Людина в добу Середньовіччя була до природи набагато ближчою, ніж ми.
Проте помилково вважати, що між людиною і природою панувала цілковита гармонія.
Природа часто змушувала людину відчувати свою слабкість. Запаси в
коморі селянина чи феодала, від яких залежало їхнє життя, фактично
залежали від волі 28 природи. Дощі з градом, посухи чи повені, буревії
чи заморозки були провісниками хвороб, страждань і навіті. призводили до
загибелі. Тож залежність середньовічної людини від природно-кліматичних
умов була надзвичайно великою.
У середні віки клімат на Європейському континенті був
нестабільним: то холоднішало, то теплішало. Вважається, що в XI ст.
клімат континенту нагадував сучасний. Щоправда, в окремі періоди
температура піднімалася і вище. У ХІІІ-ХІV ст. відбулося різке
похолодання. Через це па півночі Європи часто траплялися неврожаї.
Спостерігаючи за різкими перепадами клімату, середньовічні літописці
постійно висловлювали побоювання про настання кінця світу.
У ранньому Середньопіччі велику роль у житті людини
відігравав ліс та його багатства. За влучним висловом французького
історика М. Блока, ліс супроводжував селянина «від колиски до домовини».
Ліс був основним будівельним матеріалом, він давав світло й тепло, із
дерева виготовляли знаряддя праці, предмети ремесла й побуту. Проте ліс і
все, що в ньому водилося, перебувало у власності сеньйора. Селяни мали
право збират її хіба хмиз, а ще плоди та ягоди. Зрідка їм дозволяли
полювати на дрібних тварин і випасати в лісі свиней. До того ж, ліс був
місцем духовних шукань, заглиблень у себе. Саме тому в ньому оселялися
ченцІ-самітники, щоб молитися і вести боротьбу зі спокусами. А ще ліси
були місцями пригод мандрівних рицарів. Іноді в них переховувалися також
розбійники, які нападали на подорожніх і грабували їх. Отже, для декого ліс був прихистком, а на інших там чатувала смертельна небезпека.
Джерело: http://school.xvatit.com |