|
|
 |
Інквізиція та християнські єресі
Людству завжди приходилося не солодко, а перед часом утворення інквізиції людям було і зовсім погано. Величезні побори феодалів, церковна десятина і збори з боку держави примушували людей приналежних до шару, пізніше названому третім станом, трудитися в поті чола щоб здобути собі хліб насущний. І відразу поруч існував шар людей принадлежавших до християнської церкви. Ченці, свщенники, єпископи, абати, кардинали, диакони і безліч інших існували як би в окремому світі. Вони не платили зовнішньому світу абсолютно ніяких податків, були вільні від феодальних повинностей і непідсудні світським судам. Більш того існувало таке вираження: "Останній служитель церкви коштує набагато більше будь-якого государя". У початковий периуд свого існування церква була гнана, послідовники її дуже фанатичні, але в більш пізні століття свого існування церква перетворилася з гнаної секти однієї зі східних религий у величезну тоталітарну організацію. А тоталітаризм у будь-якому прояві не терпить ніякого інакомислення. В епоху феодальної роздробленості безліч єпископів по всій Європі, особливо в німецьких князівствах, були світськими государями. Це спричинило за собою цілий ряд зловживань, і в остаточному підсумку привело до різкого падіння авторитету церкви. (не випадково величезна частина німецьких держав з радістю прийняло протестантизм, на противагу Чехії, що зберегла вірність католицтву, не дивлячись на хрестові походи проти гуситів).
Існує чимало прикладів в історії, коли шляхетна справа почате групою фанатично налаштованих подвижників у фіналі вироджувалося через навалу людей, що приєднанням до цього починання мали свої особисті корисливі цілі. Так відбулося і з католицькою церквою, у міру становлення величезною всеєвропейською організацією усе більше і більше служителів виявлялося порочними, корисливими лицемірами. Це не означає, що не залишилося в церкві людей подібних св. Франциску чи св. Доминику, але їхня кількість у загальній масі виявилося незначним. Падіння вдач серед служителів церкви досягло небувалого розмаху. Багаті прелати мали в підпорядкуванні цілі армії, вели війни із сусідніми феодалами, грабували околишнє населення непомірними податками, приводячи у виправдання Священне Писання (написане на латині і недоступне в той час більшості населення), мали гареми і взагалі поводилися не згідно із саном. В інших місцях навпаки існувала практика пограбування єпископів нижчестоящими священиками, як приклад можна привести такий факт: один з єпископів Лангедока був примушений сам мити годувати і запрягати свого мула, у якому складалося все його майно. Варто згадати так само про практику продажу церковних посад. Найвищі положення в церковній ієрархії займали люди абсолютно не варті подібної честі. Існувала можливість здійснення покаяння за дорученням, також можна було вступити за дорученням у шлюб. Чернечі ордена більше нагадували розбійницькі кубла, тому що будь-який, навіть найзакореніліший злочинець міг уникнути відповідальності за вчинене шляхом вступу в той чи інший чернечий орден. Як справедливо зауважує Генрі Чарльз Чи у своїй книзі "Історія Інквізиції" чернечі ордена були настільки багаточисельні і впливові, що і на них лежить відповідальність у подібному падінні. Приймаючи до уваги все перераховане вище не дивно що священнослужителі довго пручалися целібату (повній безшлюбності). Подібна розпуста зустрічала активне неприйняття з боку населення. Церква проповедовавшая заповіді Ісуса Христа сама ж і порушувала їх у першу чергу. Саме по цьому єресь у момент свого виникнення зустріла дуже гарний прийом із сторони місцевого населення.
ЄРЕСЬЦерква, що стояла так далеко від свого ідеалу і так що недбало відносилася до своїм обов’язків, опинилася перед новою, грізною небезпекою, яка загрожувала у корені підірвати її могутність. Це небезпека пробудження свідомості в масах. Цей рух починається вже в XІІ столітті, пізніше воно зробило Європу центром науки, мистецтва і взагалі одним з основних центрів світової цивілізації. Саме по собі цей розвиток не міг не супроводжуватися виникнення сумнівів і критики існуючого порядку. Як тільки люди почали розглядати й обговорювати питання, навіть згадувати про які раніш ним не приходило в голову, вони з неминучою очевидністю відзначили величезну прірву, що лежала між навчанням Церкви і діяннями її служителів, між поводженням священиків і ченців і даними ними обітницями. У кращих школах Європи учні вивчали давньогрецькі, арабські, давньоєврейські рукописи і черпали з цих щедрих джерел нові ідеї, поняття, знання. Хрестові походи теж зіграли в цій справі немаловажну роль. Древні рукописи, які привозили через море, витвори мистецтва і культури: усе зіграло свою немаловажну роль у цій спробі відродження. Відбувся могутній сплеск інтересу до наук: таким як фізика, хімія, геометрія, астрономія. Церква прекрасно розуміла всю небезпеку, що несе із собою розвиток наук. Але ще велику небезпеку являло собою відродження Римського права. Люди з подивом побачили, що існує разюче проста й у теж час справедлива система правосуддя з якою не йшла ні в яке порівняння громіздка, несистематизована система канонічного права і груба подоба правосуддя феодального звичайного права.
Єресі, що з'явилися в цей час, різко відрізнялися від раніш існуючих єресей, вигаданих богословами за допомогою схоластичних прийомів. Єресь цього периода спочатку поширювалася в масах простого народу і вже пізніше улаштовувалася ученими єретиками.
Природно, що бідна і пригноблена маса складала велику частину парафіян, те й удар нанесений злиденними проповідниками був особливо сильний.
Усі єресі тієї епохи можна було підрозділити на двох частин:
• сектанти, що твердо дотримували основних положень християнства, заперечуючи інститут священиків;
• манихеї.
Серед сектантів прийнято виділяти катарів, вальденцев і альбигойцев. Останні були практично знищені під час хрестового походу проти них.
Вальденці
Цивілізація на півдні Франції дуже відрізнялася від всієї іншої Європи як по расовому так і по культурному складі. Було в наявності змішання всіх народів, включаючи навіть арабів. З цього виникала виняткова віротерпимість і така ж недбалість духівництва в питаннях чистоти релігії. Єресь вальденцев – це більш строгий, аскетичний варіант християнства, який проповідував чистоту життя. Так само передбачалося відмовлення від інституту священничества, право проповіді для усіх, взаємна сповідь і вегетерианство. У вальденців існувало своє духівництво відоме як "Зроблені” (Majorales). Але взагалі розходження між духівництвом і мирянами у вальденців було зведено до мінімуму. Зроблені цілком відмовлялися від усілякої власності, залишали житло, щоб наблизитися як тільки можливо близько до образа апостолів. Вони повчали вірних і залучали нових віруючих, існували ж вони на пожертвування населення, серед якого вони жили. Проповідники вальденців дуже швидко здобули собі величезну популярність і любов серед простих людей, що утомилися від розпусти духівництва. Ця секта була поширена на просторі від Чехії до Арагонії і складалася переважно з простих людей, як наслідок малися невеликі розбіжності в догматичних питаннях (На початкових етапах заперечення таїнства пресуществления).Церква швидко усвідомила, що від вальденців відходила небезпека і призвала до боротьби з ними, але єретиками вона їх не вважала. У більш пізніх документах інквізиції можна зустріти посилання на "єретиків і вальденців" подразумивая під єретиками катарів як більш єретичне навчання. Один інквізитор близько знайомий з вальденским навчанням описував їх так: "Ці єретики відрізняються вдачами і мовою, тому що вони скромні і помірні в мовах. Вони не виявляють суєтності в одязі, що завжди простий і чистий. Вони ніколи не пускаються в торгівлю, боячись що їм доведеться обманювати і порушувати своє слово; вони воліють жити особистою працею як прості робітники. Вони не збирають багатств, задовольняючись необхідним. Вони помірковані у їжі й у питві. Вони не відвідують ні шинків, ні балів, ні інших яких-небудь місць розваги. Вони вміють стримувати свій гнів. Завжди знайдете ви їх за роботою; а тому що вони учаться, та учать, тому в них не залишається часу на молитву. Ще їх можна довідатися по ясності і лагідності їхніх виражень; вони уникають у розмові жартів, пересудів, божіння, непристойних виражень і неправди. Вони навіть не говорять vere і certe вважаючи це рівносильним клятві". Але офіційна пропаганда того часу обвинувачувала їх у брудних полових зносинах, у тім що вони лицемірно ховали свої вірування справно ходячи до обідні і виконуючи інші католицькі обряди. Генрі Чарльз Чи розповідаючи про свою роботу згадує, що дуже складно зберегти об'єктивність, тому що практично вся література єретиків була спалена на багаттях інквізиції і єдине джерело інформації про сектантів це документи і свідчення залишені їхніми, повними ненависті, ворогами і недоброзичливцями. У вальденців мався так само повний переклад Біблії на простонародну мову, на яку вони спиралися у своїх проповідях і це було одним з найдужчих мотивов переслідування їх з боку церкви. Проти вальденців так само були випущені едикти світської влади, у яких усі єретики з'являлися врагами держави, і це було одним з перших прикладів переслідування єретиків з боку держави. Катаризм був віруванням чисто антисацердотальним. Він заперечував весь церковний лад як щось марне; в очах його римська церква була синагогою Сатани, порятунок у який немислимий. Виходячи з цього, він заперечував таїнства, обідні, предстательство Діви Марії і святих, чистилище, мощі, ікони, хрести, святу воду, індульгенції і узагалі всі те, що, за словами священиків, забезпечувало вірним вічний порятунок; так само, катари засуджували десятинний податок і приношення, що робили для духівництва прибутковою справою привласнену ними собі турботу про порятунок душ. Вважаючи себе церквою Христової, катари думали, що вони нмеют право взяти і дозволити, дане Ісусом Христом його учням; духовне водохрещення змивало всі гріхи, але молитва не мала ніякої сили, якщо грішник продовжував грішити.
Богослужіння катари проводили на латині, але Священне писання переводили на простонародну мову, що зіграло свою роль у популяризації цієї секти. По початку ієрархія духовних чинів у катарів була відсутня. Але в міру росту їхніх громад виникла нагальна потреба в упорядкованій системі богослужіння. Як і у вальденцев, духівництво катарів являло собою особливу касту зроблених, людей цілком пішли від спокус світу. У катарів були наступні церковні чини (у порядку убування): єпископ, Fіlіus Major, Fіlіus Mіnor, диякон. Вірування катарів припускало граничний аскетизм: заборона на вживання їжі тварини походження, заборона на будь-які фізичні контакти між представниками різних підлог та інші з цього ж ряду.
Гнів церкви проти цієї секти був виправданий, тому що, поширся це вірування по всій Європі, то через каких-нибуть декількох десятків років уся територія перетворилася б у пустелю.
Церква не могла покластися в настільки "благочестивому" справі на світську владу, що була лишком зайнята своїми власними справами. З метою переслідування єресі був учрежде інститут інквізиції.
ІНКВІЗИЦІЯ
Жебручі ченці
У противагу єретичним сектам, прповедовавших апостольську бідність, було створено кілька орденів жебручих ченців. Найбільшу популярність з них одержали доминіканці і францисканці. Строгий статут і величезний авторитет святих, на честь яких їм були дані імена, привели в їхні ряди кращих, честнейших людей тієї епохи, що залишалися вірними принципам катоклицизма.
Спочатку ці ордена строго випливали своїм статутам, чим заслужили пошана і повага в усьому християнському світі. По суті справи, вони практично цілком дублювали правила поведінки секти Лионських бідних, але в системі церковної ієрархії. Саме тому інквізиторів призначали провінціали чи францисканців доминиканцев зі складу братів свого ордена. З перших же кроків інквізитори одержали величезні повноваження і повну безконтрольність.
СудСуд інквізиції тримався на трьох основних китах: розшуку, доносах і катуваннях. Але основним з цих трьох інструментів на початковому етапі був розшук. Інквізитор був примушений робити постійні об'їзди підвідомчого йому ділянки. Приїжджаючи в той чи інший населений пункт, він повідомляв, так називаний, термін милосердя, протягом якого всі околишні єретики могли прийти і покаятся перед обличчям інквізиції. По закінченню цього терміну інквізитор починав розшук. Якщо малися єретики, що покаялися, то він змушував їх видати своїх колишніх одновірців. Якщо ж таких не виявлялося, то інквізитор примушував під присягою всіх місцевих жителів указати підозрілих чи єретиків. Заарештувавши знову виявлених єретиків, він під конвоєм передавав їх у центр епископії, де і починав допит. Майже з перших же кроків інквізиція почала застосовувати катування, як фізичні, так і моральні.
Єдиним приводом відводу свідків була смертельна ворожнеча, але інквізиція не практикувала повідомлення імен свідків підозрюваним. Єдиним його шансом було назвати його найлютіших ворогів, сподіваючись, що свідок потрапить у їхнє число. Інквізитор сполучав в одному обличчі обов'язки судді й обвинувача, а адвокат обвинувачуваному в єресі не давався, та й будь-який захисник міг бути обвинувачений у підтримці єресі і відразу зайняти місце свого підзахисного. Інквізитор мав право призначати собі помічників і охоронців, що користувалися церковною недоторканністю і мали повну волю пригноблювати, принижувати населення. Відмінною рисою інквізиторського суду була його значна довжина в часі, іноді до десяти років. Усі дії і слова обвинувачуваного так само як і обвинувальний висновок фіксувалися в двох екземплярах. Подібна організація унеможливлювала для єретиків укритися в іншій державі. Тому що при необхідності копія могля бути послана слідом за ним. Зрозумівши, що існує величезна кількість лжесвідків, інквізиція ввела наступне правило: "Якщо кого-небудь буде викрито в лжесвідченні, на його повинна бути накладена сувора епетімья, але показання його зі справи вилучатися не повинні". Єдиним шансом на порятунок від системи, що вважала будь-якого арештованого заздалегідь винним, полягало в повному визнанні і каятті на першому ж допиті. Якщо ж людина завзято наполягала на своїй невинності, то його як закоренілого єретика видавали в руки світської влади.
Основною метою інквізиції було вирвати душі грішників з пазурів Сатани, а те що відбувалося в цей час з тілом значення не мало. Під час хрестового походу проти альбігойців було сформульовано ще одне правило: "краще відправити у потойбіччя десять добрих католиків, чим дати піти від правосуддя хоч одному єретику". У боротьбі за таку важливу річ, як людська душа, мета виправдувала застосування будь-яких засобів.
Покарання
Інквізиція накладала звичайно три види покарання: епетімья, тюремне ув'язнення і передача в руки світської влади, що означало спалення. Епетімья могла полягати в довічному носінні хрестів, паломництві по святих місцях, внесенні визначеного пожертвування на благі справи. Але це тільки найпоширеніші методи, взагалі епетимья була обмежена тільки фантазією інквізитора. Тюремне ув'язнення мало на увазі під собою відбування терміну у вузькій, задушливій камері на хлібі і воді, іноді в ручних і ножних кайданах, можливо прикутих до стіни, у гранично антисанітарних умовах. Середня тривалість життя в подібному висновку складала три роки. Але іноді були амністії: заміна тюремного ув'язнення на строгу епетімью. Видача в руки світської влади мало на увазі під собою спалення заживо. Церква не відмовлялася навіть від переслідування небіжчиків. Уже померлого єретика могли присудити до спалення. Це мало на увазі під собою вилучення останків з могили з наступним спаленням і конфіскація майна.
Конфіскації
Одним з пояснень того, що Англія і Голландія були першими країнами, у яких відбулася промислова революція, є те, що в цих державах інквізиція не була настільки авторитетна, як у більш південних країнах Європи. Що мала на увазі під собою конфіскація? Повне вилучення рухомого та нерухомого майна, анулювання всіх боргових зобов'язань, примус усіх боржників повернути борги у визначений термін. Якщо збуджувалося переслідування нині померлої людини, то конфіскація поширювалася на спадкоємців аж до третього коліна. Подібні міри цілком паралізували промисловість і торгівлю на південних територіях Європи. Розподіл засобів від конфіскації відбувалося в такий спосіб: третина одержував інквізитор, третина - представник світської всласти, третина - Святейший Престол. Інквізитор повинний був вживати отримані засоби на нестатки розшуку. Але на практиці засобу витрачалися за його розсудом. Одним з факторів того, що інквізиція не затвердилася в північній Європі, було те, що єретиків було мале і вони переважно походили з найбідніших родин. (Якщо держава брала на себе видатки по установі інквізиції, то воно одержувало визначену частку від доходів конфіскації).ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ІНКВІЗИЦІЇ НА СИСТЕМУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА
Для початку варто сказати про існуючу у той час у Європі правову систему. Після розгрому Західної Римської імперії варварами знаменита і самя передова правова система, відома як "Римське право" на час припинила своє існування на територии Європи, принаймні Західної Європи. І поступилася місцем дуже загадачной правовій системі, характерної для імперії Каролінгів. Корінною відмінністю імперії Каролингов, від Римської імперії було, практично повну відсутність міст і постійного місця розташування монарха й уряди, у відмінності від твердої системи намісництва характерної для Рима. Імператорський двір кочував по замках, фортецям і поселенням у течени майже цілого року, а велика частина населення усе ще тяжіла до кланово пристрою. Як наслідок подібної роздробленості не виникало спроб скільки-небудь кодифікувавши розрізнені племінні норми. Кожна людина носила із собою норми характерні для його племінної групи.
Наступний етап формування європейського права почався з моменту активного містобудування. нові комунальні форми диктували новий тип права. Це час характирезуется також початком скинення католицькою церквою влади великих феодалів і государів. Найбільш утворена частина тодішніх людей - духівництво було покликано сформувати нове право, воно одержало назву "канонічного". Джерелами такого напівжили: місцеві звичаї, веління феодалів, постанови соборів по конкретному приводі й ін. З часом подібна система привела до неуявної плутанини в канонічному праві і це збіглося з початком відродження римського права (маються на увазі кодификації Юстиніана).
Судове виробництво Інквізиції предпологавшее у своїй основі таємничість і найсуворішу таємність інформації, яка цілком ґрунтувалося на канонічному праві, що додавало таємниці і збільшувало і без того важке положення жертв. Інквізиція показала, наскільки невідповідність законів реально існуючим суспільної відносини може бути небезпечно для суспільства. Май піддані тодішніх монархів правові гарантії прав особистості вони б не стали такою легкою жертвою в руках батьків-інквізиторів. Це відвернуло серця людей від системи канонічного права і вона не розглядалася як реальна аьтернатива Римському праву. Також жахи Інквізиції відвели від Європи "небезпеку" стати єдиною теократичною державою. З мого погляду це вплинуло на те що в Англії одержала поширення система прецеденту. Як відомо в Англії Інквізиція не одержала сильного поширення, отже і канонічне і звичайне право не вселяло населенню сильної відрази і це виразно зіграло свою роль формуванні правової системи на островах. ДІЯЛЬНІСТЬ ІНКВІЗИЦІЇ В ОБЛАСТІ ДИПЛОМАТІЇ
Епоха Середніх віків характеризувалася, серед інших принципів мірною гордістю дворянства і прагненням вивести свій родовід від як можна більш славних предків. У подібних умовах дипломатія розвивалася дуже повільними темпами, доти поки майже вся дипломатія не перейшла в руки церкви. У рамках церкви люди рятувалися від деякої кількості забобонів. Спілкування полегшало, а з установою чернечих орденів і зовсім придбало нормальний характер. Нищенствующиемонахи не визнавали державних кордонів узагалі. Уся Європа була розділена на провінції, на чолі з провінціалом. Границі цих провінцій найчастіше не збігалися з державними кордонами. Організація таких складних міждержавних заходів, як хрестові походи, була цілком покладена на церковні структури.
Інквізиція відразу стала міжнародною організацією, а жебручі ченці вже протягом ряду років виконували роль неофіційних посланників від імені Святейшего престолу. Звернувши ченців в інквізиторів Папа вирішив кілька проблем відразу: організував величезну шпигунську мережу і забезпечив безопастность з боку реформаторів і єретиків. Ченці, вільні від виконання інквізиторських обов'язків, забезпечували зв'язок між різними териториальними організаціями інквізиторів. Переносячи з держави в державу звістки про нові єресі і способи боротьби з ними вони відігравали видну роль у розвитку і функціонуванні Інквізиції. Жебручі ченці мали дуже високий авторитет, принаймні на початковому етапі свого існування і це допомагало їм вирішувати мирним шляхом конфлікти, що назрівали, між великими сеньйорами і прчие небезпечні розбіжності.
ВИСНОВОКРоль инквизици в історії Європи і всього людства величезна і двояка. Коли б не це інституту невідомо по якому шляху пішло би розвиток європейської цивілізації, але те що в технічному відношенні вона не була б схожа на наявний зразок - це точно. Не извстно, мали би місце релігійні війни сотрясавшие Європу настільки довгий час, можливо ця цивілізація був би в більшому ступені терпимий до інших вірувань. Можливо, наука одержала б більш ранній розвиток, не маючи за плічми спостерігачів інквізиції. Католицька церква піддалася б більш ранньої реформації і не зіграла б такої величезної ролі в житті людства. Відбулася б більш рання рецепція римського права і грецьких ідей про волю людини. Але наставляння написані самими авторитетними батьками-інквізиторами для своїх молодих колег є одним з ярчайших прикладів організації розшукної роботи.
Загальноєвропейська розшукна мережа, організована інквізицією, була ще однією спробою Святійшего Престолу створити всесвітню католицьку державу. Подібні спроби, після падіння імперії Каролингов мали місце неонократно, але зі змінним успіхом. Приміром , польських королів протягом довгого часу призначав Папа римський. Установа інквізиції дозволило Папо протягом довгого часу досить основательноконтролировать площина ідеології практично по всій Європі. Контролюючи ідеологію можливо і тримати під контролем і почие сфери життя приводячи їхній так сказати до єдиного знаменника. Дуже активно папська дипломатія працювала і на організацію хрестових походів як усередині Європи так і в поза, на відвойовування Труни Господня. Походи організовувалися в основному за рахунок найманців притягнутих офіційною обіцянкою повного відпущення гріхів, насправді ж надеявшихся пограбувати багаті по слухах держави. Великі ж феодали і государі переслідували своєю метою захоплення нових земель, кількість яких у Європі, на той час скоротилося до межі. Яскравим прикладом подібного походу був хрестовий похід проти альбігойців. Володіння одного із самих могутніх сеньйорів Європи графа Раймунда Тулузского були поділені між Монфором, Людовіком і Петром Арагонским.
Протягом практично всієї історії інквізиції ми можемо спостерігати подібне явище: після декларації богоугодних ідей і під їхнім прикриттям діються такі злочини, яких світ не бачив, а по вираженню дореволюційних авторів: "Перо опускається не в силах винести опис подібних звірств і жахів".
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
• Дж. Берман "Західна традиція права: епоха формування" М1995
• Ч.Г. Чи "Історія інквізиції" у 3-х томах, тому 1-2
• "Загальна історія держави і права" ред. К.И. Батир М 1995
• "Історична енциклопедія"
|
| Категорія: Середні віки | Додав: Natar (08.02.2014)
|
| Переглядів: 737
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
