Діти починали вчитися в 6-9-літньому віці. Упродовж двох-трьох років вони навчалися читати за церковними книгами, передусім за Святим Письмом, а також ознайомлювалися з азами лічби та грецької граматики. Школи були як державними, так і приватними. Діти продовжували навчання в середніх школах, переважно в Константинополі. Із вищих шкіл най відомішою була Магнаврська, відкрита в IX ст. зусиллями видатного вченого Лева Математика. її так назвати, бо вона знаходилася в залі Магнавра в імператорському палаці. Однак Магнаврська школа проіснувала всього кілька років. Тож університету як такого у Візантії більше не було.

До будь-якої освіти, знання і науки візантійці ставилися з надзвичайною повагою, хоча й сприймали науку дещо інакше, ніж сучасники. Усі науки об'єднувалися під загальною назвою філософія. Сюди зараховували богослов'я, математику, природознавство, етику, політику, правознавство, граматику, риторику, логіку, астрономію, музику.

Розвиток природничих наук, а також математики й астрономії, був підпорядкований потребам практичного життя: ремесла, мореплавства, торгівлі, військової справи, сільського господарства. Значних успіхів досягли візантійці і в галузі медицини. Потреби медицини, а також ремісничого виробництва стимулювали розвиток хімії, про успіхи якої свідчило, зокрема, винайдення візантійцями «грецького вогню».

У Візантії з усіх наук найбільшого розквіту досягла історія, і Іайвизначпішпм візантійським істориком вважається Прокоти Кесаршський, який жив у VI ст. і був учасником багатьох воєн і походів у період правління імператора Юстиніана. Він прославляв імператора, його перемоги у війнах і масштабне будівництво. Але у віднайденій пізніше праці «Таємна історія» Прокоти викривав жахливі вчинки Юстиніана, його дружини Теодори та найближчого оточення.

У XI XII ст. до видатних візантійських істориків належали Михаїл Псе.гі, Анна Комнина, Нікіта Хоніят та ін.

У візантінськіїі літературі були поширені світські жанри, що продовжували традиції античної культурної спадщини, і церковні, що спиралися на християнське вчення. Найпопулярнішим жанром церковної літератури були «житія святих». Для цих творів характерний детальний опис різних фактів із життя святих і мучеників, а також побуту середньовічної Візантії.

Найзначнішою архітектурною пам'яткою Візантії став храм Святої Софії (Премудрості Божої) в Константинополі. Його споруджували протягом 532-537 рр. за наказом імператора Юстиніана. Будівельними роботами керували два видатні архітектори — Ісидор із Мілетата Апфімій із Трал. Храм увінчує величезний купол діаметром понад 30 м. Сорок вікон, прорізаних в основі купола і в стінах, наповнюють храм Святої Софії світлом. Усередині піп вражає незвичайною пишністю й багатством. Храм оздоблений найкращими сортами мармуру, сріблом, золотом, слоновою кісткою, коштовним камінням. Сучасникам, враженим красою храму Святої Софії, здавалося, ніби цей «дивний витвір... збудований не па камінні, а спушений на золотому ланцюгові з висоти небес».

Велике визнання здобув візантійський живопис, передусім фресками, мошками та іконами. Фрески (розписи на стінах) та мозаїки (зображення, викладені із різнокольорових камінців чи скла) здебільшого прикрашали церковні храми.

Ікони — живописне зображення на дерев'яних дошках ликів Христа, Діви Марії та інших святих можна було побачити не лише в церквах і монастирях, але і в оселях візантійців.