|
|
 |
Велике князівство Литовське і перші литовські князі
Велике князівство Литовське - держава, що існувала в північній частині Східної Європи в 1230-1569 рр..
Основу Великого князівства склали литовські племена: жемайт і литва, що жили по річці Німан і його притоках. Створити держава литовські племена змусила необхідність боротьби з настанням німецьких хрестоносців в Прибалтиці. Засновником Литовського князівства став в 1230 р. князь Міндовг. Використовуючи важку обстановку, що склалася на Русі через нашестя Батия, він почав захоплювати західноруські землі (Гродно, Берестя, Пінськ та ін) Політику Міндовга продовжили князі Вітень (1293-1315 рр..) І Гедимін (1316-1341 рр..). До середині XIV ст. владу литовських князів поширилася на землі знаходяться між річками Західна Двіна, Дніпро і Прип'ять, тобто практично на все територію нинішньої Білорусії. При Гедиміну збудували місто Вільно, що став столицею Великого князівства Литовського.
Між Литовським і російськими князівствами існували давні і тісні зв'язки. З часів Гедиміна велика частина населення Великого князівства Литовського складалася з росіян. Російські князі відігравали велику роль в управлінні Литовською державою. Литовців не вважали на Русі чужинцями. Росіяни спокійно їхали до Литви, литовці - у російські князівства. У XIII-XV ст. землі Литовського князівства входили до складу Київської митрополії Константинопольського патріархату і підпорядковувалися митрополита Київського, резиденція якого з 1326 р. перебувала в Москві. На території Великого князівства Литовського існували й католицькі монастирі.
Найвищій сили і могутності Велике князівство Литовське досягло в другій половині XIV -- початку XV ст. при князь Ольгерд (1345-1377 рр..), Ягайло (1377-1392 рр..) і Вітовта (1392-1430 рр..). Територія князівства до початку XV ст. досягла 900 тис кв. км. і простягалася від Чорного до Балтійського морів. Крім столиці Вільно важливими політичними і торговими центрами були міста Гродно, Київ, Полоцьк, Пінськ, Брянськ, Берестя та ін Більшість з них раніше були столицями росіян князівств, були завойовані або добровільно приєдналися до Великого князівства Литовського. У XIV - початку XV ст., Поряд з Москвою і Твер'ю, Велике князівство Литовське виступало одним із центрів можливого об'єднання руських земель в роки монголо-татарського ярма.
В 1385 в замку Крево недалеко від Вільно на з'їзді польських і литовських представників було прийнято рішення про дінастіческом союз між Польщею та Великим князівством Литовським (так звана "Кревська унія") для боротьби з Тевтонським орденом. Польсько-литовська унія передбачала шлюб великого князя литовського Ягайла з польською королевою Ядвігою і проголошення Ягайло королем обох держав під ім'ям Владиславом II Ягайло. Згідно договором король повинен був займатися питаннями зовнішньої політики і боротьбою з зовнішніми ворогами. Внутрішнє управління обох держав залишалося роздільним: кожна з держав було правомірно мати своїх посадових осіб, власне військо і скарбницю. Державною релігією Великого князівства Литовського оголошувалося католицтво.
Ягайло прийняв католицтво з ім'ям Владислава. Започаткована Ягайло спроба звернути Литву в католицтво викликало невдоволення російської та литовського населення. Під чолі незадоволених встав князь Вітовт, двоюрідний брат Ягайла. У 1392 польський король був змушений передати владу у Великому князівстві Литовському в його руки. До смерті Вітовта в 1430 р. Польща і Велике князівство Литовське існували, як незалежні одна від одної держави. Це не заважало їм час від часу спільно виступати проти спільного ворога. Так сталося під час Грюнвальдської битви 15 липня 1410, коли об'єднане військо Польщі та Великого князівства Литовського вщент розбило армію Тевтонського ордена.
Грюнвальдська битва, що відбулася поблизу селищ Грюнвальд і Танненберг, стала вирішальним битвою у багатовіковій боротьбі польського, литовського і російського народів проти захватініческой політики Тевтонського ордену.
Магістр Ордена Ульріх фон Юнгінген уклав угоду з угорським королем Зигмундом і чеським королем Вацлавом. Їх об'єднане військо, налічувало 85 тис. чоловік. Загальна чисельність об'єднаних польсько-російсько-литовських сил досягала 100 тис. чоловік. Значна частина війська литовського великого князя Вітовта складалася з російських воїнів. Польського короля Ягайла та Вітовта вдалося залучити на свою бік 30 тис. татар і 4-х тисячний чеський загін. Супротивники розташувалися у польського селища Грюнвальд.
Польські війська короля Ягайла стояли на лівому фланзі. Командував ними краківський мечник Зиндрам з Мишковец. Російсько-литовське військо князя Вітовта захищало центр позиції і правий фланг.
Битва почалося з атаки легкої кінноти Вітовта проти лівого крила військ Ордену. Проте німці зустріли атакуючих залпами гармат, розсіяли їх, а потім самі перейшли в контратаку. Кіннотники Вітовта почали відступати. Лицарі заспівали переможний гімн і почали їх переслідувати. Одночасно німці потіснили і польське військо, що стояло на правому фланзі. Виникла загроза повного розгрому армії союзників. Врятували становище Смоленські полки, що стояли в центрі. Вони витримали шалений натиск німців. Один із Смоленська полків був майже повністю знищений у жорстокої січі, але не відступив ні на крок. Два інші, зазнавши великих втрат, стримали натиск лицарів і дали можливість перебудуватися польському війську та литовської кінноти. "У цій битві, - писав польський хроніст Длугош, -- лише одні росіяни витязі Смоленської Землі, побудовані трьома окремими полками, стійко билися з ворогом і не взяли участі у втечі. Тим заслужили вони безсмертну славу ".
Поляки перейшли в контрнаступ проти правого флангу армії Ордену. Вітовту вдалося завдати удару по загонах лицарів, які поверталися після успішної атаки на його позиції. Положення різко змінилося. Під натиском противника орденську військо відступило до Грюнвальд. Через деякий час відступ перетворилося на панічну втечу. Багато лицарі були вбиті або потонули в болотах.
Перемога була повною. Переможцям дісталися великі трофеї. Тевтонський орден, що втратив в Грюнвальдській битві майже все своє військо, був змушений у 1411 укласти мир з Польщею і Литвою. Польщі поверталася недавно відірвана від неї Добжинський земля. Литва отримала Жемайте. Орден був змушений виплатити переможцям велику контрибуцію.
Вітовт мав великий вплив на політику великого князя московського Василя I, який був одружений на його дочці Софії. За допомогою дочки Вітовт фактично управляв своїм слабовільним зятем, з трепетом ставилися до могутнього тестя. Прагнучи зміцнити свою владу, литовський князь і втручався у справи православної церкви. Намагаючись звільнити російські області, що входили до складу Литви, від церковної залежності від московського митрополита, Вітовт домігся установи київської митрополії. Однак у Константинополі не стали призначати особливого самостійного митрополита Західної Русі.
В перша пол. XV ст. різко зростає політичний вплив поляків і католицького духовенства на литовські справи. У 1422 р. в Городку було підтверджено унія Литви та Польщі. У литовських землях вводяться польські посади, засновуються сейми, литовське дворянство, яке прийняло католицтво, зрівнюється в правах з польським.
Після смерті Вітовта в 1430 р. в Литві починається міжусобна боротьба за великокняжий престол. У 1440 р. його зайняв Казимир, син Ягайло, який був одночасно польським королем. Казимир хотів об'єднати Литви і Польщі, але цьому всіляко опиралися литовці та росіяни. На цілому ряді сеймів (Люблінський 1447 р., Парчевський 1451, серадскій 1452, Парчевський і петраковскій 1453 р.) угода так і не було досягнуто. При спадкоємця Казимира Сигізмунда Казимирович (1506-1548 рр.). Зближення двох держав продовжилося. У 1569 р. була укладена Люблінська унія остаточно оформився злиття Польщі та Великого князівства Литовського. Головою нової держави став польський король Сигізмунд Август (1548-1572 рр..). З цього моменту самостійну історію Великого князівства Литовського можна вважати закінченою.
Перші литовські князі
Міндовг (пом. 1263)
Міндовг - Князь, засновник Литовського князівства, правитель Литви в 1230-1263 рр.. Літописці називали Міндовга "хитрим і підступним". До об'єднання під його владою племена Литви та Жемайтії підштовхнула зросла необхідність боротьби з тиском німецьких рицарів-хрестоносців в Прибалтиці. Крім того, Міндовг і литовська знать прагнули розширити свої володіння за рахунок західних земель Русі. Використовуючи важку обстановку на Русі під час ординського нашестя, литовські князі з 30-х рр.. XIII ст. почали захоплювати землі Західної Русі, міста Гродно, Берестя, Пінськ та ін Разом з тим Міндовг завдав дві поразки загонам ординців при їх спробі проникнути на територію Литви. З хрестоносцями Лівонського ордена литовський князь у 1249 р. уклав мирний договір і 11 років дотримувався його. Він навіть передав лівонцям деякі литовські землі. Але в 1260 р. проти панування Ордена спалахнуло народне повстання. Міндовг схопив його, і у 1262 р. розбив хрестоносців біля озера Дурбе. У 1263 литовський князь загинув у результаті змови ворожих йому князів, яких підтримали хрестоносці. Після смерті Міндовга, створене ним держава розпалася. Тим литовськими князями почалися усобиці, які тривали майже 30 років.
Вітень (пом. 1315)
Вітень (Вітенес) - великий князь литовський в 1293 - 1315 рр.. Походження його легендарно. Є відомості, що Вітень був сином литовського князя Лютівера і народився в 1232 р. Існують і інші версії його походження. Деякі середньовічні хроніки називають Вітеня боярином, що мали великі земельні володіння в Жмудський землях, а одне з переказів вважає його морським розбійником, займався піратським промислом у південних берегів Балтики. Вітень був одружений на дочки Жмудський князя Вікінда. Цей шлюб дозволив йому об'єднати під своєю владою литовців і жемайт.
Вітень став великим князем після тривалої міжусобної війни, яка почалася в Литві після смерті Міндовга. Він зумів зміцнити Литовське князівство і відновив боротьбу з Тевтонським орденом. Збройні зіткнення з німецькими лицарями під час правління Вітеня відбувалися постійно. У 1298 литовський князь з великими силами вторгається у володіння Ордену. Взявши великий полон литовці спробували піти додому, але були наздогнати загоном лицарів. У бою військо Вітеня втратило 800 осіб і всіх полонених. Незабаром литовцям вдається помститися за своє поразку. Вони захоплюють місто Дінабург (Двінська), а в 1307 р. - Полоцьк. У Полоцьку литовські воїни перебили всіх німців і зруйнували побудовані ними католицькі церкви.
В 1310 військо Вітеня здійснює новий похід у землі Тевтонського ордена. Військові дії продовжуються і всі наступні роки. У 1311 литовці терплять поразки в битві з лицарями у фортеці Рустенберг. У 1314 німці намагаються взяти Гродно, але, в свою чергу відступають, зазнавши великих втрат. Останній військовий похід Вітеня був спрямований проти німецької фортеці Хрістмемель, побудованої на кордоні з Литвою і постійно загрожувала її безпеки. Він був невдалий. Тевтонські лицарі відбили напад. Незабаром після цього, в 1315 Вітень вмирає. За одними джерелами він був убитий своїм же конюхом Гедеміном, опанували потім престолом Вітеня. За іншими - помер власною смертю і був похований за литовським звичаєм: в повному озброєнні, князівському одязі та з парою мисливських соколів.
Гедимін. († 1341)
Гедимін - Великий князь литовський в 1316-1341 рр.. У легендарному "Книга родоводу Литовського князівства "вказується, що Гедимін був слугою ( "рабом") литовського князя Вітеня. Після смерті Вітеня, Гедимін одружився на вдові литовського князя, і сам став князем.
При Гедиміну починається розквіт Литви. Він поширює свою владу на землі між Західної Двіною і Прип'яттю, майже на всю територію сучасної Білорусі. Турботами Гедиміна був побудований місто Вільно, куди він переїхав зі своїм двором. У його правління до Великого князівства Литовського приєднуються багато росіян князівства: деякі з них Гедимін завойовує, але більшість переходить під його владу добровільно. До правління Гедиміна у політичному житті Великого князівства Литовського різко зростає вплив російських князів. Деякі сини Гедиміна одружилися з російських княжна і приймали православ'я. Сам же великий литовський князь, хоча і залишався язичником, але не виступав проти росіян звичаїв і православної віри. Дочка його серпня була одружена з московським князем Симеоном Гордим.
Самою великою загрозою для Великого князівства Литовського в цей час був Ливонський орден. У 1325 Гедимін укладає договір з польським королем Владиславом і вживає спільно з поляками ряд вдалих походів проти хрестоносців. Важке лівонці зазнали поразки в битві під плавцями в 1331 р. Надалі Гедимін постійно втручався у внутрішні чвари Ордена, сприяючи його ослаблення.
Гедимін був двічі одружений, другою дружиною його стала руська княгиня Ольга. Всього у Гедеміна було семеро синів. Найбільш відомі - сини від другого шлюбу Ольгерд і Кейстут
Великий литовський князь помер у 1341 р. Так як у Литві не існувало певного порядку престолонаслідування, його смерть мало не призвела до розпаду великого князівства на самостійні уділи. Усобиці між синами Гедиміна тривали протягом 5 років, поки влада не захопили Ольгерд і Кейстут.
Ольгерд. († 1377)
Ольгерд (літ. Альгірдас, в хрещення - Олександр) - великий князь литовський в 1345-1377 рр.. Старший син Гедиміна від другої дружини, російської княжни Ольги. Після смерті батька взяв участь у міжусобній боротьбі зі своїми братами за великокнязівський престол. Перемогли в цій війні двоє - Ольгерд і Кейстут. Брати поділили литовські землі навпіл: перші отримав їх східну частину з більшістю руських земель, друга - західну. До правління Ольгерда російські князі стали користуватися в Литві особливо сильним впливом. Усі думки великого князя були спрямовані на приєднання до своєї держави нових руських земель.
Ольгерд приєднав до литовського державі Брянську, Сіверську, Київську, Чернігівську і Подільську руські землі. У 1362 р. він розгромив татарське військо в битві біля річки Сині води. Ольгерд воював і з московськими князями, підтримуючи тверських князів у їхній боротьбі з Москвою і намагався зміцнити своє вплив у Пскові й Великому Новгороді. У 1368, 1370 і 1372 рр.. він очолював походи на Москву, але оволодіти столицею Московського князівства йому не вдалося.
В 70-і рр.. XIV ст. Ольгерд веде довгу і кровопролитну війну з Польщею через Волині. У 1377 він приєднує її до Великого князівства Литовського, але незабаром вмирає.
Ольгерд був двічі одружений на російських княжна: у 1318-1346 рр.. на Марії, дочки вітебського князя, з 1349 на Уляні, дочки тверського князя. Прийняв православну віру - у хрещенні взяв ім'я Олександр. У двох шлюбах Ольгерд мав 12 синів і 9 дочок. Чоловіками двох його дочок були суздальський і Серпухівський князі. Багато сини стали засновниками російських і польських княжих родів: Трубецьких, Чарторийських, Бельских, Слуцьких, Збаразьких, Воронецкий. Старший син від другого шлюбу Ягайло став засновником польської королівської династії Ягеллонів.
Андрій Ольгердович. (1325-1399 рр..)
Андрій Ольгердович (до прийняття хрещення - Вігунд) - князь полоцький, Трубчевський і псковського. Четвертий син Ольгерда і його першої дружини Марії, старший брат Ягайла. У 1341 на прохання псковітян і повелінням батька став князем псковським. Тут хрестився в православну віру під іменем Андрія. В 1349 р. псковичі відмовилися визнавати його своїм князем, бо Андрій жив у Литві, а в Пскові тримав намісника. У 1377 після смерті Ольгерда Андрій отримав князівства Полоцьке і Трубчевську, вступив у боротьбу з молодшим братом Ягайло за литовський великокняжий престол, але у 1379 р. був змушений втекти до Москви. За згодою великого князя московського Дмитра Івановича псковичі знову запросили його на князювання. В 1379 р. Андрій Ольгердович брав участь у поході проти Литви, а в 1380 в Куликівської битві. Пізніше повернувся до Литви і знову став полоцьким князем. У 1386 р. Андрій виступив проти Кревської унії з Польщею. У 1387 р. він був захоплений князем Скиргайло і 6 років сидів у в'язниці, але у 1393 р. біг і знову княжив у П?? кове. Останні роки життя Андрій Ольгердович служив у литовського великого князя Вітовта. Загинув у битві з татарами на річці Ворсклі у 1399
Ягайло. (бл. 1351 - 1.06.1434 рр..)
Ягайло (літ. Йогайла) - великий князь литовський в 1377-1392 рр.. з перервами, з 1386 р. король польський під ім'ям Владислава II Ягелло, родоначальник династії Ягеллонів.
Син великого князя литовського Ольгерда і його другої дружини, товариський княжни Уляни. У 1377 р., після смерті батька, зайняв великокняжий престол. Вступив в управління Великим князівством Литовським разом зі своїм дядьком Кейстутом. У 1381 Ягайло був скинутий із престолу своїм дядьком, але в 1382 р., за наказом Ягайла, Кейстут був задушений.
В 1385 на з'їзді польських і литовських представників у замку Крево в 80 км від Вільно було прийнято угоду про дінастіческом союз між Польщею та Великим князівством Литовським ( "Кревська унія"). Польсько-литовська унія передбачала шлюб великого князя Ягайло з юною спадкоємицею польського престолу королевою Ядвігою і проголошення Ягайло королем обох держав, віданні якого перебували всі іноземні зносини і оборона. Внутрішнє управління обох держав залишалося роздільним: кожна з держав могло мати своїх посадових осіб, окремі війська і особливу скарбницю. Державної релігією Великого князівства Литовського було оголошено католицтво.
Незабаром Ягайло прийняв католицтво з ім'ям Владислава і на Люблінському сеймі був обраний польським королем під іменем Владислава II Ягелло, залишаючись одночасно великим князем литовським.
Спроби Ягайло ввести католицтво в Литві викликали протест населення князівства -- жителі російських областей і литовці, вже прийняли православ'я, категорично відмовилися від католицизму, не дивлячись на погрози. Обурення литовців-язичників викликали місіонери, які погасили священний вогонь у віленському замку, винищили священних змій і вирубали заповідні гаї, щоб продемонструвати цим безсилля язичницьких богів. Решта населення засуджувало спроби Ягайло ввести в Литві польські порядки і звичаї. Скоро невдоволення Ягайлом стало загальним. Боротьбу з Ягайло очолив його двоюрідний брат князь Вітовт.
Протести проти унії з боку литовців змусила Ягайло в 1392 р. передати владу в Литві Вітовта. З 1401 йому ж був переданий титул великого князя литовського. Ягайло зберіг за собою лише формальний титул "верховного князя Литви ". З цього часу і аж до смерті Вітовта в 1430 р. велике князівство Литовське існувало, як самостійна держава фактично незалежне від Польщі.
Роздільне існування Польщі та Литви, об'єднаних лише формальним договором і родинними зв'язками правителів не заважало вести спільну боротьбу проти Тевтонського ордена, що закінчився перемогою в Грюнвальдській битві в 1410 р.
В першій чверті XV ст. зростає політичний та культурний вплив поляків і католицького духовенства на литовські справи. У 1422 р. в Городку було підтверджена унія Литви і Польщі. У литовських землях вводяться польські посади, засновуються сейми, литовське дворянство, яке прийняло католицтво зрівнюється в правах з польським. У 1434 р. Ягайло вмирає, але його діяльність, спрямована на зміцнення унії досягає своєї мети.
Ягайло був одружений чотири рази: у 1386-1399 рр.. з польською королевою Ядвізі; в 1402-1416 рр.. на Ганні, дочці графа Цельський і польської королеви; в 1417-1420 рр.. на Ольги і Єлизавети, дочки сандомирського воєводи; з 1422 на Сонко-Софії, дочки київського намісника. Тільки в останньому, четвертому шлюбі в Ягайло з'явилися спадкоємці - два сина: Владислав і Казимир (Анджей).
Владислав став королем польським в 1434 р. після смерті батька. Казимир в 1440 р. зайняв престол великого князя Литовського, а в 1447 р. одночасно став польським королем.
Вітовт. (1350-1430 рр..)
Вітовт (літ. Вітаутас, пол. Вітольд, нім. Witowd, в хрещення - Олександр) - великий князь литовський в 1392-1430 рр..
Син правителя Західної Литви князя Кейстута і його дружини Біруте. З малих років Вітовт був знайомий з похідної, бойовим життям. У 1370 р. був у поході Ольгерда і Кейстута на німців, в 1372 р. брав участь у поході на Москву. У 1376 р., - знову на німців. Після того, як Кейстут був задушений за наказом власного племінника Ягайла, Вітовт довго переховувався у володіннях Тевтонського ордену. Заручившись підтримкою німців, він в 1383 починає боротьбу за литовський великокняжий престол. Зазнавши ряд поразок Ягайло вирішує примиритися зі своїм двоюрідним братом. Вітовт укладає союз з Ягайлом і розриває свої відносини з Орденом. У 1384 р. він приймає православ'я під ім'ям Олександра.
До укладення в 1385 р. унії Литви та Польщі Вітовт поставився негативно, і очолив боротьбу за незалежність Литви. Прагнучи заручитися підтримкою Московського князівства, Вітовт видав заміж за великого московського князя Василя I свою дочку Софію. Ягайло змушений був поступитися: в 1392 р. Вітовт став намісником Ягайла у Великому князівстві Литовському з титулом великого князя.
Добившись незалежності, Вітовт продовжив боротьбу за приєднання до Литви руських земель, розпочату свого часу Гедиміна і Ольгердом. В 1395 р. Вітовт захопив Смоленськ. У 1397-1398 рр.. литовські війська під його проводом здійснили похід у Причорноморські степу і оволоділи пониззя Дніпра. У 1399 р. Вітовт не тільки надав притулок вигнаному із Золотої Орди хана Тохтамиш, але й зробив спробу військовою силою повернути йому втрачений трон. У битва з військами Кримського ханства в серпні 1399 р. на річці Ворсклі зазнав поразки. Воно призупинило литовське наступ на руські землі, але ненадовго. У 1406 литовські війська напали на Псков. Розпочалася дворічна війна Вітовта з Василем I.
Незабаром, однак, він змушений був підписати мир з Москвою, так як самій Литві стала загрожувати агресія Тевтонського ордену. 15 липня 1410 відбулася Грюнвальдська битва, в якій польсько-російсько-литовське військо здобуло перемогу. Союзні війська захопили кілька орденських замків і звільнили польські міста Гданськ, Торунь і ін раніше захоплені лицарями. У 1411 р. поблизу Торуні був підписаний мирний договір, за яким Литві та Польщі поверталися всі захоплені у них лицарями землі і була виплачена велика контрибуція.
При Вітовта кордону Великого князівства Литовського настільки розсунулися, що на півдні воно отримало вихід до Чорного моря (від гирла Дніпра до гирла Дністра), а на сході досягло районів Оки і Можайська. Нерівноправні союзи з Вітовтом уклали рязанський і Пронский князі.
Вітовт ліквідував уділи, ввів в багатьох містах магдебурзьке право, зокрема право на самоврядування. Незважаючи на спроби підсилити центральну владу, Велике князівство Литовське за Вітовта більше схоже на союз окремих земель. Влада в цих землях перебувала в руках місцевих правителів. Великий князь майже не втручався в їхні внутрішні справи.
Вітовт прагнув звільнити російські області, що входять до складу Литви від церковного впливу московського митрополита. Для цього він домагався заснування Київської митрополії. Однак його клопоти в Константинополі про призначення особливого самостійного митрополита Західної Русі не мали успіху.
Положення Литви за Вітовта настільки зміцнилося, що в 1429 р. постало питання про прийняття ним королівського титулу. Практично це означало перетворення Великого князівства Литовського в самостійне королівство. Вже був підготовлений акт коронації. На урочистості спочатку в місто Трокі, а потім у Вільно з'їхалися московський і рязанський князі, митрополит Фотій, Ливонський магістр, представники візантійського імператора і ординського хана. Але в 1430 р. Вітовт помер. Після його смерті в Литві почалася міжусобна війна за великокняжий престол між новими претендентами. З 1440 його займали нащадки Ягайло. Одночасно вони ж були і королями Польщі.
Свидригайло. (1355-1452 рр..)
Свидригайло (у католицькому хрещенні - Болеслав) (1355-1452 рр..) - великий князь литовський в 1430-1432 рр.. Молодший, сьомий син великого князя литовського Ольгерда і його другої дружини, товариський княжни Уляни Олександрівни. У ранньому дитинстві був хрещений за православним обрядом, але в 1386 р. разом зі старшим братом Ягайло перейшов у католицтво під іменем Болеслава. У своїй діяльності завжди спирався на підтримку російських земель, що входили до Великого князівства Литовського.
Спочатку його долею був Полоцьк. У 1392 Свидригайло на деякий час захопив Вітебськ, але незабаром був вибитий звідти Вітовтом. В 1408 воював на стороні великого князя московського Василя Дмитровича проти Вітовта. Бойові дії Свидригайло вів невдало, не виграв жодного бою. Повернувшись до Литви, князь опинився у в'язниці, де й просидів 9 років. Після звільнення Свидригайло отримав в уділ Новгород-Сіверський і Брянськ, де і князював до 1430 р.
В 1430 помер Вітовт, і Свидригайло був обраний російськими та частиною литовських бояр на великокняжий престол. Ягайло визнав це обрання. Свидригайло став проводити самостійну політику, ніж настроїв проти себе поляків. У 1432 він був вигнаний з великокнязівського престолу Сигізмундом Кейстутовича. Свидригайло, спираючись на російські землі, що входили до складу Великого князівства Литовського, чинив опір ще 5 років. Але його недалекоглядна політика, відштовхнула нього багатьох сильних союзників. У 1435 р. військо Свидригайла було розбито на березі річки Святої поблизу м. Вількомиром. Після цього князь утік до Угорщини. У 1440 він знову був призваний на литовський великокняжий престол. Але внаслідок старості вже нічого не міг зробити. Помер Свидригайло у 1452 р.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/
Джерело: http://pulib.if.ua/referat/view/12115 |
| Категорія: Середні віки | Додав: Natar (14.01.2014)
|
| Переглядів: 1446
| Рейтинг: 5.0/1 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
