У середині V ст. на території сучасної Бельгії (в околиці міста Турте) виникло королівство приморських (салічних) франків. У 481 р. королем салічних франків став Хлодвіг (481-511), який походив з роду легендарного короля Мсровея. За його ім'ям династію франкських королів V — першої половини VIII ст. називали Меровінгами.

Легенда розповідає, що ім'я Меровей означає «морський воїн». Цей володар, нібито, мав двох батьків — одною земного, звичайного конунга, а другого водяного — морського чудовиська. Можливо, це пов'язане з тим, що Меровей прибув морем. МеровінгІв вважали "відьмаками", "чаклунами", навіть — «чудотворцями», називали «патлатими королями». Оскільки вони носили довге волосся, схоже па бурхливі морські хвилі, то гадали, що в ньому була захована чарівна сила; саме тому Меровінгам приписувався дар знахарства. Коли короля хотіли позбавити трону, його пишну шевелюру відстригали І він нібито втрачав свою магічну силу.

У 486 р. Хлодвіг повів своє військо проти римського намісника Сиагрія. який управляв Галлією. Вирішальна битва відбулася поблизу міста Суассона. Франки розбили римські війська й захопили всю Північну Галлію аж до річки Луари.

Єпископ Григорій Турський (бл. 538 — бл. 594), авгор праці „Історія франків”, яка є найважливішою пам'яткою слохи МеровінгІв, наводить цікавий епізод, пов'язаний із поділом трофеїв після перемоги над Сиагрієм. Цей епізод характеризує ставлення франків до королівської влади. Після взяття міста Суассона Хлодвіг забажав отримати, крім речей за жеребком, ще й коштовну церковну чашу, щоб із політичних міркувань повернути її місцевому єпископу. Однак вона дісталася простому воїну і той, не бажаючи віддавати її королеві, розрубав чашу сокирою.

Це свідчить про те, що на той час король вважався всього лише першим серед рівних, чия воля не була законом для франків, а його особа не сприймалась як щось божественне. Але наступного року під час віііськового огляду Хлодвіг помстився простому франкові. Він обурився станом його зброї і, розрубавши тому голову, мовив: „Ось такі ти вчинив із тією чашею в Суасоні”.

Для зміцнення своєї влади Хлодвіг пішов на союз із христкянською церквою. Близько 498р. він першим із франкських королів прийняв хрещення. За свідченням єпископа Григорія Турського, жінка Хлодвіга, королева Клотильда, була охрещеною, а сам король твердо тримався язичницької віри. Та якось, піл час війни з іншим племенем, він опинився на межі смерті й звернувся до Христа: мовляв, якщо піп дійсно існує, хай подарус йому життя і тоді він, Хлодвіг, повірить у його могутність і прийме хрещення. І сталося диво: вороги франків кинулися тікати, а перемогу здобув Хлодвіг. Обіцянку було виконано: в один день зі своїм королем були охрещені З тис. воїнів.

Поступово, за допомогою підкупу, зради, насилля, Хлодвіг знищив усіх своїх супротивників, серед них і багатьох родичів, та укріпив своє становище. Про посилення влади Хлодвіга свідчить і проведений на початку VI ст. перший запис правових звичаїв франків. Він отримав назву «Салічна правда». Цей судебник Хлодвіг дарував франкам уже від власного імені як королівський закон.

„Салічна правда” містить багатий матеріал про господарське життя та суспільний лад франків. За більшість провин встановлювався грошовий штраф, який називався вергельд. Так, згідно з «Салічною правдою» за вбивство простого франка сплачували вергельд у 200 солідів (на ці гроші можна було купити приблизно 30 коней або 200 голів великої рогатої худоби); за вбивство королівського дружинника — 600 солідів. Водночас ще зберігався звичай кровної помсти. Для того, щоб встановити вину підозрюваного, бралися до уваги свідчення очевидців чи здійснювався Божий суд.

За чверть століття Хлодвіг заволодів майже всією римською Галлією і залишив по собі велику об'єднану державу. Протеза правління спадкоємців Хлодвіга (його чотирьох синів) королівство почало втрачати цілісність.

Із 639р- королі з династії Меровінгів позбулися реальної влади іі зберігали лише титул, тому останніх Меровінгів зневажливо навикали «ледачими королями». Утім, королі були не настільки ледачими, як позбавленими влади. Країною почали розпоряджатися майордоми («старші в домі»). Спочатку майордоми були просто управителями королівських палаців. Поступово вони взяли до своїх рук владу повністю. Оскільки Франкське королівство розділилося на кілька великих територіальних утворень, то в кожному з них був свій майордом. У 687 р. один із майордомів Піти Г°ріапальський розгромив своїх суперників і об'єднав Франкську державу.