської області Санко Мілтенович, активно допомагав Нікола Алтоманович, один із сербських можновладців.
Жупан Нікола Алтоманович, столиця якого розташовувалася в місті Ужице, після загибелі короля Вукашина в битві на Мариці (1371) мав усі підстави претендувати на сербський престол. Серед інших сербських правителів він вважався одним із найсильніших; підвладна йому територія починалася поблизу містечка Рудник у Центральній Сербії і сягала Адріатичного моря. Алтоманович виступав як основний і дуже небезпечний конкурент князя Лазаря; наприкінці 1371 р. він навіть відібрав у того область Рудник. Важко сказати, чим би завершилися змагання Ніколи Алтомановича та Лазаря Хребеляновича за сербський престол, якби перший не збурив проти себе більшість сусідів, а другий не скористався цією обставиною й не зібрав проти конкурента потужний союз сербських можновладців, до якого приєднався Твртко і який підтримав угорський король Лайош. У 1373 р. союзники схопили Алтомановича в Ужице, а його землі поділили між собою.
Унаслідок поділу жупи Алтомановича бан Твртко отримав землі в Західній Сербії з містами Мілешево, Прієполе, Гацко та ін. У такий спосіб Боснійська держава розширила свої кордони за річку Дрину, яка протягом століть вважалася природною межею між Боснією і Сербією, сягнувши теренів навкруги річки Лім. Значна частина Рашки потрапила після цього під владу Твртко.
Ситуація на Балканах і навколо них у другій половині 70-х років XIV ст. відкривала для боснійського бана непогані перспективи, що виходили за межі його попередніх інтересів. Перед Твртко з'явилася реальна можливість претендувати на сербський престол, який залишався вакантним після загибелі короля Вукашина Мрнявчевича й смерті останнього з Неманичів - Уроша (1371). На сербський трон також небезпідставно розраховував князь Лазар. Його надії після перемоги над Ніколою Алтомановичем зміцніли, проте й для Твртко ця перемога стала додатковим стимулом; адже після всіх цих подій його держава виявилася майже вдвоє більшою, аніж держава Хребеляновича.
Легітимність претензій Твртко на сербський престол підкріплював і той факт, що його рідна баба - Єлизавета, дружина бана Стефана II Котромановича - була дочкою короля Драгутина Неманича. Водночас Лазар своє право на спадщину Неманичів обґрунтовував родинними зв'язками з династією своєї дружини Мілиці. Отже, Твртко був онуком одного з Неманичів, представника основної династичної лінії, тоді як Лазар був тільки чоловіком представниці однієї з неосновних ліній, яка ніколи не посідала престолу.
Питання легітимності влади за тих часів мало надзвичайну вагу, у зв'язку з чим позиції боснійського бана були міцнішими, аніж у його основного конкурента. Втім до прямої сутички між Твртко і Лазарем справа не дійшла. Обидва вони виявили мудрість і політичну зрілість, надавши один одному змогу діяти за власними планами й зберігши партнерські стосунки, що склалися в боротьбі проти Ніколи Алтомановича. Лазар намагався об'єднати під своєю рукою сербські землі, діючи здебільшого шляхом установлення родинних зв'язків з іншими правителями. Твртко в 1377р. проголосив себе королем Сербії та Боснії, прийнявши після цього, відповідно до традиції, Твртко.
Протягом 1377-1390рр. король Твртко зміцнював яр власну державу, так і особисту владу. Боснія стала наймогутнішою серед усіх балканських країн. Цьому сприяли зовнішні обставини, але не меншою мірою й такий суб'єктивний чинник, як неординарні особисті якості Твртко.
Під час війни Венеції проти Генуї 1378-1381 рр. Твртко розширив сферу впливу на півдні держави, що дало змогу впритул підійти до вирішення надзвичайно важливого питання стосовно забезпечення виходу країни до моря (Боснія користувалася портовими послугами Дубровника). Місце для будівництва нового міста-порту було вибране на північному березі Которської затоки, а грамоту з цього приводу боснійський король підписав 2 грудня 1382 р. (сьогодні це місто має назву Херцег-Нові й стоїть на території Чорногорії).
Чвари в Угорщині, що спалахнули після смерті Лайоша (вересень 1382 р.), по-перше, дали змогу Твртко остаточно позбутися васальної залежності від угорських правителів, а по-друге, сприяли активізації його зусиль, спрямованих на розширення своїх володінь за рахунок колишніх угорських територій (Хорватія, Далмація).
Угорський престол після Лайоша успадкувала його старша дочка Марія; проти неї виступили окремі хорватські можновладці (брати Хорвати, один з яких - Іван - був баном Мачви, інший - Павле - загребським біскупом, та їхній дядько Іван Паліжна). В пошуках підтримки за межами країни вони досить швидко згуртувалися навколо боснійського короля. Твртко у певний момент обернувся на неприхованого противника королеви Марії, своєю активною допомогою рятуючи раз по раз від остаточної поразки її опонента - принца Вадислава - тайого прибічників.
У серпні 1388 р. досить великий османський загін під проводом Шаїна з'явився на території Боснії. 27 серпня, неподалік від міста Білеча, боснійське військо під командуванням воєводи Влатко Вуковича зустріло турків і розбило їх ущент. Твртко продовжив активну політику в Далмації, проте вже наступного року мусив зосередити свої зусилля на новій османській загрозі: проти союзної Сербії з великою армією вирушив султан Мурад. Зрозумівши небезпеку, яка загрожувала не тільки Сербії, а й Боснії, Твртко вирядив на допомогу князеві Лазарю великий загін під проводом Влатко Вуковича; разом із боснійцями до Лазаря прибув і хорватський союзник Твртко - Іван Паліжна.
Битву на Косовому полі (28 червня 1389 р.) в тогочасній Боснії сприйняли специфічно. Воєвода Вукович, виходячи, очевидно, з того, що Мурад загинув у битві, й турки відразу після бою покинули Сербію, повідомив Твртко про перемогу християнського війська князя Лазаря. Твртко, у свою чергу, поділився радісною новиною з деякими західними сусідами, а також із жителями далматинських міст. При цьому повідомлення до міста Трогір було відправлене з двору боснійського короля 1 серпня, отже, навіть через місяць після битви оцінка її наслідків не зазнала змін.
Ще у 1388 р. Твртко установив контроль над значною частиною Хорватії. Протягом першої половини 1390 р. зверхність боснійського короля визнали всі далматинські міста (крім Задара та Дубровника), а також острови Хвар, Брач і Корчула. У деяких документах, датованих липнем-серпнем 1390 р., з'являється новий титул Твртко: "король Рашки, Боснії, Далмації, Хорватії та Примор'я".
У цей час держава Твртко переживала добу найвищого піднесення. Боснія стала найбільшою за територією балканською країною: до її складу входили, крім традиційно боснійських земель і частини Рашки, майже все Далматинське узбережжя й так звана Вузька (Стара) Хорватія. На півночі боснійські кордони сягали річок Сави й Уни, на півдні - Адріатичного моря, на сході - річок Дрини, Ліму й Морачи. Після загибелі князя Лазаря Твртко мав можливість ще більше розширити свої володіння на південному сході, проте не скористався нею - або з морально-етичних міркувань, або не бажаючи наближатися впритул до земель, підкорених Османською імперією.
На межі 80-90-х років XIV ст. Боснія була найбільшою й наймогутнішою серед держав Волконського півострова, поступаючись тільки Порті. Вона являла собою політичну, економічну та військову силу, здатну претендувати не тільки на субрегіональне (у центральній частиш Балкан), а й на регіональне (усі Балкани, Центральна Європа) лідерство. Дехто із сербських істориків порівнює Боснію часів Твртко з державою царя Душана, наголошуючи водночас, що перша мала набагато більше шансів на тривале існування, аніж друга. Вони пояснюють це етнокультурною однорідністю Боснії, на відміну від суміші різномовних народів, що їх зібрав Душан, "цар сербів, греків і албанців".
Між державами Твртко і Душана є ще одна спільна риса: обидві вони стали результатом діяльності їхніх правителів і обидві занепали, коли ті померли, їх об'єднує й те, що Твртко, як і Душан, помер раптово у середині березня 1391 р.;на п'ятдесят другому році життя, перебуваючи в розквіті сил і в зеніті слави. Щоправда, держава царя Душана розпалася відразу після його смерті, тоді як держава Твртко після березня 1391 р. існувала певний час, утративши роль регіонального лідера й активність у зовнішній політиці.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гшьфердинг А. Босния, Герцеговина и Старая Сербия. Санкт-Петербург, 1859.
2. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963.Т. 1.
3. История южных и западных славян. Курс лекций. Москва, 1979.
4. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Джерело: referatcentral.org.ua/history_world_load.php?id=312 |
| Категорія: Середні віки | Додав: Natar (16.02.2014)
|
| Переглядів: 722
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
