Східна частина імперій Карла Великого (територія майбутньої
Німеччини) перейшла до Людовіка Німецького як окреме королівство, яке
об'єднувало землі чотирьох, фактично самостійних, герцогств: Швабії.
Баварії. Франковії та Саксонії.
У Німеччині процеси активного
державотворення відбувалися за правління Оттона І (936-973), який після
перемоги над угорцями в 955 р. поблизу м. Аугсбурга став наймогугнійнім
правителем Європи. Він прагнув установити контроль над папством і
виношував плани завоювання Італії з метою відродження імперії на зразок велетенської держави Карла Великого.
Ситуація, що склалася в Італії, полегшувала Оттонові І
здійснення його планів. Папство переживало глибокий занепад: знатні
римські родини добивалися усунення пани Іоанна XII з престолу іі
відкрито йому погрожувати. Наляканий папа попросив допомоги в Оттона і.
Це послужило приводом для воєнного походу німецького короля в Італію. Не
зустрічаючи опору. Оттон І зайняв Рим і приборкав місцевих феодалів. На
знак вдячності в лютому 962 р. папа коронував Оттона І імператорською
короною.
Так була створена середньовічна Німецька імперія. Наприкінці
XII ст. вона стала називатися Священною Римською імперією. Крім
Німеччини, до її складу входили Північна й частково Центральна Італія,
деякі слов'янські землі, частина Південної Франції. У першій половині XI
ст. до імперії було приєднано ще й Бургундію.
Джерело: http://school.xvatit.com | 
