Проте в ті часи наявність королівського титулу не свідчила про справжню силу та владу. Гуго Капет володарював тільки у своєму спадковому домені, що простягався вузькою смугою з півночі на південь і включав міста Париж та Орлеан. Наприкінці X ст. ці землі дедалі частіше починають називати Францією.
  Саме за правління Філіппа І (1060-1108) поступово починає посилюватися королівська влада. Король вів уперту боротьбу з феодалами, замки яких межували з його володіннями. Син і наступник Філіппа І, вігук Анни Ярославни, король Людовік VI Товстий поклав краіі свавіллям феодалів на землях свого домену, зруйнувавши їхні замки.

Значний крок в об'єднанні Франції був зроблений за правління Людовіка VII. Завдяки шлюбу з Атьєнорою, єдиною спадкоємицею герцогства Аквітанія, Людовік VII  приєднав цю велику іі багату область до своїх володінь. Шлюб, однак, виявився нетривалим. Після розлучення Альєнора вийшла заміж за Генріха Плантагенета, який у 1154 р. став англійським королем. Усі його французькі володіння, що простягалися від Ла-Маншу до Піренеїв, перейшли до Англії. Капетіпги втратили вихід до моря, який вдалося відвоювати Філіппу II Августу (1180— 1223). Територіальні приєднання Філіппа II збільшили королівський домен майже в і рази. Однак Лквітанія залишилася в руках Плантагенетів.

Аквітанія - велика територія на південному заході Франції, розташована між Піренеями і річкою Луарою. Із XIII ст. називаються Гіснь. Південна частина Аквітанії, що складала окреме герцогство, називалася Васкопія. Звідси її пізніша назва Гасконь.

У зв'язку 3 розширенням домену королівська влада мала упорядкувати органи загальнодержавного управління. Верховним органом управління стала Королівсько рада. Це була постійна установа, до якої входили наближені до короля феодали і знавці законів. Із Королівської ради виокремився Паризький парламент і фінансове відомство — Рахункова палата, у минуле поступово відходила васальна служба й запроваджувалася державна.

У сфері внутрішнього управління найважливіші реформи були проведені зусиллями французького короля Людовіка IX Святого (1226 - 1270). Так його звали за глибоку віру в християнські ідеали та прагнення втілювати їх у життя. Передусім король рішуче заборонив міжусобні війни у своєму домені. Королівський суд, центральним органом якого був Паризький парламент, став загальнодержавною установою. Часто король особисто вислуховував скаржників, які шукали справедливості.

Людовік IX виступив організатором Сьомого й Восьмого хрестових походів. Під час Восьмого він і помер від епідемії чуми.