На початку епохи Середньовіччя християнство вже майже два століття було офіційною релігією Римської імперії. Підтримка, надана церкві з боку держави, сприяла її адміністративному та економічному зміцненню.

Із середини IV ст. спостерігається певна відмінність у відносинах церкви й держави на Сході та па Заході імперії, зумовлена особливостями політичного життя. На Сході зберігалася сильна імператорська влада, що призводила до підкореного статусу церкви. У той же час па Заході міжусобиці та постійні напади варварів послабили державну владу, внаслідок чого зріс вплив римських єпископів. Він зміцнювався кількома чинниками: по-перше, це авторитет Рима як давньої столиці великої імперії; по-друге, формувався переказ про Рим як про місце перебування, проповідницької діяльності та мученицької смерті апостолів Петраі Павла, визнаних святими; по-третє, церква поширювала вчення про апостола Петра як намісника Ісуса Христа на Землі.

Саме апостол Петро був першим римським епископом. Уже в V ст. римські єпископи присвоїли собі титул глави церкви і їх почали називати панами (з грец. — батько).

Пани успадкували авторитет й апостольську благодать святого Петра. Це дозволило їм домагатися верховенства над світськими правителями. В утвердженні такої думки велике значення мало вчення єпископа Августина Аврелія (354-430). Це був видатний філоеоф-богослов, який у своїх працях заклав ідейні основи середньовічного західного християнства. Найпонуляриішою працею Августина є «Сповідь», у якій він аналізує свої вчинки іі бажання з позицій совісті — нового морального християнського поняття, яке було невідоме людині Античності.

Свое бачення проблем держави, співвідношення церкви і світської влади Августин описав у трактаті «Про град Божий». У світобудові він розрізняв небесне і земне.

Град Божий, заснований на любові до Бога, — це небесний світ, Єрусалим; град земний — зло і пристрасті, місто диявола, Вавилон. Мета людства — створення на землі граду Божого, царства справедливості, але це стане можливим, коли людина перестане грішити, матиме добро в душі й досконалість у вчинках. Для Августина людина важливіша за державу, бо лише віра й удосконалення людини наближають її до граду Божого. Згодом Августина визнали святим і стали називати Августин Блаженний.