Найвищого ро.жніту бропеші рухи досяіли в друї їй половині ХІІ-ХІІІ ст. їхнім центром стала Південна Франція, де зародилися єретичні вчення катарів (чистих) і вальоршів. Звідси вони поширилися в інші європейські країни. Катари стверджували, що у світі проходить вічна боротьба добра зі злом. У цьому двобою повинно перемогти саме добро. Цікаво, що до зла вони відносили й існуючу церкву иа чолі з папою. Тому катари створили свою церкву, яка не мала ієрархії духовних чинів. Катари відмовилися від таїнства причастя, заперечували вшанування ікон, хреста і мощей, виступали проти церковного землеволодіння та десятини.
Особливого успіху церква катарів досягла в районі міста Альбі, що на півдні Франції. За назвою цього міста їх ще називають альбігойцями. Папа Інокептій III організував проти них хрестовий похід. У ході альбігойських воєн було жорстоко винищено багато мирного населення.  Квітучий південь Франції перетворився на пустелю.

Одночасно з рухом катарів на півдні Франції поширювалося і єретичне вчення вальденсів, яке заснував багатші купець з Ліону П'єр Вальдо. Вальденси відкидали більшість християнських таїнств, молитви, ікони, культ святих і не визнавали церковку ієрархію. Вони підмовлялися сплачувати податки ії десятину, нести військову службу, виступали проти смертних вироків. У Швейцарії гл Італії донині існують невеликі угруповання послідовників цього вчення.

Церковній владі срешки здавалися набагато небезпечнішими, ніж люди іншої віри. Єретики вважалися ворогами всередині самої церкви. А з внутрішнім ворогом упоратися було куди складніше. Тому перш за все церква заборонила мирянам читати и тлумачити Біблію. Це дозволялося лише церковнослужителям.

У ХІІІ ет. для суду і розправи над єретиками було створено інквізицію (з дати». - розшук, розслідування). Проведення інквізиції було доручено ченпям-домініканпям. Особи інквізиторів вважалися недоторканими й підпорядковувалися безпосередньо Папі Римському. Було створено цілу систему шпіонажу, заохочувалися доноси. Судочинство велося таємно, із застосуванням тортур. Жорстокими катуваннями зі звинуваченого витягували зізнання в єресі, чаклунстві та інших гріхах. Якщо він погоджувався ггрппссги покаяння, його зазвичай засуджували до пожити свого ув'язнення, якщо відмовлявся — до спалення на вопшщі. Нерідко влаштовували церемонію проголошення та виконання вироку інквізиції над ірупою єретиків — аутодафе (з ісп. — акт віри) на головній площі місі а при великому скупченні народу, у присутності духовної та світської знаті, іноді іі самого короля з родиною.

В Іспанії каралшіа діяльність досягла найбільшого розмаху під керівництвом великого інквізитора Томаса Торквемади (1420-1498). За його вироками в Іспанії було спалено від 4 до 10 тис. осіб, звинувачених у ересі.