|
|
 |
Західна Європа в ІХ - ХІ століттях
Франція в ІХ - ХІ ст. Дальша феодалізація. Розвиток феодальних відносин у Німеччині у ІХ - ХІ ст. Італія в ІХ - ХІ ст.
Початок існування Франції як самостійної держави покладений Версальським договором 843 р. У середині ІХ ст. франки, що завоювали Галлію, вже злились з її населенням. У мовах домінуючою стала галло-римська. Після розпаду імперії Карла Великого на території сучасної Франції сформувались дві народності (згодом з них склалась єдина французька нація) - південнофранцузька і північнофранцузька. У кожної була своя мова. Спільним процесом була зростаюча феодалізація. Бенефіцій перетворився у феод - спадкове володіння. Склалась феодальна ієрархія - драбина. Фактично, великі феодали були незалежні від короля, бо мали право оголошувати війну, мир, творити суд і карбувати монету. Короля вважали першим серед рівних (перів). Графам і герцогам підпорядковувались барони і віконти, а їм - рицарі.
Вільні селяни стали особисто залежними, але община-марка не зникла, стала залежною. Селяни (серви) відпрацьовували панщину і сплачували ренту.
Були у Франції і особисто вільні селяни - віллани, які залежали від феодала по землі. Їх було менше, ніж сервів.
Життя селян ускладнювалось неврожайними роками і епідеміями. Часто виникали повстання. Найбільшим було повстання в Нормандії у 977 р., описане в хроніці Гільома Жюм'єнського. У 1024 р. таке ж повстання було у Бретані. У 1035 р. у Фландрії був голодний бунт. А у 1096 р. біднота включилась у хрестовий похід (т. з. похід бідноти) з надією на звільнення. Більшість учасників його загинуло.
Місце короля було більш ніж скромне. Він був господарем лише у спадковому володінні Іль-де-Франс.
Найбільшими феодальними володіннями були графство Фландрія, герцогство Нормандія, герцогство Бретань, графство Анжу, герцогство Аквітанія, графство Овернь, графство Тулузьке (Лангедок), герцогство Бургундія. Навіть по своїх володіннях король їздив із озброєним загоном. Щоб зберегти наступність, королі коронували наступників ще за життя ("молодий король" і "старий король").
Феодали виховувались як воїни. У 18-20 років юнака посвячували у рицарі. Замки, турніри - все те, що оточувало феодала, - реальності постійних усобиць. Навіть королі не гребували ними. Один із перших Капетінгів найнявся за гроші до нормандського барона, в інший раз пограбував італійських купців, які проїжджали у його володіннях.
Розвиток феодальних відносин у Німеччині у ІХ - ХІ ст. Німеччина починалась із Верденського поділу 843 р. як землі, що відійшли до Людовика Німецького. Це землі кількох князівств та герцогств. Про єдність не було й мови, не було і єдиної народності. Вільних селян у марках тут було ще багато, хоча йшла і феодалізація тими ж шляхами: комендація - віддавання себе під покровительство; імунітет - право землевласника виконувати державні функції. Рицарями в Німеччині ставали молодші діти феодалів і найбагатші селяни.
На церковних землях складалось фогтське землеволодіння. Спочатку фогти були на службі у церкви і одержували за це землі. Згодом перетворились у звичайних феодалів, а землі передавались у спадок.
В середині Х ст. королівська влада в Німеччині тимчасово зміцнилась. Герцоги хотіли розшиирити свої володіння шляхом війни, а для організації походів потрібна була центральна влада.
У 919 р. знать обрала королем Генріха Птахолова, що започаткував, Саксонську династію. Саксонське герцогство було найбільшим. Тут було багато вільних селян, з яких збиралось кінне військо - опора короля. Генріх відібрав у Каролінгів Лотарінгію. На річці Ельбі Генріх захопили у лютичів (слов'ян) фортецю Бранібор (Бранденбург).
Так Генріх відкрив епоху натиску на схід - кривавих походів проти слов'ян. Воював він і з угорцями.
Спадкоємець Генріха Оттон І (936 - 973 рр.) спирався на єпископів і абатів - це т.з. "єпископальна політика" і продовжив загарбання сусідніх земель. Він захопив загарбання сусідніх земель. Він захопив Північну і частково середню Італію (Ломбардію і Тоскану) і коронувався у 962 р. у Римі на імператора. Так була створена "Священна Римська імперія", в ХІІ ст. до назви додано "германської нації".
Влада над Італією була скоріше номінальною. Кожен наступний король-імператор був змушений здобувати імператорську корону в поході на Італію.
Неміцними були і завоювання слов'янських земель. Лютичі й бодричі повернули всі свої землі. Генріху ІІІ не вдалось завоювати Угорське королівство, а Чехію йому вдалось поставити лише в номінальну залежність від імперії.
В час правління Генріха ІУ повстала Саксонія (1073 - 1075 рр.). Хроніки відзначають, що вдома залишались лише жінки й діти. Селяни боролись проти залежності, феодали - за самостійність. А серед єпископів не було єдності. Деякі підтримали повстанців, а деякі - короля. Врешті решт повстання було придушене.
На кінець Х ст. Італія була значно феодалізована. Цей процес тут досяг вищого рівня, ніж у Німеччині. Але він мав ряд особливостей. Залежність кріпаків від феодалів тут була м'якшою. Оскільки в Італії було багато міст, селяни могли піти туди на заробітки. Було багато сеялн-орендарів на умовах контракту (ліберарії). В Італії не було класичного натурального господарства.
Багато феодалів в Італії жили у містах. Рицарство поступово зливалось з громадянами. Але міжусобні війни за вплив на міста були постійними. Більше, ніж будь-де було в Італії і церковних феодалів - папа, архієпископ, єпископ, монастир.
У Х ст. роздробленість в Італії була більшою, ніж в інших країнах. Тут були численні герцогства, маркізати, графства і єпископства, а також папська держава. Південь був завойований частково арабами, частково Візантією.
Найбільш активну політику в Європі проводили папи. Тому саме вони зіткнулись у своїх інтересах із імператорами (королями) Німеччини.
В ХІ ст. посилилось папство, почалась боротьба пап і імператора за інвеституру - право призначати єпископів. В північній Італії склався рух клюнійців. Навколо монастиря Клюні об'єднались монахи, число яких росло за рахунок безземельних рицарів. Клюнійці хотіли зміцнення влади папи, виступали за безшлюбність білого духівництва, припинення симонії, тобто торгівлі церковними посадами і проти того, щоб єпископів та абатів призначали імператори. Папство підтримало клюнійців. Так, за імператора Генріха ІУ і папи Григорія УІІ розпочалась відкрита боротьба.
Григорій УІІ (1073 - 1083 рр.) - колишній монах Гільдебранд - був управителем справами при п'яти попередниках. Коли Генріх ІУ відмовився припинити самовільні призначення єпископів, папа відлучив його від церкви, а Генріх оголосив папу позбавленим посади. Але і сам Генріх ІУ опинився у складному становищі. Феодали почали проти нього повстання. Треба було терміново помиритись із папою. Тоді він пішов у Каноссу - тосканський замок, що стало символом покаяння. Три дні Генріх ІУ стояв на внутрішньому дворі босий в одязі покаянного грішника, щоб вимолитипрощення у папи.
Врешті папа зняв відлучення, але не відновив Генріха ІУ на престолі. А німецька знать за цей час обрала антикороля Рудольфа Швабського. Але в цій міжусобиці Генріх ІУ переміг. У 1083 р. він здійснив похід на Рим, вислав Григорія УІІ і мав намір посадити антипапу Клемента ІІІ, який би його коронував. Врешті решт німці були вибиті з Риму.
Генріху ІУ так і не вдалось закріпити свою владу в Німеччині. Проти нього піднялись сили - Конрад і Генріх. Боротьба королів з папами тривала.
В 1111 р. Генріх У і папа Пасхалій ІІ зробили спробу компромісної угоди - король відмовляється від інвеститури, але єпископи повинні повернути всі одержані від короля регалії, землі та привілеї. Єпископи на це не згодились і оголосили, що не будуть визнавати Пасхалія ІІ папою, якщо він "пограбує церкву божу".
Тільки в 1122 р. була досягнута угода у Вормсі (Вормський конкордат): єпископи і аббати повинні обиратись за канонічними правилами на зборах духовенства. В Німеччині імператор мав право брати участь у цих зборах і при наявності розбіжностей його голос був вирішальним.
Зразу ж після обрання імператор давав обраному скіпетр і лен (земельне володіння). Духовна інвеститура здійснювалась папою, котрий вручав перстень і посох.В Італії та в Бургундії король взагалі не мав права на світську інвеституру.
Вормський конкордат був компромісом на користь пап. Конкордат передбачав і інші реформи на користь пап - їх обрання конклавом і загальний целібат духівництва.
Список літератури:
1. Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. - М., 1983.
2. Всемирная история. - М., 1957.
3. Господстующий класс феодальной Европы. - М., 1989.
4. Гутнова Е.В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в средневековой Западной Европе (ХІ - ХV ст.). - М., 1984.
5. Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С.Д. - М., 1972.
6. Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. - М., 1984.
7. История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. - Т. І-ІІ. - М., 1985, 1986.
8. Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой. - М., 1988.
9. Проблемы развития феодальной собственности на землю. - М., 1979.
10. Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. - М., 1976.
11. Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ - ХV вв. - М., 1985.
12. История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. - М., 2000. - Т. 1.
13. История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. - М., 2000. - Т. 2.
14. Влась и политическая культура в средневековой Европе. - М., 1992.
15. Европейское дворянство ХVІ - ХVІІ вв.: границы сословия. - М., 1997.
16. Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения в шести частях. - М., 1994. - Ч. ІV - V.
17. История средних веков. Европа. - Минск, 2000.
18. Кардини Ф. Истоки средневекового ріцарства. - М., 2000.
19. Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ - ХVІІ вв.). - Ленинград, 1990.
20. Мировая культура. Средневековье. - М.: Алтейа, 1996.
21. Контамин Ф. Война в серние века. - СП (б): Ювента, 2001.
Джерело: http://referatcentral.org.ua/history_world_load.php?id=245 |
| Категорія: Середні віки | Додав: Natar (13.02.2014)
|
| Переглядів: 588
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
