На рубежі VI VII ст. Візантія швидко втратила частину своїх володінь як на Заході, так і на Сході.
На середину VII ст. територія Візантії скоротилася вдвічі
порівняно з епохою Юстиніана. Тепер вона дедалі більше набувала вигляду
середньовічної держави. Замість римського титулу «імператор» починає
вживатися грецький — «василевс». Офіційною державною мовою стала
грецька. Зменшилася кількість міст, у всіх сферах життєдіяльності країни
спостерігався занепад.
Певна стабілізація візантійської держави відбулася за
правління перших василевсів Ісаврійськоі династії. її засновник Лев III
Ісавр урятував імперію від натиску арабів, які в 717 р. взяли в облогу
Константинополь. Арабський флот з 1800 бойових кораблів увійшов у
Босфор. Завдяки невтомній енергії Лева III та мужності захисників міста
напад арабів було відбито, а їхній флот спалено «грецьким вогнем».
У VII ст. серед візантійського духовенства почало ширитися
вчення, прихильники якого виступали проти шанування ікон і святих мощей.
Це вчення відкрито підтримав Лев III. У 726 р. він указом звелів
повсюдно замінити розп'яття на звичайний хрест, згодом наказав забілити
образи всіх святих, передусім Діви Марії. Так у Візантії розгорівся
тривалий конфлікт, відомий як іконоборство.
Найвірогідніше виступ імператора проти шанування священних
зображень був пов'язаний із збагаченням монастирів. Атже, незважаючи на
глибоку повагу візантійців до чепців та священнослужителів, кричуща
розкіш монастирів викликала невдоволення в суспільстві, а ікони символізували це багатство.
Протистояння
між іконоборцями та ікоиошанувальниками тривало понад 100 років і
охопило всі верстви населення. Воно супроводжувалося нищенням ікон,
катуваннями, стратами, вигнаннями іконошанувальників, а головне —
конфіскацією церковних і монастирських угідь. Нарешті у 843 р.
іконошанувальники одержали перемогу. Культ ікон було відновлено, а
іконоборців відлучено від церкви. Однак ця внутрішня боротьба спричинила
послаблення Візантії.
Вагомі зрушення в житті Візантійської імперії спостерігаються
в період панування Македонської династії (середина IX — середина XI
ст.), який часто називають «золотим віком» візантійської державності. У
цей час формується розкішний етикет візантійського двору та строгий
церемоніал прийому іноземних послів.
Виняткова роль у зміцненні міжнародного становища Візантійської держави належить імператорові Василієві II (976-1025).
Джерело: http://school.xvatit.com |