Перші цехові організації виникли в Італії вже в X ст,, у Франції, Англії і Німеччині — в ХІ-ХІІ ст. Спочатку цехів було небагато. Однак із часом їхня кількість суттєво зросла, Цехи були найрізноманітнішими. Одні виготовляли продукти харчування (пекарі, м'ясники, пивовари), інші виробляли тканини, одяг, взуття (ткачі, кравці, шевці, чоботарі). Особливо шанувалися цехи, які займалися обробкою заліза й деревини (ковалі, столяри, теслі).

Із суттєвим розвитком виробництва розпочалося розшарування цехів. Так, цех ковалів міг розділитися па цехи: зброярів, бляхарів, ножівників тощо. Цех зброярів розподілявся на ще вужчі ремесла, кожне з яких займалося виробництвом шоломів, лат, мечів, списів тощо. Існували навіть ще дрібніші цехи, як, скажімо, цех виробників гаманців для подачі милостині жебр кам у Парижі або ж цех вишивальників гербів у Кельні Наприкінці XIII ст. в Парижі працювало понад 130 цехі які об'єднували близько 5 тисяч ремісників.

У XIV-XV ст. цехи поділяються на багатші («старші або «великі») і бідніші («молодші», або «малі»). Цех які нещодавно утворилися, були набагато бідніші ві цехів, закладених десятиліття чи століття тому. Водн час відчутною була й різниця в предметі виробництва і продажу, бо гончар не міг мати таких прибутків, як з лотар, вироби якого купували багатії. Тому іноді стари цехи підпорядковували собі молодші.

Займатися ремеслом у власній майстерні могла тільки людина, яка мала зваин майстра. За власні гроші майстер купував необхідне обладнання, сировину й вит говляв виріб від початку аж до надання йому завершеної форми. У майстра бул помічники: підмайстри та учні.

Найважливіші питання забезпечення життєдіяльності цеху вирішувалися і загальних зборах майстрів, які вважалися головним органом управління, приймали статут, що регулював функціонування цеху. За дотриманням норм порядку в цехах стежили старшини, яких обирали з-поміж майстрів.

Згідно зі статутом, кожному майстрові дозволялося мати строго визначеь кількість інструментів і верстатів, підмайстрів і учнів. При цьому заборонялос виконувати роботу в нічний час та у святкові дні. Напередодні свят робочий дег скорочувався. Статут також установлював, яку кількість сировини закуповуват і яку кількість продз'кції виробляти. Заборонялося мати занадто великі запаси с ровини, щоб у випадку її надлишку заощадливий майстер не скористався непере бачуваними прибутками. Таким чином, обсяг виробництва продукції ремісниі-залежав від можливостей її збуту.