|
|
 |
Створення і розвиток Польського князівства
ПЛАН
1. Виникнення Польського князівства
2. Подальший розвиток Польської держави
3. Період феодальної роздробленості
4. Суспільний лад від створення до подальшого розвитку Польського князівства
Список використаної літератури
1. Виникнення Польського князівства
Орієнтовно у 840 р. було засновано першу польську державу Пястів.
Пясти (Piasty), польська князівська і королівська династія. Легендарним засновником династії був селянин-колісник Пяст.
Перший історично достовірний князь династії Пястів - Мешко I (близько 960- 992). Його син Болеслав I Хоробрий прийняв королівський титул (1025).
До IX ст. на польських землях жили численні слов'янські племена, і хоча вони жили відособленими громадами, їх зближали вірування, звичаї, мова, методи обробки землі і характер ведення торгівлі. Усе це полегшило їх об'єднання під владою правителів держави полян.
Колискою полян вважаються землі в басейні ріки Варти, а їхнім центром - місто Гнезно.
Приблизно із середини ІХ ст. полянами правили потомствені князі з роду Пястів, які дали початок Пястівської династії, родоначальником якої вважається Пяст-орач.
У Малій Польщі існувала держава Вислян на чолі з легендарним королем Краком.
Першим історично достовірним князем полян був Мешко. У 966 р. у Гнезно відбулося водохрещення Мешко і його наближених.
Спадкоємцем Мешко став його старший син Болеслав, прозваний згодом Сміливим. У 1025 р. він був коронований на короля Польщі.
2. Подальший розвиток Польської держави
При Мешко II, обраним Болеславом Хоробрим приймачем, монархія зазнала кризи, але син Мешко Казимир відновив державу.
За заслуги в справі відновлення країни князя назвали Казимир Обновник. Болеслав Сміливий, спадкоємець Казимира Обновника, пішов по стопах свого великого прадіда Болеслава Сміливого і став проводити активну зовнішню політику.
За згодою папи Болеслав Сміливий коронувався королівською короною в 1076 р. і дістав згоду на відновлення Гнезненського архієпископства.
При приймачах Болеслава Сміливого йшла постійна боротьба Польщі з Німецькою імперією. Помітну роль тут зіграв князь Болеслав Кривоустий. Прагнучи уберегти своїх синів від братовбивчих воєн, які випали на його долю, цей князь незадовго до смерті в 1138 р. розділив державу на долі й установив принципи спадкування верховної влади.
При перших Пястах відбулося міцне об'єднання польських земель, хоча протікало воно не без труднощів, оскільки границі центральноєвропейських держав у той час тільки ще складалися. І тому яблуком розбрату часто ставали багато прикордонних територій: на Сілезію, приміром, пред'являла свої права Чехія; Червенські міста були предметом суперечки з Київською Руссю, Західне Помор'я - з імперією.
Однак основну боротьбу Польща вела за своє незалежне положення в Європі, і в цьому плані самою серйозною погрозою були спроби імперії нав'язати своє верховенство.
Першим Пястам вдалося відстояти незалежність держави; завдяки таким коронованим правителям, як Болеслав Хоробрий, затвердилася традиція Королівства Польського, пам'ять про яке в епоху феодальної роздробленості поєднувала народ.
При перших Пястах зародилася свідомість єдності, обумовленого спільністю походження, звичаїв мови і держави. Відбувався також поділ населення на соціальні групи, що було зв'язано з земельними даруваннями з боку верховного правителя.
Складалися, з одного боку, стани лицарів і великих феодалів (знаті), виникали великі церковні володіння; з іншого боку, відбувався процес поступового поневолювання селян, які потрапляли у все більшу залежність від землевласників.
Поряд з вільними общинниками і залежним селянством з'явилася категорія так званих приписних, тобто людей, які не могли кинути землю власника. Тому що були прикріплені до неї відповідними документами. Усе більше ставали майнові і правові розходження між різними категоріями селян, що згодом привело до глибокого розшарування польського села.
Зі смертю сина Казимира Лешека Білого, який намагався затвердити свою владу над іншими князями в Польщі закінчився період централізованого правління.
3. Період феодальної роздробленості
Двохсотлітній період феодальної роздробленості був часом великих змін. Обмеження правомочий короля привело до упадку патримоніальної монархії, а також до формування самостійних суспільних груп, тобто станів. Християнство, що, з одного боку, несло із собою загальні, універсальні цінності, з іншої, переймало споконвіку польські елементи. Сприяло збагаченню польської культури, будучи разом з тим її невід'ємною і важливою складовою частиною. Розвивалася національна самосвідомість, що усе тісніше поєднувала поляків.
Процвітала економіка - сільське господарство, ремесло і торгівля, а населення ставало усе заможніше. Життя в розчленованій на питомі князівства країні учила заповзятливості, організованості. Так зароджувалися основи самокерованого і самодіяльного суспільства.
Отже, незважаючи на політичну роздробленість, конфлікти між князями і територіальні втрати, це був "етап бурхливого розвитку Польщі, що проявились у всіх сферах людської діяльності".
4. Суспільний лад від створення до подальшого розвитку Польського князівства
Влада князя стала абсолютною з часу об'єднання племен на ранньому етапі історії Польщі династією Пястів. Цей період патріархального абсолютизму тривав у Польщі, як і в Богемії, аж до XIII ст. Упродовж Х-ХІ ст. видатні Пясти від Мешка І (960-992) до Болеслава III Кривоустого (1102-1138) створили дуже міцну та потужнумонархічну систему, якою мудро користувалися.
У соціальній сфері первісна Польща не знала ні знаті, ні феодалізму. Усі члени родів були вільними, за винятком військовополонених і рабів. Одначе класове розшарування виявило себе дуже рано. Було цілком природним, що старійшини родів (starosta) почали вважати себе вищими за решту людності. Усі вільні чоловіки були потенційними воїнами, але князі утримували свої власні загони - дружини (dru?yna) або охоронців. Члени цих загонів були не лише воїнами та командирами ополчення з вільного населення під час війни, але також і управителями укріплених князівських замків (grody), що були центрами політичного керівництва в країні.
Таким чином, поступово стала виникати верства привілейованих осіб, що вирізнялися своїми багатствами або високими посадами, наданими правителем. Чисельність привілейованих осіб значно зросла за доби, коли Польща розпалася на окремі князівства, оскільки кожен князь мав власний двір і власну дружину. Необхідність захисту рубежів і ведення воєн зумовила потребу у значній кількості воїнів-рицарів, краще навчених військовій справі, ніж звичайні ополченці. Князі звичайно винагороджували їх за службу земельними пожалуваннями, і незабаром рицарі стали вважатисебе вищими за посполитих. Так виникла верства нижчої знаті. Вільні селяни поступово ставали тісніше пов'язаними зі знатними родами або церковними закладами. Досить різкий поділ на верстви - магнатів, лицарів і народ, все ще в принципі особисто вільний, - ставав дедалі виразнішим, хоча рицарі користувалися такими ж привілеями шляхетності, як і магнати. Відмінність шляхти від простих людей підкреслювалася також запозиченням німецького звичаю використання гербів і родових титулів. У Польщі герби ввійшли в ужиток з другої половини XIII ст., а загального поширення набули лише наприкінці цього періоду.
Першим як окремий стан у Польщі утвердилося вище духовенство, посівши таким чином важливе становище в державі. Духовенство становило освічену верству. Саме священики забезпечували листування князя з іншими правителями та укладали його правничі акти й судові вироки. Вони також першими здобули важливі привілеї і гарантії від зазіхань держави. Перші привілеї духовенства було ухвалено на Ленчицькому синоді в 1180 р. і розширено в 1211 (1210) р. та 1214-1215 рр. завдяки Генрику Кетлічу, архієпископу Гнезненському у 1199-1219 рр. Він був у Польщі чільним речником церковних реформ у дусі Григорія VII.
Церковна власність була звільнена від майже всіх державних податків, і духовенство отримало повну автономію у вирішенні своїх справ через власні синоди. Духовенству було надано також важливі судові привілеї завдяки благотворному впливу, котрий Церква справила як головний поборник єдності Польщі в часи роздробленості, і ролі, яку Папство часто відігравало у захисті незалежності Польщі від зазіхань імператорів. Таким чином, вищі ієрархи Церкви змогли здобути і зберегти свої позиції привілейованого стану.
Слідом за вищим духовенством в особливий стан сформувалося бюргерство. Польські міста частково розвинулися з передмість, що виникали навколо замків, частково з поселень, заснованих поблизу монастирів і церков, почасти - із звичайних сіл. Першими городянами були німецькі поселенці. Невдовзі вони отримали широкі привілеї та імунітет від державних податків, користувалися автономним статусом, заснованим на магдебурзькому праві. Нововиниклі міста в Мазовії практикували шродське та хелминське (кульмське) право, що походили з магдебурзького.
Вища знать, яка володіла величезними маєтками і традиційно обіймала вищі посади на місцях і при дворі, та набагато чисельніша нижча шляхта усвідомили свої особисті привілеї і свободи, а також своє становище як стан тоді, коли згасла Пястівська династія на польському троні. Прагнучи забезпечити трон своєму племіннику, угорському королю Людовіку Анжуйському, Казимир Великий був змушений дозволити шляхті взяти участь у переговорах. Шляхта належним чином скористалася з цього випадку, аби домогтися від Людовіка обіцянки щодо подальших широких привілеїв за визнання його королем Польщі (1355 р.).
Ці пільги було підтверджено та поширено на всю шляхту як клас "Кошицьким привілеєм" від 1374 р. В обмін на згоду визнати одну з дочок Людовіка королевою, король звільнив шляхту від усіх податків, окрім суто номінального податку на їхню власність у розмірі двох грошей з лану. Крім того, король пообіцяв, що офіційні посади у провінціях обійматимуть лише представники тамтешньої знаті, і що королівські урядовці (старости) У двадцяти трьох найважливіших замках завжди будуть призначатися з числа польської шляхти.
Самовпевненість шляхти значно зросла під час міжкоролів'я (1382-1384) по смерті Людовіка і в перші два роки правління десятирічної дитини-"короля" Ядвіги. Іншу нагоду для розширення своїх привілеїв представники знаті отримали, коли визнали новим королем Польщі Ягайла Литовського, влаштувавши його шлюб із "Дівою-Королем". Вони домоглися й подальших поступок у 1399 р., коли Ядвіга померла, не залишивши нащадків.
Отже, сталося так, що правлячий клас у Польщі складався з вищої знаті, яка не лише володіла найбільшими маєтностями, але й обіймала усі головні посади при дворі та в провінціях. Цей клас разом з вищим духовенством утворював Раду панів, через яку здійснював великий вплив на короля. Ця виняткове й привілейоване становище знаті не забезпечувалося жодним особливим актом, проте визнавалося й поважалося, оскільки магнати становили міцний і монолітний прошарок.
Список використаної літератури
1. Історія Польщі: від створення до ХХ ст. - Львів, 2001.
2. Френсіс Дворнік. Слов'яни в європейській історії та цивілізації. - К., 200.
Джерело: http://referatcentral.org.ua/history_world_load.php?id=298 |
| Категорія: Середні віки | Додав: Natar (13.02.2014)
|
| Переглядів: 1171
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
