Південна Сун відправила до Чингісхана послів і військових радників. Вони навчили монголів китайській військовій науці, у тому числі й мистецтву штурму укріплених міст за допомогою облогових механізмів. У1234 р. монгольська кіннота знищила державу Дзінь. Проте всупереч очікуванням, монголи не стали союзниками Південної Сун. Вони відразу ж почали завоювання Південного Китаю. Невдовзі хан Хубілай, онук Чингісхана. переніс свою столицю в Яньцзинь (сучасний Пекін) і напав на імперію Південна Сун. У1271 р., підкоривши її більшу частину, Хубілай оголосив про заснування пової китайської династії Юань (1271-1368).

Упродовж наступних років розрізнені китайські гарнізони чинили монголам героїчний опір. Урятувати державність намагалися й окремі сунські сановники-патріоти. Однак їхні сили вичерпувалися. У1279 р. залишки сунських військ на узбережжі Швденно-Китайського моря було оточено й знищено. Один із сановників, не бажаючи стати свідком глуму над останнім малолітнім сунським імператором, посадив хлопчика собі па спину та кинувся в море. Обоє потонули, а відтак припинила своє існування і Сунська династія.

Під владою Хубілая опинилися великі землі. Його імперія включала Китай, Монголію і Тибет. У планах першого юаньського імператора було завоювання Японії. Однак спроби загарбати цю країну виявилися безуспішними.

Наслідки монгольського завоювання негативно по-  значилися на внутрішньому житті Китаю. Країну було   безжально спустошено. Монголи знищили сотні тисяч китайців, а декілька мільйонів обернули на рабів. Багато   раніше оброблюваних земель перетворилися на пасо-виська та мисливські угіддя монгольської знаті. Державною мовою стала монгольська. Китайців нещадно  визискували та всіляко принижували. їм заборонили   виходити вночі на вулицю, мати зброю та коней, вивчати військову справу, опановувати іноземні мови тощо.

Спочатку монголи намагалися взагалі усунути від управління китайських чиновників. Однак невдовзі вони зрозуміли, що так даті тривати не може й почали залучати китайців до державної служби на найнижчі Національне гноблення сприймалося китайцями дуже болісно. Серед населення створювалися таємні організації, що ставили за мету звільнення країни від іноземного панування. У1351 р. в Китаї почалося антимонгольське повстання. На півночі загони повстанців було розгромлено. Натомість південь опинився під контролем одного з керівників повсталих Чжу Юаньчжана. Йому випало довести боротьбу з монголами до переможного кінця. У1368 р. Чжу Юаньчжан зайняв Пекін, проголосив себе імператором і заснував династію Мін — Блискучу (1368-1644). Столицею держави стало місто Інтянь (сучасний Нанкін).

Монгольське панування закінчилося.