|
|
 |
Дубровник і Далмація В Х-ХІ ст.
Топонім "Далмація " спочатку вживався як назва території від Драча або Бара до Істрії та Дунаю. Інколи його також використовували як синонім іншої назви - "Іллірик", маючи на увазі "Вузьку" Далмацію, до якої відносили Адріатичне узбережжя від гирла річки Дрини на півдні до річки Арії на півночі, в Істрії. Саме таке значення топоніма збереглося за ним дотепер.
Далмація, як і Балканський півострів у цілому, опинилася між Західною і Східною Римськими імперіями, внаслідок чого приблизно в середині VII ст. відбувся поділ країни на дві частини - північну і південну, - перша з яких (Римська Далмація) опинилася під владою Риму, а друга - Візантії.
До IX ст. провідним центром Далмації вважався Дубровник, але подальша його доля не збігається з долею цієї провінції. У переліку міст, які, згідно з розпорядженням візантійського імператора Василія І Македонянина (867-886), мали сплачувати данину хорватському жупанові, Дубровник не фігурує. Далмація в 995 р. потрапила під владу Венеції, пізніше - під руку хорватських державців, потім - під зверхність Візантії, знову під Венецію, й зрештою увійшла до складу угорського королівства. Дубровник до 1205р. визнавав владу Візантії (з невеликими перервами), протягом 1205-1358 рр. перебував під контролем Венеції, а в 1358-1526 рр. - під захистом і покровительством Угорщини.
Дубровник виник на початку VII ст. поблизу колишнього грецького міста Епідавр, на місці якого пізніше утворилося досить велике римське поселення, зруйноване, як вважають, травунськими сербами. Його жителі, яким пощастило врятуватися, й заснували в декількох кілометрах від старого поселення нове місто (на думку інших дослідників, спочатку утворилося два поселення: слов'янське - Дубровник - у горах, і романське - Рагуза - на невеличкому острові, які згодом злилися в одне). Незабаром до засновників Дубровника приєдналися мешканці навколишніх островів та міста Салони, що також зазнали нападу об'єднаних сил слов'ян та аварів.
Слов'янський та романський елементи співіснували в Дубровнику з перших років його історії. Якийсь час романське начало домінувало, а слов'янське ледве вгадувалося в периферійних галузях життя. Згодом, приблизно з X ст., слов'янська стихія дедалі інтенсивніше проникає в культуру й побут міста, що врешті-решт спричинило практичну "слов'янізацію" Дубровника в XIII ст. Проте з останньої чверті XV ст. тут знову переважає романський елемент.
Прийняття слов'янами християнства, що розпочалося в першій половині IX ст., особливо активного характеру набуває в його другій половині. Воно відбувалося в умовах гострої боротьби східного (візантійського) і західного (римського) обрядів. Співіснування слов'янського і романського елементів у Дубровнику ще більше загострило цю боротьбу, на тривалий час забезпечивши майже рівну присутність у релігійному житті міста як православної, так і католицької церкви.
Розташований між важкодоступними горами та морем, Дубровник постійно відчував потребу в нових теренах, нарощуючи свої володіння за рахунок придбання чи оренди земель у найближчих сусідів - правителів Хуму й Травунії, за яку сплачував щорічну винагороду, що називалася "могорич".
Основним заняттям дубровчан вважалася торгівля, яку вели навіть представники аристократії і яка зрештою зробила Дубровник впливовим чинникомекономічного життя в масштабах цілого регіону. Перелік товарів, що їх розвозили по всіх усюдах дубровницькі купці, був досить широким і різноманітним. Чималий зиск дубровчанам приносила торгівля сіллю, яку видобували на соляних шахтах у Боснії та Сербії. Вони не гребували й "живим товаром": работоргівлю в Дубровнику було заборонено лише в 1416 р.
Експлуатація соляних шахт, а також місць видобутку інших корисних копалин на сербській та боснійській території давала змогу дубровчанам заробити багато грошей. Велася вона завдяки венеційським кредитам. Однак економічне співробітництво Дубровника і Венеції аж ніяк не свідчило про безхмарність їхніх політичних відносин. Навпаки, протягом усього періоду свого існування Дубровник намагався триматися подалі від Венеції як головного конкурента, всіляко сприяючи її ворогам. Ця тенденція яскраво виявилася вже у X ст.: скориставшись добрими стосунками з сильними в ту пору неретвлянами, які завдавали великих втрат венеційському флотові, дубровчани підтримували будь-які їхні дії проти Венеції.
У 1000 р., після того як венеційський дож Петр II Орсеоло підкорив Неретву, а згодом і більшу частину Північної Далмації, Дубровник був змушений визнати зверхність Венеції. Незадовго перед тим і Далмація, і Дубровник серйозно постраждали в результаті нападу на них військ македонського царя Самійла, який своїми успішними діями проти Візантії значною мірою посприяв посиленню позицій Венеції на адріатичному узбережжі. У 1018 р. держава Самійла втратила незалежність. Візантійська армія досягла Примор'я, внаслідок чого під владу Константинополя повернулися Дубровник і частина Далмації. Принагідне зазначимо, що в цей час візантійський імператор Васшіій II стає верховним правителем усіх південних слов'ян, крім словенців.
В останній чверті XI ст. Далмація і Дубровник опинилися в колі інтересів нової для Волконського півострова зовнішньої сили - норманів, які підкорили в 1073 р. всю "візантійську" Південну Італію і, підбурювані Римською курією, намагалися продовжити наступ на інші території, підвладні Візантії. Протягом 1081-1085 рр. Дубровник визнавав залежність від норманів, що дало йому змогу поширити торгівлю на південно-італійські області, а також на Апулію та Сицилію. У наступні віки цей регіон перетворився на одну з найважливіших для Дубровника економічних зон, виконавши до того ж роль проміжної ланки в розвитку торговельних зв'язків у межах усього Середземномор'я.
Дослідники звернули увагу на те, що Дубровник, на відміну від більшості інших середньовічних держав і державних утворень, для яких єдиним джерелом збагачення були війни, усі свої надії на зростання могутності та авторитету пов'язував з торгівлею. Шукаючи покровителів серед потужних сусідів і "великих" держав, укладаючи угоди з іншими суб'єктами тогочасних міжнародних відносин, дубровчани завжди прагнули домогтися від протилежної сторони тих чи інших пільг у торгових операціях, а діставши ці пільги, міцно за них трималися.
ЛІТЕРАТУРА
История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
Українська літературна енциклопедія: В 5 т. Київ, 1990. Т. 2.
Чоня З. История хорватской культуры. Загреб, 1965.
Джерело: http://referatcentral.org.ua/history_world_load.php?id=326 |
| Категорія: Середні віки | Додав: Natar (16.02.2014)
|
| Переглядів: 845
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
