На землі середнього Подунав'я — територію сучасної Угорщини — угорські племена прийшли у 896 р. На чолі угорських племен стояв вождь Арнад. Саме від нього бере початок князівська, а згодом і перша королівська династія Угорщини — Арпадовичів (правили до 1301 р.). Усю першу половину X ст. загони угорських кінотників спустошували й грабували землі Італії, Франції, Німеччини і навіть доходили до Ютландії. «О Боже, порятуй нас від угорських стріл!» — молилися ченці в монастирях. У 955 р. німецький король Оттон І ущент розгромив угорське військо. Як наслідок, набіги припинилися, а самі угорці остаточно осіли в Паннонії, завдяки чому збереглися як народ.

Засновником угорської держави традиційно вважають Іштвана І Святого (бл. 974-1038), прямого нащадка Арнада. Здолавши у впертій боротьбі родичів і приборкавши знать, він об'єднав зайняті угорськими племенами землі. По всій країні Іштван наказав будувати замки, які стали адміністративними центрами. У розбудові держави він спирався на досвід іноземців, передусім німців. Після його одруження з баварською принцесою країну наводнили рицарі та місіонери з німецьких земель для навернення населення в християнську віру. Визнаючи заслуги Іштвана, Папа Римський надіслав йому королівську корону, яка увінчала голову мудрого правителя в перший день 1001 р. Так Угорщина стала королівством.
 
Легенда розповідає, як напередодні Різдва 1000 р. папа Сильвестр II побачив сон. Ніби з'явився до нього від Господа ангел і прорік: «Знай, завтра рано-вранці до тебе прибудуть посли від невідомого народу і будуть просити від тебе для свого князя разом з апостольським благословінням і королівську корону. Так ось, корону, яку вже раніше виготовили за твоїм наказом, без вагань віддай тому князеві, якщо тебе про це попросять. Бо знай, корона має належати йому разом із почесним титулом короля за його життєві заслуги». І так сталося. Невідомим народом були угорці, і просили вони корону, що насправді виготовлялася для польського князя Мєшка. Та виконуючи волю Небес, папа віддав корону Іштванові.

У XI ст. угорські правителі тривалий час вели вперту боротьбу з німецькими імператорами, які прагнули перетворити їх на своїх васапів. Водночас королі Угорщини намагалися підтримувати дружні стосунки з Київською Руссю. Так, донька великого князя київського Ярослава Мудрого Анастасія була одружена з угорським королем Андрашем І (1045-1051). Незважаючи на військові успіхи угорських королів, їхня влада послаблювалася через міжусобиці, які зміцнювали становище верхівки знаті баронів або магнатів. Середні та дрібні землевласники змусили короля Андраша 11 в 1222 р. видати «Золоту буллу», яка містила гарантії дотримання свобод і вольностей усіх знатних людей, обмежувала вплив іноземців, а також надавала право чинити опір королю, якщо він не виконуватиме своїх обіцянок.

У середині XIII ст. країна була розгромлена монгольськими військами на чолі з ханом Батиєм. Після відходу загарбників Угорська держава тривалий час піднімалася з руїн. У1301 р. помер останній представник династії Ариадовичів. За підтримки папи на угорському троні утвердився Карл Роберт, представник Апжуйської династії, яка правила в Неаполітанському королівстві.

У середині XV ст. в Угорському королівстві формується вищий орган станового представництва — Державні збори. Як правило, вони збиралися один раз на рік і виконували законодавчі функції, давали дозвіл на збирання податків, обирали королів тощо. У Державних зборах засідали магнати, дворяни, представники духовенства і міст. Але через недостатню організацію міст роль городян у державному  управлінні була мізерною.

У розбудові Угорської держави значних успіхів до-сяг королі. Мйтяш Корвін (1458-1490). Це був розумний правитель, мужній полководець, високоосвічена людина, яка розумілася на мистецтві й підтримувала розвиток науки. Він зумів зосередити всю повноту влади у своїх руках, використовуючи королівську канцелярію, у якій працювали фахівці з університетською освітою. Головних службовців Матяш Корвін вибирав із середнього дворянства, бюргерів і навіть селян. Щоб позбутися впливу магнатів, король наймав військо, залежне тільки від нього. Правління Матяша Корвіна стало для Угорщини золотим періодом, якому, однак, не судилося тривати довго. До кордонів країни невпинно насуватися турецькі завойовники. Після поразки угорської армії під Могачем (1526) країна розпалася на три частини.