Уже на початку IV ст. країна перебувала в тяжкому стані й саме тоді племена кочівників розпочали війну проти імперії Дзинь. Населення втікало на південь за річку Яипзи — нездоланну перешкоду для кінноти завойовників. Там, на півдні, у 317 р. нащадки Сима Яня заснували династію Східна Дзинь (317 420). Китай виявився розділеним па дві частини. Так тривало майже три століття.

У 581 р. владу в Північному Китаї захопив войовничий полководець Ян Цзянь. Він був проголошений імператором і став засповішком династії Суй (581-618). У 589 р. Ян Цзянь силою зброї підкорив також весь Південніїіі Кіггаіі і відік>вив єдність країїні. Нова держава отримала назву імперія Суй. Ян Цзянь активно взявся за відновлення країни. Було значно збільшено кількість оброблюваних земель, створено систему державних комор, де зберіг.] юся зерно на випадок неврожаю, упорядковано фінанси тощо.

Син і спадкоємець Ян Цзяня імператор Ян Гуан розширив іригаційну систему. За його наказом було прорито Великий канал, що сполучив річки Хуанхе і Янцзи. Цей водний шлях довжиною 2,5 тис. км мав важливе значення для розвитку торгівлі. На його будівництві працювало 5 мли осіб. Після цього Ян Гуан узявся за відбудову Великого Китайського муру, що посилило оборонні можливості держави.

Імператор розпорядився перенести столицю в старовинне місто Лоян. Тут розгорнулися масштабні будівельні роботи, які виконували 2 млн китайців. За короткий час у Лояні було зведено розкішні палаци й розбито квітучі парки. Деякі бажання Ян Гуана були безглуздими. Дійшли оповіді про те, що взимку дерева в його парку були прикрашені квітами й листочками з шовку, а всі птахи в околиці були винищені задля пуху для його перин.

Ян Гуан прагнув створити величезну імперію, але, в результаті, прирік династію Суй на загибель. Безуспішні війни з Кореєю призвели до загального невдоволення в країні. Серед тих, хто збунтувався проти імператора, був і воєначальник Лі Юань. Наляканий Ян Гуан утік зі столиці, але 617 р. його було схоплено і страчено. Династія Суй припинила своє існування. Невдовзі імператором став Лі Юань, який започаткував династію Тип (618-907).

Коли Лі Юань прийшов до влади, країна була голодною і розореною. Чисельність населення різко скоротилася, поля пустували. Але пройшло небагато часу й ниви почали обробляти. Землю наділили в користування бідноті. Відродилося сільське господарство й ремесло, розвивалася внутрішня та зовнішня торгівля. Китайські товари продавалися в Індії, Арабській державі, Швденно-Східній Азії. Важливим заходом Танів було впорядкування грошової системи. У країні карбувалися і поширювалися круглі мідні монети з діркою посередині, щоб їх можна було нанизувати на шовкову нитку. За короткий час значно поповнилася державна скарбниця. Столицею країни стало місто Чанянь.

У зовнішній політиці правителі династії Тан головну увагу приділяли забезпеченню контролю за Великим шовковим шляхом. Тут їхніми головними суперниками були кочівники-тюрки, яких у середині VII ст. китайці зуміли розгромити. У ході переможних війн із Кореєю, Тибетом, Індією, Японією, В'єтнамом було розширено кордони Ганської держави. Вони простягалися від Аральського моря до Тихого океану, від пустелі Гобі до берегів Гангу. Китай став світовою імперією і контролював половину Великого шовкового шляху. Остаточно сформувалася китайська дипломатія. Вона представляла Китай як панівну державу тогочасного світу, якій в особі імператора мають підкорятися всі зарубіжні країни.

Селянська війна завдала танській династії непоправного удару. її представники ще деякий час залишалися при владі, але вона слабшала з кожним днем. Крапку двірцевим інтригам поставив Чжу Вень. У 907 р. він зайняв Чанянь і скинув останнього імператора. Єдина держава розділилася на численні дрібні володіння. Розпочалася так звана епоха «П'яти династій і десяти царств» (907-960), яка нічого доброго китайському народові не принесла.

У середині X ст. в Китаї намітилося певне економічне піднесення, в умовах якого 960 р. відбулося нове об'єднання країни під владою династії Сун (960-1279). За своєю внутрішньою організацією імперія Сун мата ряд особливостей, які відрізняли її від Танської. Аби уникнути надмірної самостійності військових, сумські правителі збільшили столичну гвардію. Зросла також кількість чиновників різного рівня. Уся фінансова, адміністративна, військова та судова влада зосередилася в столиці. Отже, місцева влада знаходилася під постійним контролем. Спочатку фінансове становище імперії було стабільним, ате вже в середині XI ст. величезні видатки на утримання чиновників, армії, розкішного життя імператорського натану спустошили державну скарбницю.

За цих обставин важливу роль у піднесенні економіки відіграли реформи першого міністрасунського двору Ван Аньши.

Передусім він провів новий земельний перепис і впорядкував податкову систему. Податки мали сплачувати не лише селяни й городяни, але й чиновники та знать. Щоправда, дрібним чиновникам для справного ведення служби збільшили зарплатню.

Велика увага приділялася налагодженню зрошувальних робіт. Зі скарбниці селянам почати виділяти позики  під майбутній урожай. Було встановлено тверді ціни на товари тощо. Однак продовжити розпочаті перетворення Вань Аньпіп не вдалося через різку опозицію знаті. Відставка міністра поклала край і його реформам.

На початку XII ст. в імперії Сун з'явився небезпечний ворог — кочовики чжурджепи. Захопивши північ Китаю, вони утворили там державу Цзінь. тобто Золоту (1115-1234). Китайський імператор утік на південь країни. Тут виникла держава Південна Сун (1117-1279).