У середні віки клімат на Європейському континенті був нестабільним: то холоднішало, то теплішало. Вважається, що в XI ст. клімат континенту нагадував сучасний. Щоправда, в окремі періоди температура піднімалася і вище. У ХІІІ-ХІV ст. відбулося різке похолодання. Через це па півночі Європи часто траплялися неврожаї. Спостерігаючи за різкими перепадами клімату, середньовічні літописці постійно висловлювали побоювання про настання кінця світу.

У ранньому Середньопіччі велику роль у житті людини відігравав ліс та його багатства. За влучним висловом французького історика М. Блока, ліс супроводжував селянина «від колиски до домовини». Ліс був основним будівельним матеріалом, він давав світло й тепло, із дерева виготовляли знаряддя праці, предмети ремесла й побуту. Проте ліс і все, що в ньому водилося, перебувало у власності сеньйора. Селяни мали право збират її хіба хмиз, а ще плоди та ягоди. Зрідка їм дозволяли полювати на дрібних тварин і випасати в лісі свиней. До того ж, ліс був місцем духовних шукань, заглиблень у себе. Саме тому в ньому оселялися ченцІ-самітники, щоб молитися і вести боротьбу зі спокусами. А ще ліси були місцями пригод мандрівних рицарів. Іноді в них переховувалися також розбійники, які нападали на подорожніх і грабували їх. Отже, для декого ліс був прихистком, а на інших там чатувала смертельна небезпека.