Аристократи викопували певні суспільні обов'язки в поєднанні з приємним відпочинком. Розумовою працею займалися службовці державних і церковних установ, тобто чиновництво. Середнє й вище чиновництво жило не так з державної платні, як за рахунок хабарів і крадіжок. Виші й середні чиновники отримували від василевсів дарунки та різні привілеї. Викладачі, студенти, науковці, цілителі, астрологи тощо становили меншість.

Головним джерелом існування духовенства були прибутки з церковних земель, майстерень і крамниць, а також пожертви та плата мирян за культові послуги. Кожне село подвірно виплачувало спеціальний податок грошима, зерном, борошном, худобою, вином і домашньою птицею.

Візантійське купецтво багатіло завдяки посередницькій торгівлі. Центрами обміну були ярмарки, що влаштовувалися у святкові дні в містах, великих селах і біля стін найбільших монастирів. Тут можна було придбати найрізноманітніші товари. Особливо славилися ярмарки, що відбувалися в Константинополі. Фсссалоніці, Трапезунді та інших містах. Сюди з'їжджалися купці з Русі, Італії, Іспанії, Єгипту.

Основну масу продукції, що надходила на ринок, виготовляли ремісники, У кожного з них була невелика майстерня, у якій працював сам господар-майстер і двоє-троє помічників. Така реміснича майстерня одночасно була й крамницею. Торгівці іі ремісники об'єднувалися в корпорації. Належність до корпорації була не повинністю, а привілеєм. Ремеслом можна було займатися і поза корпорацією. Але тоді ремісники перебували в дуже важких умовах: із них збиралося підвищене мито, вони не мали права продавати свої вироби доти, поки не будуть продані товари корпорацій.

В імперії на розвиток ремесел і торгівлі впливали загальна зневага й негативне ставлення, що культивувалися в середовищі знаті щодо цих видів діяльності. Імператор Теофіл (829 -846) дуже розгнівався, коли довідався, що його дружина Є власницею вантажного корабля, має прибутки від торгівлі і покриває ганьбою ва-силевса як «жалюгідного торгаша». І корабель було спалено разом із товарами.

Основними годувальниками суспільства були селяни. Вони жили в селах невеликими общинами, де всі мали рівні права й виплачували податки за користування землею та виконували різноманітні повинності на користь держави.

У Візантії були також раби, якими ставали переможені іноземці.

Верховна влада у Візантійській імперії належала василевсові, який був оточений почестями й розкошами. Проте утриматися на троні у Візантії було нелегко: більшість імператорів втратила владу через змови та заколоти. Якщо змовники перемагали, то їх не судили. За 1122 роки існування імперії в ній змінилося 90 василевсів, тобто тривалість правління кожного з них у середньому становила 12-13 років.

Іноді імператор скликав сенат (синкліт), який складався з вищих світських і духовних сановників. Членів синкліту було тисячі, але збиралися тільки найголовніші, які жили в столиці.

Для виконання військових або цивільних обов'язків імператор призначав довіреного йому чиновника, якому присвоював почесний титул. Кожному носієві титулу, крім зарплатні, надавалася руга певна щорічна сума грошей і парадний одяг. Титули не успадковувалися.

Центральний апарат управління у Візантії складався з кількох відомств -логофесій, або секретів. Серед них найголовнішими були фінансове відомство, відомство пошти та зовнішніх зв'язків і відомство управління військом. На чолі кожної логофесії (секрету) знаходився логофет, який мав у своєму підпорядкуванні багато підлеглих. В імператорській канцелярії невтомно трудилися секретарі. Міське управління Константинополя очолював сановник, який називався епарх Працю сановників і чиновників оплачували за рахунок податків.

Із VII ст. всю територію Візантійської імперії було поділено на військові округи — феми. У них поселили воїнів, які отримали ділянки землі за службу у війську. У мирний час вони обробляли землю, а на випадок війни вирушали в похід зі своєю зброєю та кіньми. Фемами управляли воєначальники фемнпх військ — стратити, Згодом цивільна влада у фемах була передана преторам (суддям).

Візантійський державний апарат страждав від багатьох хвороб, притаманних бюрократії, і перш за все — від корупції й хабарництва.