Занепала й колись нездоланна римська армія. Вона перетворилася в малорухливу військову масу, що поколіннями проживала в укріплених таборах уздовж кордонів імперії. Армія втратила високі бойові навички знаменитих римських легіонів і за своїм озброєнням та військового тактикою майже не відрізнялася від ополчень варварів.

Співвідношення сил між Римською імперією й варварською периферією поступово змінювалося па користь варварів. Особливо велику роль у долі пізньої Римської імперії відіграли її північні сусіди — германські племена.

Германці вперше потрапили в поле зору римлян у І ст. до н. с. Римляни спочатку сприйняли їх за галлів (кельтів), однак наприкінці І ст. н, е. видатний римський історик Корнелій Тацит досить чітко визначає германців як особливу групу племен.

Германці тоді жили общиною на території між річками Рейном, Одером і Дунаєм. Основні засоби для життя отримували, займаючись скотарством. Худоба в германців була головним багатством і використовувалась як мірило вартості. Крім того, вони займалися землеробством, яке з V ст. набуває першорядного значення. Для обробітку землі германці використовували легкий плуг або рало. Вони сіяли льон, овес, просо, пшеницю, ячмінь, вирощували городні культури, зокрема капусту й салат. Представники германських племен вели торгівлю з римлянами.

Поступово під впливом внутрішніх факторів і римського суспільного устрою в германців почала зростати майнова нерівність. Серед вільних членів общини вирізняються знатні люди. Суспільне розшарування було частково зумовлене появою рабів із полонених. Проте германці наділяли рабів ділянками землі, подібно до римських колонів, надавали можливість самостійно вести господарство. Це була патріархальна форма рабства, що з часом перетворилася на один із різновидів феодальної залежності.

Важливі справи германці обговорювали на народних зборах, які називалися тинг. На них були присутні всі дорослі чоловіки, які носили зброю. Народні збори обирали раду старійшин, що вирішувала, передусім, судові справи. Були в германців також конунги (майбутні королі) та військові вожді.

Головну бойову силу германців становили військові дружини. Дружинники перебували в повній залежності від своїх військових вождів: клялися їм на вірність, одержували від них зброю, коней, частину здобичі.

У ІV-V ст. у політичному устрої германців відбувалися важливі зміни. Вони об'єдналися у великі військово-племінні союзи, що отримали свої найменування за назвами панівних племен. Так виникають германські народності алеманів, баварів, франків, саксів, тюрінгів та ін. Із числа дружинників виокремилася так звана служива знать. Вона почала гуртуватися навколо конунга, витісняти з його оточення племінних старійшин і дедалі активніше впливати на його дії. Одночасно зміцнювалася й влада конунгів.

Важливу роль у становленні державності відіграло поширення серед германців християнства. У IV ст. єпископ Ульфіла навернув у християнство готів. Для цього йому довелося перекласти Біблію готською мовою і створити для своєї нової пастви писемність на основі грецького алфавіту.