Із початком Середньовіччя в Китаї набуває поширення буддизм. У VI ст. він стає державною релігією. Саме раннє Середньовіччя стало періодом утвердження буддизму, який справив величезний вплив на розвиток китайської філософії, літератури та мистецтва. У Китаї буддизм всотав місцеву обрядовість і культ предків. До пантеону святих було віднесено місцевих мудреців та героїв.

Буддизм мав найбільше прихильників серед знаті, тоді як серед простолюду був поширений даосизм. Де вчення зберегло гасла рівності й засуджувало багатство. Із VII ст. почала створюватися лаоська церковна організація. Згодом правляча верхівка переглянула основні положення даосизму, суттєво видозмінивши їх на свою користь. Тоді ж даосизм отримав офіційне визнання.

Між даосизмом і буддизмом точилася боротьба за вплив на китайське суспільство. Однак обидві релігії не могли змагатися з конфуціанством, яке продовжувало зберігатися як основа моралі, освіти, державного устрою, законодавства.

Конфуціанство вчило поклонятися імператорові, бути справедливим і чесним, любити батьків, із повагою ставитися до людей, особливо шанувати старших і піклуватися про молодших. Саме в дусі конфуціанства було розроблено систему обов'язкових державних іспитів, які складали чиновники для отримання посади.

Співіснування кількох релігій було характерною рисою китайського суспільства в ранньому Середньовіччі. В XI—XII ст. в конфуціанство почали вводити елементи даосизму й буддизму. Саме це видозмінене конфуціанство стало новою потужною політичною та культурною силою в Китаї. І хоча нове конфуціанство не витіснило ні даосизму, ні буддизму, наприкінці XIV ст. воно посіло панівне становище в країні.

Китайська культура епохи Середньовіччя досягла неабияких висот. Із давніх-давен китайці володіли Ієрогліфічним письмом. Користуючись ієрогліфами в повсякденному житті, китайці довели цей спосіб письма до високого рівня досконалості. Це відродило особливий вид мистецтва — каліграфію. Схильних до красно-писання людей відшуковували спеціально, особливо серед чиновників. Освічені люди віддавали мистецтву каліграфії багато часу й сил, бо вбачали в ньому засіб духовного піднесення.

Держава сприяла розвиткові освіти. Це й зрозуміло, адже їй потрібні були освічені чиновники. Завдяки збільшенню кількості початкових і вищих шкіл у Китаї з'явилося багато грамотних і знаючих людей. Щоправда, за правління династії Суп освічені люди стали рідкістю. У період панування монголів навчанню китайців не приділялося найменшої уваги. Тому й не дивно, що засновник династії Мін імператор Чжу Юаньчжан був малограмотним.

Великі зрушення відбулися в науці. У VIII СТ. в Китаї відкрилася Генеральна Академія наук (Палата вчених). Особливо розвивалися математика, астрономія, природознавство. З'явилися також праці з різних галузей медицини. Китайська медицина славилася дослідженням лікувальних властивостей рослин. Інженерні й математичні знання використовували для будівництва міст, фортечних мурів, складних зрошувальних систем. Саме китайці винайшли папір, порцеляну, компас і порох. Значення цих відкриттів важко переоцінити у світовому вимірі.

У XV ст. китайські вчені створили багатотомні енциклопедії з різних галузей: історії, географії, медицини, мистецтва тощо. Поширення наукових знань прискорилося з винайденням книгодрукування. Саме китайці в VII ст. винайшли його найпростішу форму — ксилографію. На дерев'яних дошках вирізьблювали відповідні ієрогліфи, на них наносили фарбу, а потім текст передруковували на папір. Середньовічний Китай славився також великими бібліотеками. На початку VIII ст. в країні стала видаватися офіційна урядова газета «Столичний вісник», яка проіснувала до XX ст. За правління династії Сун було вперше випущено паперові гроші — асигнації.

Високого розвитку досягла китайська поезія. її «золота доба» припадає на VIII-XIII ст. У цей період творили такі видатні майстри поетичного слова, як Лі Бо, Ду Фу, Юань Чжень, Су Ши, талановита ноетка Цін-чжао та ін. їхні твори були ліричними, оспівували красу природи. Автори перейматися долею своєї батьківщини та стражданням простого народу. У XIV ст. народився жанр історичного роману («Три царювання», «Річкові заводі»). Його основу, як правило, становили напружені, трагічні події в житті китайського народу.

Постуй спостерігається і в китайській архітектурі та мистецтві, на які вплинув буддизм. Про це, зокрема, свідчать багатоповерхові кам'яні споруди — пагоди, скульптури й розписи буддійських печерних храмів. Свій звичний силует пагода набуває в період правління династії Тан, коли карнизи на кожному поверсі стають вишукано вигнутими. Унікальним є храм «Печери тисячі Будд». У ньому налічувалося майже 500 печер, вій був прикрашений художнім розписом завдовжки майже 25 км.

Загалом китайські будівлі — палаци, храми, помешкання заможі іих городян або знаті, міські брами, вежі, мости тощо мали легкі, витончені форми. Вони зводилися як із каменю чи мармуру, так і з дерева чи навіть металу. Дахи будівель мали загнуті догори кути. Зверху імператорські палаци або будинки знаті часто вкривалися спеціальними золотими листами. У ХІV-ХV ст. в Пекіні було споруджено величезний комплекс імператорських палаців, оточений ровом і обнесений стіною, названий Пурпурним містом.

У X ст. було засновано Академію мистецтв, у якій художники вчилися і виставляли свої картини. Китайські митні малювали тушшю на шовковій тканині або на тонкому папері. Улюблена тема — пейзаж, який називали «гори і води». Картини зберігалися віками завдяки тому, що їх не вивішували на стіни. Полотно скручували, акуратно загортати в шовк і складали в спеціальні шкатулки. Картини виймали й розгортали тільки для гого, щоб гості моли оцінити їхню крагу, чи тоді, коли самі господарі хотіли помилуватися ними.

Отже, китайські винаходи, багата та унікальна культура — гідне надбання світової цивілізації.