У перші століття нашої ери в Індії занепадає буддизм. Упродовж VIII-
XII ст. його замінює індуїзм, що утвердився як основна релігія країни.
Серед розмаїття богів в індуїзмі найбільш поширені іі
шановані Брахма. Вішну і Шпва. Вони утворюють «тримурті» тріаду головних
богів. У центрі індуїстської релігії Брахма — творець усього живого.
Звершуючи свої нелегкі справи, він щоразу втомлюється і засинає. І Іоки
Брахма спить, світ скаженіє і згорає у вогні. Тоді Брахма прокидається,
знову творить світ і засипає. І так щоразу. Бог Вішну є вершителем
справедливості й добра, щирим борцем зі злом. Бог Шива втілює руйнівну
силу. Цих трьох богів переважно зображують як єдине ціле.
Танцюючий Шива. Індія. XI XII ст. Шива, Парваті й Сканда. XI ст.
Згідно з основними положеннями індуїзму, природа, все
довкілля вважаються священними. Особливо шанують воду як велику очисну
силу, тому одним із головних обрядів цієї релігії є ритуал щоденного
омивання. Справжньою святістю наділяються води річки Ганг.
Головним положенням індуїзму є вчення про сансару: у своїх
наступних життях людина може прийти на землю в будь-якому образі:
рослин, людей, тварин. Індуїсти вшановують корів і змій як священних
тварин; убивство корови лякало індуїстів сильніше, ніж убивство людини.
Індуїсти по-своєму сприймають смерть. Покійників спалюють. Із
попелом осідає все негідне й нице, а з вогнем у рай відлітає очищена
душа. Однак далеко не всі померлі заслуговували на рай. Тут усе
вирішувала ііхпрма. тобто виконання людиною впродовж земного життя своїх
обов'язків, дотримання правил поведінки тощо.
Адже індуїзм навчає, що кожна людина, залежно від способу життя,
заслуговує па приналежність до вищої чи нижчої касти. Якщо людина вела
чесне, добропорядне життя, то в наступному народженні її кастовий статус
підвищиться, а якщо нечесне, то вона може народитися недоторканною чи
якоюсь гидкою істотою.
Коли помирала дружина, чоловік мав право одружитися ще раз.
Однак у випадку смерті чоловіка в жінки залишався небагатий вибір: або
сеїті (самоспалення разом із тілом померлого), або невтішна іі
принизлива доля вдови. Коли жінка обирала життя, то після спалення
чоловіка їй голили все волосся (ще й брови) і знищували її прикраси, що
залишилися від шлюбу, а нові забороняли носити. Із вдовою не дозволялося
спілкуватися. Приречена на самотність та осуд жінка навіть спати, їсти
та працювати була змушена окремо. Вважалося, що зустріч із нею приносить
нещастя.
Більшість індуїстів прагнула поклонитися святим місцям. Численні
паломники омивалися водами священного Гангу, підносили споїм божествам
розкішні гірлянди квітів, обкурювали їхні зображення чи статуї пахощами,
вершили перед ними святкові дійства. Індуїсти поклонялися богам у храмах
і монастирях. Серцем храму було святилище — помешкання головного
божества. Тут вершилися молитви. Часто біля храму була водойма. Якщо її
не було, то облаштовували драбину, яка вела вниз до річки. Там проходили
ритуальні омивання. У храмі споруджували також окрему залу, у якій
здійснювалися ритуальні ганці. Адже, крім ремісників або писарів, тут
проживали ще музиканти іі танцівниці. Індуїстські храми та монастирі
звільнялися від сплати податків.
У їхньому підпорядкуванні були цілі села, жителі яких постачали продукти й інші життєво необхідні речі.
Хоча буддизм як релігія почав поступово занепадати, він
продовжував мати своїх прихильників. Де-не-де навіть з'являлися нові
буддиські храми. Переваги буддизму полягали в тому, що він надавав
можливість одночасно дотримуватися нової і старої віри. Основним було
те, що буддизм не визнавав поділу людей на варни й касти. Тому
найшанованішим він був у колі недоторканних. Буддизм переконував, що
доля людини залежить від неї самої.
Індійські танцюристки в народних костюмах. Сучасні фото
Оригінальними с звичаї індійців. Особливо це виявляється в
їхній манері одягатися та способі харчування. За одяг індійцям правив
довгий відріз тканини. Ним вони обвивали своє тіло й ноги, а вільний
кінець перекидали через плече. У жінок такий одяг називався сарі. До
появи ісламу індійці не носили взуття і головні убори. Тільки коли сонце
припікало немилосердно, жінки прикривали голову кінцем сарі. Чоловіки
носили напівдовге, а жінки — довге волосся. Жінки зазвичай одягали
різноманітні прикраси, мали розписи на руках, долонях і ступнях,
символічну цятку на чолі.
Мусульмани поширили в Індії традицію носити головні убори
(тюрбани), туфлі та черевики. З їхнім приходом почали також шити одяг,
передусім шальвари (шаровари) і штани, сорочки та сюртуки для чоловіків і
спідниці для жінок.
Середньовічні індійці харчувалися переважно рослинними
стравами й молочними продуктами. Вони майже не споживали м'ясо й
алкогольні напої. Природні умови давали можливість індійцям збирати
врожай двічі-тричі на рік. Тут вирощували пшеницю, горох, цукрову
тростину та понад 20 сортів рису. Індія була також багатою на різні
овочі та фрукти. Цікаво, що чай середньовічні індійці не вживали. В
Індію його пізніше завезли англійці.
Джерело: http://school.xvatit.com |