Найрозвиненішою була південно-західна область — Ємен (щаслива Аравія). Тут ще в І тис. до н. е. обробляли землю, будували міста, вирощували ячмінь, виноград, фруктові дерева, фінікові пальми. Ємен славився також виробництвом зброї, обробкою шкіри, видобуванням золота. Він був посередником у торгівлі країн Середземномор'я з Індією та Ефіопією.

Значну територію її центрі Аравійського півострова займало слабо зрошене плоскогір'я Неджд. Тут проживали кочовики-скотарі, яких називали бедуїнами (степовиками). Вони випасали в стенах стада верблюдів, отари овець і кіз.

Уздовж Червоного моря простягалася довга смуга півострова Хіджаз (кордон). Землеробством тут можна було займатися лише в окремих оазах. Через Хіджаз проходив караванний шлях з Ємена в Сирію. На цьому шляху виникло кілька міст: Мекка, Ясриб, Таїф. Найбільшою була Мекка, населення якої займалося торгівлею. Багаті жителі міста скуповували чужоземні товари й споряджали каравани, відправляючи їх двічі на рік у Сирію та Ємен. Торговий караван нерідко налічував до 300 верблюдів.

Упродовж чотирьох місяців у Мецці відбувалися ярмарки, на яких бедуїни обмінювали продукти скотарства на вироби міських ремісників і продукти землеробства. Під час ярмарку в Мецці та її околицях проголошувався мир, заборонялися сварки та збройні сутички. У середині V ст. Мекку завоювало кочове плем'я курейтпитів, яке стало правити в цьому місті. Із курейшитів складалася рада старійшин, а єдиного правителя Мекка не мала.