В епоху Середньовіччя людина майже все життя була пов'язана зі
зброєю. Свободу і честь, дім і багатство не просто було захистити
юридичними параграфами. Упродовж багатьох століть долі людей вирішували
поединки, битви, повстання, заколоти, змови, родові й особисті чвари.
Усе це сприяло інтенсивному розвитку зброярства.
Найпоширенішою наступальною зброєю були спис і довгий меч.
При потребі залучали великий лук зі стрілами, піки та арбалети. У VIT
ст. з'явилася шабля. Одним із важливих нововведень у ранньому
Середньовіччі стало стремено. Без нього кінний воїн не міг міцно
триматися в сідлі, а кавалерія здебільшої о складалася із загонів кінних
лучників, які не билися з ворогом на мечах чи списах. Застосування
стремена вплинуло на розвиток важкої кавалерії — майбутнього рицарства.
Підчас рукопашного бою використовували також ножі, сокири чи булави.
Вершинка стягували з коня за допомогою алебарди — нової зброї, утвореної
від поєднання довгого списа із сокирою.
До VIII ст. в бій чи на поєдинок воїн вирушав у панцирі. У
бідних людей панцирі були переважно дерев'яними, а в заможніших —
шкіряні, з нашитими на них металевими пластинами. Пізніше
використовували також кольчугу — захисне військове спорядження у
вигляді сорочки з металевих кілець. Розрізи спереду й ззаду робили її
зручною при їзді верхи. Кольчуга звисала до колін. Згодом входять у
вжиток кольчужні панчохи та рукавиці, тож осе тіло, крім обличчя, було
закритим. Із XIV ст. обладунки стали суцільними. їхню основу становила
не кольчуга, а лати з металевих лусок чи пластинок. Це було зумовлено, з
одного боку, вдосконаленням зброярською ремесла, а з іншого —
поширенням арбалетів, проти яких кольчуга надійно не захищала.
Голову воїна закривав капюшон, підбитий м'якою тканиною.
Зверху одягався шолом із захисними пластинами, що прикривали ніс і щоки,
або ж на обличчя опускалося забрало зі спеціальними прорізами для очей.
Ще одним надійним прикриттям воїна був щит.
Винайдення вогнепальної зброї відкрило новий етап у
військовому ремеслі. Відомо, що порох у Європу прийшов зі Сходу через
посередництво арабів. Припускають, що активне поширення пороху пов'язане
з вдалими алхімічпими дослідами німця Бертольда Шварца із Фрайбурга.
Він був монахом-францисканцем, роки його життя невідомі. За одними
свідченнями, Б. Шварц жив наприкінці XIII ст., за іншими — у другій
половині XIV ст., бо нібито 1380 р. навчав виготовляти порох
венеціанців. У той же час починають використовувати гармати та рушниці.
Мистецтво виготовлення гармат стало досить розвиненим у Західній Європі
завдяки одному з найбільш мирних ремесел — литтю дзвонів.
Джерело: http://school.xvatit.com |