Освіта Монгольської держави

Вступ монголів на історичну арену вплинуло на долі багатьох народів. Свідчення китайських джерел дозволяють простежити історію монголів у глиб століть. Пряме споріднення їх з гунами, про яке нерідко пишуть, не може на нинішньому рівні знань вважатися науково доведеним.

Перші згадки про власне монголів під найменуваннями мен'у, менва відносяться до епохи Тан (VII-IX ст.). По дослідженнях одних фахівців, монголи жили по південному березі р.Амур, на захід від впадання в Амур р.Сунгарі і на схід хребта Малий Хінган, на думку інших, місцем перебування їх було нижній течії річок Шилка і Аргунь і верхів'я Амуру. Згідно з китайськими хроніками, монголи входили до склад племен шівей, що говорили в масі своєї на монгольських мовах. У тексті "Старої історії династії Тан" ( "Цзю Тан шу") сказано: "Шівей - особливий рід кидання. Живуть по північним [берегах] ріки Яоюехе. Їх держава знаходиться на північному сході від столиці на відстані понад сім тисяч лі. На сході воно простирається до хейшуй Мохе, на заході до тюрків, на півдні суміжній з кидання, а на півночі доходить до моря. У цій державі немає государя й старших начальників, а є сімнадцять правителів, які звуться мохефу і спадково правлять ними, хоча й залежать від тюрків. В якості бойового зброї вони мають луки з рога й стріли з дерева ху (шелюги? - Є.К.) і стріляють дуже влучно ... Часом збираються на полювання з легкими метальними списами, а коли справа закінчиться, розходяться. Ці люди обробляють землю, але не платять поземельного податку. У селищах своїх будують невеликі будинки, покриваючи їх зверху шкурами. Об'єднуються в групи й живуть, іноді числом до декількох десятків або сотень сімей. Загострюють дерева й роблять сохи, не насажівая на них металевих наконечників. Соху тягне людина, і виробляється посів. Чи не дозволяється використати [для оранки] биків ... В якості домашніх тварин там водяться собаки й свині. Їх відгодовують і поїдають, а шкури використовують для виготовлення шкір. І чоловіки, і жінки [із цих шкір] шиють одягу. Волосся у них розпатлана, одягу защібають на ліву сторону. Багаті виділяють себе тим, що роблять прикраси з різноманітного п'ятикольорова перлів. Закони, регулюють вступ у шлюб, [такі]: наречений перш входить в будинок нареченої і працює там три роки. З цієї причини він може особисто близько спілкуватися з цією жінкою. Коли строк відпрацьовування скінчиться, то родина нареченої виділяє їм їхню частку майна, чоловік і дружина сідають в один віз і навантажують її. З барабанним боєм і танцями вони разом повертаються [в будинок чоловіка] ... Кажуть, що при нашій династії Тан є дев'ять племен шівей ... "Одним з них і були мен'у шівей, тобто шівей-монголи.

В "Новій історії династії Тан" ( "Синь Тан шу") є доповнення про похоронних обрядах шівей. Кожна група шівей будувала великі навіси, на які зверху клали трупи померлих. По померлим носили трирічний траур. Якщо вмирав правитель, то його наступником і спадкоємцем ставав його син, лише у разі відсутності у правителя сина на місце померлого ставили сильного і рішучого людини.

Їздили шівей на возах, запряжених биками. Житла будували, сплітаючи стіни з чагарнику й невеликих дерев і зверху покриваючи їх шнурами. Або згинали дерева й зверху покривали плетенка. Для переправ через ріки робили плоти і шкіряні човни. Коней - їх було мало - пускали пастися Стриножений; овець не тримали. Сказано також, що було 20 із зайвим племен шівей, а не 9, як в "Цзю Тан шу".

усіх шівей тюрки називали татарами. Останній етнонім вперше зустрічається в древнетюркської написи на честь Кюль-Тегін в 731-732 рр.., потім - у китайських текстах IX в.

Історія власне монгольських племен Х-ХІ ст. - Це історія поступового просування їх на захід, що почався, мабуть, ще в середині VIII ст. Воно супроводжувалося витісненням з території халха тюркомовних народів, які протягом кількох сотень років панували тут.

Причиною просування монголів на захід могли стати нападу на них ззовні або міжусобні війни.

Згідно одному з монгольських переказів, що викладаються Рашид ад-Діном, "над монголами взяли гору інші племена й учинили таке побиття серед них, що в живих залишилося не більше двох чоловіків і двох жінок. Ці дві родини в страху перед ворогом бігли в недоступну місцевість, навколо якої були лише гори і ліси і до якої з жодною сторони не було дороги ... Серед тих гір була рясна трава і здорова [по клімату] степ. Назва цієї місцевості - Ергуне-Кун. Значення слова кун - "гору", а ергуне - "крутий", інакше кажучи, "крутий хребет "". Далі легенда розповідає, що в Ергуне-Кун монголи розмножилися і стали майстрами виплавки заліза й ковальської справи. За легендою, саме мистецтво плавлення заліза допомогло їм вибратися з гірських тіснин на простір нинішніх монгольських степів, до блакитного Керулену, золотому Онона. "І от вони знайшли одне місце, що було родовищем залізної руди, де постійно плавили залізо. Зібравшись всі разом, вони заготовили в лісі багато дров та вугілля ... зарізали сімдесят голів биків і коней, здерли з них цілком шкури і зробили з них ковальські міхи. Потім заклали дрова і вугілля у підніжжя того косогору і так обладнали те місце, що разом цими сімдесятьма хутром стали роздмухувати [вогонь під дровами й вугіллям] доти, поки той гірський схил НЕ розплавився ".

Матір Чингіз-хана, Алан-Гоа, народила п'ятьох синів.

Двоє з них народилися від її чоловіка Добун-Мергам, а троє - після його смерті. Пояснюючи їхню появу на світло, Алан-Гоа затверджувала, що народила їх від светлорусого людини, який проникав до неї ночами через димнік юрти. Ці три сина, таким чином, були "відзначені печаткою небесного походження". Рід Чингіз-хана походив від молодшого сина Алан-Гоа, Бодончара, справжнім батьком якого був, мабуть, Ма-аліх Баяудец, тюрк (киргиз), єдиний чоловік, крім синів Алан-Гоа, що був в її будинку. Рашид ад-дин думав, що Алан-Гоа жила за 300 років до того, як він писав cвой працю, тобто на рубежі X-XI ст. За даними анонімної "Алтан Тобчі", син Алан-Гоа, Бодончар, народився в 970 р. Нащадки Бодончара відрізнялися рудим волоссям і світлими очима.

В Внаслідок переселень монголи вступили в прямий і тісніший, ніж раніше, контакт з тюрками. У степовій і лісостеповій зоні вони перейшли повністю до кочового скотарства. Л. Р. Кизласов вказує, що у монголів є свої терміни тільки для позначення собаки, коні і свині, тобто як раз тих тварин, які були відомі у шівей. Весь скотарські лексикон і назви для овець, биків, верблюдів, мулів монголи запозичили у тюрків. У свою чергу, монголи принесли з собою з Маньчжурії тип осілого житла -- квадратного, без фундаменту будинку з каркасними стінами і П-подібними Канамі для опалення. Очевидно, в Х-ХІ ст. відбувався процес асиміляції, що залишився в Халха тюркського населення монголами.

Кидані, створивши свою імперію, імперію Ляо, у Х ст., поставили населення долини халха під свій контроль. У 1004 було засновано "Управління з підпорядкування прикордонних жителів Північно-західній області ", центром якої стало місто, по-китайськи іменувався Чженьчжоу, по-тюркською - Хатун (Кедунь). Він розміщувався на південь від нижньої течії р.Халхі. У цілому татаро-монголи були лояльні до Ляо, династії етнічно спорідненої, хоча деякі монгольські племена, наприклад джаджірати і Меркіти, вели з кидання виснажливі війни і до 1094 були сильно знекровлені кидання і їх союзниками.

Після загибелі Ляо і затвердження чжурчженьской династії прикордонні з Цзінь племена керувалися своїми ватажками. Якщо такі визнавали верховенство Цзінь і приганяли худобу для продажу на кордоні або в дар цзіньскому двору, то вважалося, що вони перебувають на службі династії і охороняють кордони імперії. За цей цзіньскіе влади платили зерном, шовком, грошима.

До середині XII ст. відноситься поява перших монгольської держави - Хамаг монгол улусу ( "Держави всіх монголів"). Ще при династії Ляо частина монгольської знаті отримала від кидання посади та титули знатності, такі, як лінвень або сяовень, воєначальників прикордонних військ, іменувалися цзю. Після загибелі Ляо татаро-монголи підтримали Елюй Даші, представника такою, що втратила свою державу династії, надали йому допомогу, у тому числі і військами, виставивши для нього більш ніж десятитисячне армію. Ця підтримка татаро-монголами Елюй Даші, який хоч і не зміг повернути влада дому Елюй, і пішов на захід, у Семиріччі, але представляв для чжурчженей постійну загрозу, привела до конфлікту між татаро-монголами і чжурчженямі. З 1135 по 1147 монголи ведуть війну з Цзінь. Приводом для війни крім загальної напруженості відносин з 1125 послужила спроба чжурчженей погубити правителя монголів Хабул-хана. До Хабул-хану прибули одне за одним два по-сольства Цзінь, вимагаючи його приїзду до двору. Хабул-хан членів другу посольства перебив, що і призвело до війни Цзінь з монголами. Чжурчжені в цей час успішно добивали Сунськой Китай, до війни з монголами ставилися без належної уваги, і ця війна була успішною для монголів. У 1147 р. між Цзінь і монголами було укладено мир. Цзіньскіе влади поступилися монголам 17 укріплень на північ від р.Сінінхе, яка стала прикордонної.

До цей час припадає надзвичайно важливе повідомлення китайського джерела про те, що монгольський хан Аоло боцзіле (Олунь бейле) був визнаний чжурчженямі государем держави Монголів (Менфуго чжу).

Однак Аоло, як це нерідко бувало, в межах своїх володінь не задовольнявся титулом государя (чжу) і прийняв імператорський титул цзуюань Хуанді. Він оголосив свій девіз царювання - Тянь-син, або "Розквіт, дарований Небом". Прийняття свого девізу правління означало сповіщення про незалежне правлінні. На пропозицію цзіньского двору задовольнятися титулом го ван, або "князь держави", Аоло відповів відмовою.

Більшість дослідників ототожнюють Аоло боцзіле з Хабул-ханом. У "Таємній історії "про Хабул-хане сказано:" Всіма монголами відав Хабул-Хагана. Після Хабул-Хагана ... став відати Амбагай-Хагана ". Амбагай-Хагана мав титул "всенародного кагана і государя улусу". Монгольська улусун еджен, "государ улусу", якщо і не відповідало китайському Хуанді, "імператор", то вже напевно могло мати своїм абсолютним еквівалентом титул го чжу ( "государ держави"). Рашид ад-Дін іменує Хабул-Хагана "монгольським ханом", "государем і володарем своїх племен і підлеглих ". Старовинні монгольські правителі носили сяньбійско-жуаньжуаньско-тюркський титул каган (Хага). Титул хан, рівнозначний титулу Хага, з'явився пізніше.

Хабул-хан був сином Хайд. У Хайді був другий син, Бай-Шінкор Докшін. Лінія (урук) Бай-Шінкор Докшіна є лінією Чингісхана. Від Бай-Шінкор Докшіна вів своє походження рід Кіят, в якому народився Чингіз-хан. Був у Хайді і третій син, Чаракай-лінку, від якого відбувалися тайчіути, що відіграли таку велику роль у долю Чингіз-хана. Усе разом це були "природні" монгольські хани, або Хагана.

В Хамаг монгол улусі після смерті Хабул-Хагана влада перейшла не до його синів, а до Амбагай-Хагані, онукові Хайді і двоюрідного брата прапрадіда Темучжіна -- Чингіз-хана Тумбінай-сечена.

Амбагай-Хагана якщо і правил всім Хамаг монгол улусом, то недовго. Він був полонений татарами і виданий ними чжурчженям, які його стратили. Близько 1160 Хамаг монгол улус остаточно розпався, ймовірно, через суперництва і боротьби за владу членів ханського дому.

Після розпаду Хамаг монгол улусу монголи жили в долинах річок Онона і Керулен, за р.Тола. Північно-східні області Монголії і Забайкаллі заселяли урянхати. Шлюбними партнерами клану, з якого відбувався Чингіз-хан, були хунгірати, вони жили в Південно-східній Монголії. Тайчіути, одна з найсильніших груп монголів, виділилася з Хамаг монгол улусу, мешкали по р.Онон. У районі озер Буїра-Нор і Далай-Нор жили татари. У нижній течії р.Орхон і по Селенга розселялися Меркіти. Все це були монголоязичние народи. Кереіти кочували в передгір'ях Ханга, по річках Керулен, Орхон і Тола. Є думки, що кереіти одними з перші пішли на захід. Кілька століть вони жили по сусідству з тюрками і змішалися з ними або піддалися сильному тюркські впливи. Є й інші думки. П. Рачневскій вважає, що кереіти були споконвіку тюрками, спочатку вони жили на Іртиші і Алтаї і були витіснені на схід найманими. Тут вони в значною мірою були монголізірованнимі. Кереіти були християнами несторіанської толку.

Західні галузі сучасної Монголії займали наймани. Щодо етнічної приналежності Найманов в науці також немає єдності. Одні вважають їх монголами, інші - тюрками. Як і кереіти, наймани були християнами-несторіанамі. Між Ангарів і Єнісеєм в тайговій зоні мешкали ойрати, "люди лісів".

Населення Монголії в XII ст. за способом життя поділялося на лісових і степових. Лісові народи жили в тайговій і прітаежной зоні і займалися полюванням і рибальством. Основна частина населення Монголії кочувала і вела кочове скотарське господарство. Монголи були невисокі на зріст, але відрізнялися великою фізичною силою і витривалістю. Чоловіки носили широко розповсюджену в Північному Китаї зачіску туфу, про яку вже говорилося. Жили монголи в юртах, розбірних або встановлених на возах. Віз з встановленою на ній юртою перевозили бики. На стоянках монголи розташовувалися куренями (кільцем). Вони розводили коней, корів та биків, овець і кіз, у меншій кількості - верблюдів. Зазвичай на одного коня доводилося шість-сім овець і кіз. Власник таврував худобу своєї особистої тамга. Монголи-кочівники полювали і в обмеженій мірі займалися землеробством, сіяли в основному чорне клейка просо. Молоко, м'ясо, риба, рідка каша з проса, дикорослі коріння, рослини і плоди складали основний харчової раціон монголів. Поклонялися монголи Неба, Землі і духам, наприклад духу вогню Ут.

Ні в науці єдності і в оцінці рівня розвитку татаро-монгольських племен у XII ст. Але поступово верх бере точка зору тих учених, які відмовляються вважати монгольське суспільство XII ст. родо-племінним, товариством "військової демократії "і т.п. Це було суспільство класове, розділене перш за все на особисто-вільних і рабів (богол - раби-чоловіки, Інджія - рабині). Джерелами рабства були полон і покупка людей. Відомо, що чжурчжені приганяли на кордон великі партії рабів і обмінювали їх у татаро-монголів на коней. Монголи об'єднували рабів у пари для одержання потомства. Раби працювали в сім'ї господаря в служінні, вони робили і основну роботу - пасли худобу та доглядали за ним. Раби предка Чингіз-хана, Бодончара, "пасли його коней", раби Тооріл-Хагана кереітского "пасли верблюдів і овець". Як і в багатьох суспільствах світу, раби у монголів прирівнювалися до худоби. Від раба вимагали вірно і віддано служити господареві. "Якщо раб не відданий господареві, - повчав Чингіз-хан, - вбити його ".

Серед людей особисто-вільних були багаті люди - баян і бідні - ядагу хувун. Вони ділилися на людей свого Урука - нащадків по чоловічій лінії від одного предка і чужинців, не родичів - Джат. Нарешті, особисто-вільні люди ділилися на благородних - Сайн хувун і простолюдинів - Карачі. Серед шляхетних виділялися "золоті пологи", природні Хага, туе Хагана. На відміну від простих скотарів - арат багаті і знатні люди складали стан найняв. З часу Ляо Хага і нойон мали китайські і змішані, як кажуть, "китайсько-алтайські", титули, які вони отримували від кидання і чжурчженей. Темучжін - Чингіз-хан мав чин чаутхурі, сотника. Поряд з запозиченими і отриманими з Ляо або Цзінь у монгольської знаті були свої титули: Мергам ( "відмінний стрілець з лука"), перетин ( "мудрий"), баатур ( "богатир"), бука ( "силач"), Більге ( "мудрий") і т.п. Це були не просто характеристики особистих якостей людини, а саме звання, титули, які визначали місце особи, носив це звання, у суспільстві, у системі управління державою, улусами татаро-монголів.

"Улус" як державне утворення означав, як писав Б. Я. Володимирці, "народ, який утворює держава-володіння", і ту територію, на якій кочував цей народ, його пасовиська, нунтукі. У кочовому державі, улусі, люди в відомому сенсі були більш значуща території, і тому відведення, догляд, загибель людей означали розвал, загибель улусу. Тому таке велике значення мало поняття "зібрати улус ". На чолі улусу, як правило, стояв Хага. Його опорою були його урук, ?? ородічі, що походили від загального чоловічого предка (свояки, рідня по шлюбам становили іншу групу - худа), і нукери, дружина Хагана (нукер -- букв. "друг"), його гвардія. Нукери управляли ставкою Хагана (пізніше -- орда), його родичами - Урук, командували гвардією Хагана і його військовими формуваннями. Воїнами керували так звані стрільці і носії шабель. З числа нукерів призначалися керуючі господарством, стадами овець, кінськими табунами і т.п., люди, які керували перекочевкамі. При Хагані були стаєнь, кравчі, Черба (люди, що відали прислугою і домашніми людьми Хагана). Джерела дозволяють виділити в улусі XII ст. три групи посадових осіб: тих, хто керував ставкою Хагана, тих, хто командував його збройними силами, і тих, хто відав господарством як самого Хагана, так і всього улусу.
Список літератури

1. Історія Сходу; Видавнича фірма "Східна література" РАН, Москва, 1997

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.world-history.ru/