Султанові приписують такі слова: «Мусить бути одна світова імперія, з однією вірою й одним правлінням. Для встановлення такої єдності немає кращого центру, ніж Константинополь».

У квітні 1453 р. Мегмед II із величезним військом, яке налічувало кілька десятків тисяч, оточив Константинополь. Йому протистояло майже 7 тисяч захисників міста. Колись могутня візантійська столиця була приречена. Та імператор Константин XI відмовився здати місто і впродовж 53 днів відважні захисники відбивали штурм за штурмом.

І Іа світанку 29 травня 1453 р. турки розпочали штурм, який виявився останнім. Двічі вони відступали назад, залишаючи багато вбитих. Ллє Мегмед направляв свіжі сили. У найважчий для константинопольців момент битви генуезькі найманці стали покидати свої позиції, а султан кинув у бій яничарів. Бойовий дух оборонців похитнувся і вони відступили, а турки, ввірвавшись у Константинополь, почали його грабувати. Увечері 29 травня місто затихло, тільки в підвалах та будинках де-не-де ще нишпорили турки, шукаючи сховані скарби. Мегмед поспішив повернути Константинополю спокій і того ж дня проголосив його своєю столицею, перейменувавши на Істанбул (Стамбул). Християнську святиню — храм Святої Софії — за наказом султана було перетворено на мусульманську мечеть. 1 Іад Босфором замайорів зелений прапор пророка Мухаммеда.

Внаслідок розгрому Візантії постала могутня Османська імперія з центром у Стамбулі. У ній об'єдналися «європейська» й «азійська» Туреччина — Румелія та Анатолія. Мегмед II отримав титул «султана двох континентів і хана двох морів».

Незважаючи на падіння Константинополя, окремі народи продовжували боротьбу з турками. Протягом кількох років запеклий опір османам чинили серби, які спиралися на підтримку Яноша Гуняді, воєводи угорського короля. Серби кілька разів здобували перемогу, та не уникли іі гірких поразок. Після смерті від чуми Яноша Гуняді перевага турків ставала дедалі відчутнішою і вони знову завоювали ("ербію. Згодом підкорили Трапезундську імперію, а за нею   Боснію та Албанію.

У 1475 р. турки захопили Крим. Султан перетворив кримського хана на свого васала іі пав повновладним господарем Чорного моря. Основні торгові суперники турків — венеціанці та генуезці були витіснені. Найголовніша генуезька колонія в Криму — Кафа (Феодосія) — потрапила у васальну залежність до турецького султана. На місці колонії генуезці в у гирлі Дону турки збудували фортецю Азов. Три століття поспіль вона виконувала роль опорної бази турків для їхнього наступу на Росію і Кавказ.

За правління Мегмеда ІІ було створено дієву адміністративну систему й започатковано центральний уряд країни — Осяйну Порту. Було також видано звід основних законів — «Канун». Султан володів необмеженою державною та духовною владою над підданими. Функції глави уряду виконував Великий візир, мусульманське духовенство очолював Головний муфтій.

Значна увага приділялася вихованню молоді в дусі ісламу. Мегмед, який був освіченою людиною, володів шістьома мовами, знався на філософії та літературі, всіляко сприяв поширенню знань. Саме тому за його наказом у Стамбулі було відкрито 8 шкіл (медресе), у яких учні опановували граматику, право, логіку, астрономію, ісламське віровчення тощо.