Referat-info
Меню сайту
Категорії розділу
Стародавня історія [158]
Середні віки [243]
Нова історія [302]
Новітня історія [377]
Block title
Block title
Block title
Головна » Статті » Всесвітня історія » Стародавня історія

Мітрідат VI Евпатор

Мітрідат VI Евпатор (132—63 до н. е.) — цар Понтійського царства у північно-східній частин» Малої Азії. Після його третього походу у Крим Боспорського царства була Приєднана ДО ПОНТІЙСЬКОГО царства.

Спроба Мітрідата VI поширити владу на центральні і західні області Малої Азії призвела до трьох так званих Мітрідатових воєн з Римом. Внаслідок 3-ї війни у 71—70 рр. до н. е. римські війська оволоділи Понтійським царством. Мітрідат втік до Пантікапеї, де, бачачи безнадійність своїх намагань (антимітрідатське повстання очолив його син Фарнак) покінчив життя самогубством. Цей


правитель теперішніх українських земель був однією з найвидатніших постатей світу, що, зрештою, не заважає його імені залишатися практично невідомим. Цим рефератом я маю на меті розповісти про його особу і його діяльність.

 

Загадка загибелі держави Мітрадата VI Евпатора

 

Це ім'я, яке сучасною мовою можна перекласти як Богдан, походить від сонячного божества Мітри. Мітрадат чи Мітрідат або Мітрадат VI Великий Евпатор був Понтійським царем і володарем Боспору. Ще за життя його називали "царем царів " По його смерті римський історик Веллей Патеркул так писав про нього:   . .Страшний Мітрадат не живе. Муж уважний і на свої діла, і на свою мовчанку... Мітрадат, цар Понту, людина, котру неможливо ні обійти мовчанкою, ні говорити про нього без уваги. У війні надзвичайно швидкий, нечувано відважний, не раз удатний у військовому щасті, завжди великий духом, вождь у задумах, вояк у виконанні, в ненависті до римлян -рівний Ганнібалу...". Сам Цицерон захоплено визнав: "Mitradatas, rex post Alexandmm maximus", тобто "Мітрадат - найбільший король після Олександра Великого (Македонського)".

 

 

Формування

 

Народжений у 132 році до Різдва Христового, у столиці Понтійського царства Синопі (тепер Туреччина), Мітрадат дивом уникнув смерті від блискавки у віці немовляти. В 120 році хлопчик повинен був успадкувати престол по своєму батькові Мітрадату V Евергету, вбитому внаслідок змови, та йому самому довелося рятуватися від підступів рідної матері та дволиких опікунів. Згідно з гарною легендою, Мітрадат змужнів у горах, змагаючись із дикими тваринами. Тут, серед випробувань, склався його характер енергійної


та здібної людини, прихильника й покровителя мистецтв. А постійна зміна місць нічлігу та страх перед можливим підступним убивством зробили його душу недовірливою. Він володів величезною фізичною силою. Існує припущення, що роки вигнання Мітрадат провів у Таврії. До речі, саме цим можна пояснити добровільну передачу влади на Боспорі понтійському цареві боспорським колегою Перисадом V. Дочекавшись повноліття, в 113 році Мітрадат повернувся до столиці як законний цар і криваво помстився своїм переслідувачам. Спершу посадив свою матір до в'язниці, де вона незабаром померла. За участь у змові був страчений і його брат. Та вороги теж не дрімали. Молодша сестра Лаодика, яка, за перським звичаєм, стала його дружиною, підсипала до напою отрута. Мітрадата врятувала служниця, що вчасно попередила молодого царя. З того часу Мітрадат регулярно привчав свій організм до отрути.

 

 

Боротьба проти Риму

 

Утвердившись при владі, молодий цар об'єднав і розширив володіння Понту, створив сильне військо. За перше десятиліття свого правління Мітрадат VI Евпатор збільшив царство у декілька разів, зробивши Чорне море внутрішнім морем своєї держави. Приєднавши до своїх володінь Колхиду, наш Херсонес (теперішній Севастополь), деякі скіфські племена і, зрештою, Боспор, Малу Вірменію, а згодом Пафлагонію і Каппадокію, Мітрадат VI Евпатор став найбільш могутнім володарем у світі. Та в тодішній Ойкумені (цивілізованому світі) не було більшої потуги, ніж Рим, який саме почав експансію на Схід. Війна була невідворотною. За багатовікову історію римляни рідко коли вели з одним і тим же противником три війни (з самнітами, пунійцями, македонянами), при цьому у всіх випадках вожді ворога мінялися. За винятком Мітрадата, що особисто вів проти римлян три війни. Ще історик Флор зазначив: "Для війни з Пірром було достатньо чотирьох років, з Ганнібалом - тринадцяти, Мітрадат же пручався сорок літ, доки не був зламаний у трьох найбільших війнах, щастям Сулли, відвагою Лукулла, величчю Помпея".

 

Він уклав союз із вільними племенами скіфів (скитів), бастарнами, фракійцями. В Каппадокії й Вітанії було посаджено відданих царів. Дружнім був цар Вірменії Тіґран II.

 

Він марив могутньою державою. Свою владу на східних межах Римської імперії він утверджував не так силою зброї, як вмілою дипломатією.

Мітрадат VI Евпатор вирішив утвердити своє панування не лише в Малій Азії, а й на суміжних теренах, передовсім у Греції.

 

Осягнення цього складного завдання він почав зі створення потужного війська Боспорського царства - армії й флоту. Величезна армія в 300 тисяч вояків була найманою, а царська скарбниця володіла для того достатніми засобами завдяки стабільній податковій системі Понтійської держави. Також Мітрадат мав агентів серед римлян, у тому числі й серед високих посадовців, завдяки чому завжди був чудово інформований про політичне становище в Римі, який тоді роздирали громадянські війни між аристократичною та демократичною партіями. На той час Рим вів Союзну війну і це треба було використати.

Союзна війна. Усунення впливового народного трибуна й загрози розправи над його однодумцями визвали озброєне повстання римських союзників, відоме в древності як Союзна війна (90—88 гг.).

Над Римом нависла страшна загроза. По численності союзники переважала римлян й не уступали їм в військовій організації. К повставшим примкнули портові міста Італії, а точніше через них Рим підтримував звязок с провінціями, від доходів яких й від торгівлі с якими він в то час уже залежав. Повставші діяли окремими чисельними групами, обєднаними згодом в дві армінаво чолі з двума воєначальниками (на зразок консулів). Вони створили сенат, созававний в містечку Корфинії, столиці знову створеного італійскої ,держави карбували золоту монету, на якій був зображений символ Італії бик (вважалося, що саме слово «Італія» виникло від «вителлус» — теля), придавивши рогами до землі покалічену римську вовчицю. Становище Рима становилось все більш загрожуючим. Згідно словам римського историка, «тога мирного часу замінилась військовим плащом».

Против італиків були послані кращі полководці — Марий й Сулла, але й їм не вдалось отримати переваги на полях битви. Не раз італики отримували перемоги над римськими легіонами. До того ж погіршення продовольчого положення через зупинення торгівлі погрожувало голодними бунтами. В цих умовах сенат був вимушений в 88 р. видати закон про отримання римського громадянства тим із союзників, котрі не прийняли участі в повстанні, а згодом було оголошено, що римське громадянство отримають і ті, хто кинув зброю на протязі шестидесяти днів. Більша частина італіків скористувалися можливістю вийти із війни, але деякі жителі гірських районів продовжували боротьбу ще декілька років. Поступка Рима італикам, вирвана ними героїчною боротьбою, у великій степені зменшувалася тим, що нових громадян, переважаючих по численності старих, включили в десять знову створених трибам. При голосуванні у зібраних по трибам (трибунним комісіям) це давало їм всього десять голосів, тоді як старих громадян мали тридцять п'ять голосами.

Розповсюдження прав римського громадянства на італиків мало далекі наслідки. Із міста - держави Рим начинав перетворюватися в державу

общеіталійську. Все його вільне населення становилось римськими громадянами і могло створити вплив на рішення політичних питань. Результатом розповсюдження римського громадянства на італиків було змінено самого складу римських легіонів, котрі віднині в більшій своїй частині стали комплектуватися із італіків. С одного боку, це збільшувало боєспособність армії, з другої — вирішило характер тих будущих соціальних перебудов, котрі в кінцевому рахунку зробили неминуче падіння римської республіки.

Західна небезпека. Уступка Рима італікам була прискорена новою небезпекою с Заходу, від Мітрідата Евпатора. У римлян були основані мотиви підозрівання, що союзники чеканили монету із його золота. Але ще небезпечніше була люта ненависть до Риму населення східних провінцій, готового оказати піддержку царю Понту людьми и ресурсами. Прийняв позу освободителя, як за століття до нього Рим, понтійский цар почав діяти в римських провінціях. Він розіслав по всім городам письма з приказом перебити у себе всіх римлян и обіцянку свободи. Відкрити ці письма належало в один и той же день. И жителі провінцій винищено за один той день до восьмидесяте чи, по свідченням деяких авторів, даже до ста п'ятдесяти тисяч громадян, живучих там як землевласники, відкупщики, ростовщики, торговці. Цифра погиблих громадян, можливо, перебільшена. Не виключено, що в неї включена и потрапивщі з Малої Азії жителя Італії, носивші римську одежу. Але у всякім випадку погибель тисячі відкупщиком и їх агентів, було захвачено все наддежавше їм майно, розбіглись їх раби, зупинився збір налогів с багатшої римської провінції. А це було самим небезпечним для держави, розореної Союзною війною.

 

Дарій чи Сулла? Рим більше не міг залишатися бездіяльним. Враж сказав -„-Ці політичні групи, маючі своїх представників в сенаті, були єдині в тім, що потрібно воювати с Мітрідатом і знову повернуту в його руки провінцію Азію. Несходились лиш в том, хто повинен очолити військо —улюбленець ноби Луцій Корнелій Сулла чи престарілий Гай Марій, голова популярів і кумир вершників. Після довгих дискусій полководцем був призначений Сулла, котрий і поспішив двинуться до переправи. Між тим Марій привів в дію народний трибун. Красномовний і енергійний народний трибун Сульпіций Руф провів через народне зібрання ряд мір, вигідних плебсу, італікам и перш всього Марію: зрівняння в правах старих і нових громадян амністію і передачу командування над східною армією Марію. В Нолу (Кампанія), де стояли готові до посадки на судна легіони Сулли, прибули війська трибуна, щоб прийнять військо і передають його Марію. Однак Сулла пояснив легіонерам, що виконання рішення народних зборів означає направлення на Схід других легіонів,яким і достанеться добича. Посланці народу були побитті камінням, и військо потребувало від Сулли вести його на Рим. Так вперше вступив в дію механізм, в створені якого виринаюча роль належала Марію: професіональна армія,вірна полководцю, зводить на нівець результати любого голосування. И тепер цей механізм був

направленим проти Марія і підтримуючих його популярів. Багато однодумців Марія загинуло. Відрубану голову Сульпіция Руфа виставили на рострах як трофей переможників і попередження грядущих розправ. Гаю Марію удалось втекти в Африку і укритися в руїнах Карфагена. Римський історик Флор пи­сав: «Марій,що дивився на Карфаген, і Карфаген,який бачив Марія, могли служить друг для друга утіхою».

Перша війна проти Митридата. Тем часом Митридат,вигнавши з Малої Азії вірних Риму царів Вифинії і Каппадокії і розбив стоячі на його дорозі римські війська, переправився с трьохсотгисячним військом, ста тридцатю бойовими колісницями и трьома сотнями кораблів на Балканський півострів. При його підтримці в Афінах захватав владу філософ Аристион, втілив радикальне демократичне перетворення.

Але успіхи Митридата був непостійним. В 87 г. Сулла с військом висадився в Эпире и, двинувшись в Беотию, наніс в жорстокій битві при Орхомене пораженіє полководцю Митридата Архелаю. Згодом почалась тривавша декілька місяців.

Завершення війни з Мітрідатом. Сулла продовжував війну проти Митридата, не отримуючи з Рима жодної піддержки и ні перед ким не відповідаючи. Недостатність фінансів и Сулла, и Митридат заповнювали, безпощадно грабу населений. На острові Хиос полководець Митридата наложив контрибуцію в 2000 талантів, а коли ту суму внесли не повністю, населений було повернено в рабство и виселено в Колхіду. Схожим чином діяв и висаджений в Греції зі своїм військом Валерий Флакк. Оскільки многі воїни маріанськой армії перебігли к Сулле, полководець не вирішив вступить с ним в битву, да и з Мітрідатом не рискнув шукати зустріч на Балканах, а вирішив перебратися через Македонію на територію Малої Азії. Там в його війську вспихнул бунт. Флакк був убитий. Новий командуючий Гай Флавій Фимбрия розбив Митридата у Пропонтиди и передвинувся на територію римської провінції Азії.

Потерпевший програш двох битвах и напуганный назревавшим в греческих городах незгодою його владою Митридат обращается к Сулле с пропозицією мира. Бажання скоріше вернуть себе захваченную марианцами Италию побудило Суллу це пропозицію прийнять. Восени 85 г. Сулла и Мітрідат зустрілись в городі Дардане и договорились о завершенні військових дій. Мітрідат запевнив очистить все завойовані ним території, уплатить контрибуцію в три тисячу талантів, передати римлянам частину флоту и повернути на родину хиосцев, у гнаних ним після продавлення повстання на Хиосе в Колхіду.

Вслід за тем близь Пергама вистроїлись друг опротив друга два римських війська. Воїни Фимбрии без бою перешли на сторону Сулли. Фимбрия бросився на свій меч в осадженому Афін і

У 88 році, коли римляни скинули вірних йому царів у Малій Азії й поставили своїх, один з яких напав на Понтійську область, Мітрадат розпочав свою першу війну з Римом (у 88 році). Сили в 250000 піших воїнів і 40000

вершників та флот у 300 кораблів вщент розбили римських полководців Л.Кассія, Манія Аквілія та О. Опнія. Майже вся Мала Азія, втомлена утисками римської адміністрації, прилучилась до Мітрадата. Успіхом його таємної діяльності була ретельно спланована і блискавично виконана жорстока силова акція - масове винищення римських купців у Малій Азії. Чи не основною метою було знищення мережі "сексотів" Риму й усунення можливих зрадників та політичної опозиції серед підданих. Всі римляни, що перебували в тих краях (до 100000 осіб), були знищені за один день. Проте невдача Мітрідатового полководця Архелая в Греції від самого Сулли змусила нашого героя просити миру з Римом. Однак до часу. Та все ж наступна (т.зв. друга Мітрідатова війна) теж не була вдалою.

 

 

Підготовка до останнього удару

 

В центрі планів "другого Ганнібала була територія нинішньої України - т.зв. Боспор Кіммерійський (нині Керченська протока). Раніше Боспор був базою Мітрадата, згодом став його останнім прихистком. Тутешня велика держава понад вісімсот років була важливим чинником у світовій політиці й торгівлі. Мітрадат формує навколо тодішніх українських земель формує коаліцію, до якої увійшли Вірменія, бунтівні ватаги римського сенатора Серторія в Іспанії, і навіть морські пірати Середземного моря, євро азійські племена скитів, таврів, сарматів, язиґів, фракійців тощо. В 74 році почалася третя Мітрідатова війна. Все ж Лукулл й Помпей, здавалося б, схилили терези воєнного щастя на свій бік. . Начало нової війни с Мітрідатом. Війну в Іспанії, яка зв'язала римлян, використався Мітрідат, не залишив план зруйнувати римську могутність.Початку війни (74г.) передувала довга дипломатична і військова підготовка. Цар Понту скріпив відношення з Вірменією, оказавши своєму тестю,вірменському царю Тиграну II Великому, підтримку в розширені його територій на сході і на півдні за рахунок Парфії і держави Селевкидов. Тигран закріпився в Месопотамії, Каппадокії і Кілікії, захопивши частину Сірії. Ближче до нових володінь була пересунута царська резиденція. Столицею стало заново побудоване на границі Вірменією і Месопотамією місто Тигранокерта.

Забезпечивши себе тил, Митридат зумів домовитися з піратами, утворившими то время как бы особую державу и господствовавшими на морях от Боспора до Столпов Геракла. Связь с ними позволила царю заключить соглашение с Серторием, который направил к Митридату инструкторов для оказания помощи в реорганизации его войска по римскому образцу.

Поводом к войне послужило завещание царя Вифинии Никоме-да Ш, по которому его царство отходило Риму. Митридат выступил защитником интересов сына Никомеда и, не завершив реорганизации армии, двинул ее и флот на осаду хорошо укрепленного города Кизика. Осада была длительной.

Город готов был уже сдаться, когда римский лазутчик, незаметно проплыв на надутом козьем мехе среди кораблей Митридата, принес весть о том, что на подмогу идет римская армия во главе с консулом Лицинием Лукуллом. Не взяв Кизика, Митридат отвел свое войско, страдавшее от голода и эпидемий. Затем он был разбит Лукуллом на море и на суше и бежал в Армению к Тиграну.

Після поразки від Помпея під Нікополем Мітрадат, що став більш обережним, відступив східним узбережжям Чорного моря. Він заманює Помпея на територію Вірменського царства. Помпей вимушений долати гори, витрачає сили в боях з вірменським царем Тіґраном (зятем Мітрадата) та постійних сутичках з непокірними горянами. Тактика Мітрадата виправдала себе. Помпей відступає, а потім, втративши надію, вирушає підкоряти Юдею, де загрузає надовго. Скориставшись перепочинком, Мітрадат йде в Боспорське царство, займає Пантикапей (теперішня Керч), скидає бунтівного сина Махара, що було проголосив незалежність, і примушує його здійснити самогубство.

Война с Митридатом и Тиграном. Еще до этого возобновилась война Рима с Митридатом и его союзником Тиграном. Лукулл в 73 г. повел свои легионы к понтийским землям сушей, через труднопроходимые горы, где еще не ступала калига римского воина. Здесь можно было ожидать засады в любом ущелье. Да и тяготы наступления в пересеченной и безводной местности вызывали все возраставший ропот легионеров. Но неожиданность нападения, обеспечившая в сходной ситуации победу Ганнибалу над римлянами, принесла успех больший, чем можно было ожидать. Разбитый в нескольких битвах у себя на родине, Митридат бежал в сопровождении всего лишь двух тысяч всадников в Армению.

Лукулл продолжал наступление, понимая, что промедление позволит Митридату собраться с силами (ведь он еще владел Колхидой, Северным Кавказом и Таврикой, и людские его ресурсы были почти не тронуты). И это принесло новую победу. Пала столица Тиграна Тигранокерта. В руки римлян попала огромная добыча. Однако Митридату удалось уйти на север, и война, таким образом, продолжалась.

Между тем в Риме назревало недовольство Лукуллом, который действовал слишком самостоятельно, не соблаговолив даже сообщить сенату о своих планах. Особенно же были возмущены им откупщики и дельцы, грабежу которых в римских восточных провинциях Лукулл с целью сохранения прочного тыла препятствовал. В этих условиях сенат принял решение не продлевать ему полномочий для окончания войны, а передать их Помпею, только что завершившему войну с пиратами.

После нескольких месяцев подготовки и собирания сил Помпеи во главе римской армии вступил в пределы Понта. К этому времени Митридату удалось собрать 30-тысячное войско, но, понимая, что оно не подготовлено к войне с римскими легионами, царь отступил на восток для соединения с войском своего союзника Тиграна. Помпею удалось отрезать отступавшим путь и во время ночного нападения на их лагерь почти полностью уничто­жить неприятеля (66 г.). Митридат с несколькими спутниками бежал в Колхиду.

Римляне в Закавказье. Победители вступили в Армению, уверенные, что там им будет оказано сопротивление. Но Тиран, расторгнув союз с Митридатом, отдал себя и свое царство в распоряжение Помпея. Оставив Тиграну корону, Помпеи отнял у Армении все ее огромные владения, наложил огромную контрибуцию и повел войско в неведомое Закавказье. К востоку от Колхиды, находившейся под властью Митридата и управляемой его сыновьями, лежала Иберия (современная Грузия), населенная земледельцами, обитавшими в селениях и городах, в которых, по свидетельству греческих историков, были «даже дома с черепичными крышами, рыночные площади и другие сооружения, воздвигнутые по правилам архитектуры». Иберами управляли цари, избираемые из числа высшей знати и крупных землевладельцев. Привилегированное положение занимали также жрецы и воины. Основная масса сельского населения жила родами, в которых общим имуществом ведали выборные старейшины. Низовья реки Кира (Куры) и побережье Каспийского моря занимали многочисленные племена, известные в древности как албанцы. Климат там был в высшей степени благоприятен для занятия земледелием. По сведениям древних авторов, на прилегающих к Каспийскому морю землях удавалось получать два-три урожая в год, несмотря на то, что поля никогда не оставляли под паром и вспахивали не железными плугами, а деревянными сохами. Во главе всех двадцати шести албанских племен стоял один правитель, но каждое из племен говорило на своем языке и имело собственного царя. Общеалбанское ополчение состояло из 60 ООО пехотинцев и 22 ООО всадников.

Когда римское войско тремя колоннами двигалось из Армении в Иберию, на него напали албанцы. Отразив нападение, римляне весной 66 г. достигли долины Куры. Иберийский царь Арток согласился пропустить римлян через свои владения, надеясь обрушить-на них во время похода из своих горных крепостей. Разгадав его намерения, Помпеи осадил и захватил две иберийские крепости близ впадения в Куру реки Арагви. Арток отступил за реку Пелор,! но, как только подошли римляне, подчинился Помпею и выдал ему ; В качестве заложников своих сыновей.

Чтобы обезопасить себе тыл, Помпей начал войну с албанцами. |Ъ течение нескольких дней римляне двигались по безводной стегай, утоляя жажду водой из десяти тысяч взятых в поход бурдюков. (Албанцы дали бой легионам у реки Абанта — притока Куры. Само- му Помпею пришлось вступить в единоборство с братом албанского царя. В битве, в которой, согласно преданию, сражались пришедшие на помощь албанцам амазонки, римляне взяли верх. Но до Каспийского моря они не дошли, опасаясь, видимо, не столько встречи с главными силами албанцев, сколько столкновения с парфянами, выступившими в поход против Армении. Весть о захвате римлянами Иберии и о появлении у берегов Колхиды римского флота вынудила Митридата покинуть греческую колонию

Диоскуриаду (Сухуми) и двинуться на север, прямиком через Кавказский хребет в Боспорское царство. Помпеи не стал преследовать Митридата, а направился в Сирию, уже очищенную от армянских гарнизонов Тепер Мітрадат готується до нападу на Рим. Він заново збирає своє професійне військо, вступає в союз із скіфами, заручається підтримкою кельтів, що мали приєднатися до нього під час походу. Для беззахисного Риму (Помпей перебував у Юдеї) це була небезпечна загроза.

 

 

Вирішальний удар богів

 

Здавалося, що ні люди, ні боги не перешкодять пон-тійському цареві. Що ж завадило рішучому Мітрадатові втілити свій задум? Історики одноголосно стверджують: повстання - спочатку в Фанаґорії, а потім у самому Пантикапеї. їх причиною була непомірна жорстокість Мітрадата, великі грошові побори. А от про страшний землетрус, що стався напередодні майже не згадують.

 

Він стався навесні 63 року до Р.Х. під час святкувань на честь богині землі й врожаю Деметри. Сила землетрусу була не меншою дев'яти балів. Столиця Боспору - Пантикапей був зруйнований майже вщент. Згодом його довелося відбудовувати заново. Цілком або частково було зруйновано багато міст і навіть поля. Слід врахувати релігійну свідомість тодішнього населення і те, що Мітрадат, як правитель, одночасно був головним жерцем. І раптом під час прилюдної офіри, яку приносив сам цар, таке жахливе співпадіння...

 

Мабуть, це й стало причиною бунту, адже мешканці Боспорського царства вирішили, що Деметра гнівається, і що взагалі боги полишили Мітрадата. До речі, землетрус міг супроводжуватися й сірководневою катастрофою. Горіння води, яка фактично перетворилась на сірчану кислоту, супроводжувалося токсичним градом. Він викликав у людей виразки і отруював води, надаючи їм смаку полину - все справило на тодішніх людей шокуюче враження. Цей катаклізм міг стати прототипом картин Апокаліпсису, описаних апостолом Іваном Богословом - сучасником тих подій і жителем Малої Азії.

 

 

Злий жарт смерті

 

"Тиранським захопленням" Мітрадата називають офідіотоксинологію (вивчення й застосування отрут). Навчений гірким досвідом, Мітрідат сам регулярно приймав отруту в малих дозах, щоб привчити свій організм до її дії й стати невразливим.

 

Саме ця обставина й зіграла з ним злий жарт. Зраджений сином, Мітрадат,

щоб не потрапити до рук римлян прийняв отруту7, яка не подіяла...

 

На світанку колони ворожого війська оточили акрополь Пантикапеї, де розташовувався палац Мітрадата. Розбуджений зі сну, Мітрадат, дізнавшись про зраду, зібрав загін особистої гвардії. Частина охоронців перейшла на бік повстанців, а один з них, цілячись у царя, поранив мечем його коня в бік. Зіскочивши з падаючого коня, Мітрадат пробився назад на акрополь. Тут, на вершині гори він зібрав вірних воїнів, друзів, родичів і відпустив їх до свого сина Фарнака, заповівши вірно служити, незважаючи на зраду сина. . «Здесь закололся Митридат». В то время когда Помпеи дей-! ствовал в Сирии и воевал с иудеями, Митридат, не сломленный по-|;ражениями, готовился к новой решительной схватке с Римом. Если Араньше центрами антиримского сопротивления были Карфаген,; Коринф, Пелла, Афины, Синопа, то в 64—63 гг. последним прибежишем противников Рима стал город на берегу Боспора Кимме-1 рийского, с именем которого вот уже несколько столетий связыва-. лись доставляемый в Грецию хлеб и дорогие сорта рыбы. Заняв акрополь Пантикапея, на горе, которая доныне носит имя Митридат, шестидесятисемилетний царь разрабатывал план повторения по-" хода Ганнибала — нанесения по Риму удара через Альпы, но не с помощью нумидийцев и испанских иберов, а силами скифов, сарматов и кельтов (со скифами, считавшимися со времен Дария неодолимыми, царь уже заключил союз, дав их правителям в жены своих дочерей).

Но боспорским грекам, получавшим доходы от торговли хлебом и соленой рыбой, планы великого противника Рима были чужды. Они не хотели воевать с римлянами. Они хотели с ними торговать. Первым на сторону Рима переметнулся город Фанагория, расположенный по ту сторону Боспорского пролива, на Таманском полуострове. Его правитель, носивший благородное имя Кастор, предал царя: он не только захватил город, но и выдал римлянам находившихся там сыновей Митридата. Предательство было по достоинству оценено Римом: Фанагория, единственная из городов Таврики, получила независимость.

 

Примеру Фанагории последовали Феодосия и Херсонес. Их возмущение Митридату удалось подавить, но тут замыслил измену его сын Фарнак. К Фарнаку присоединились даже наиболее верные Митридату италийские перебежчики, а вслед за ними и вся армия, флот. С высоты акрополя Митридату как-то предстало целое море голов тех, что поддержали Фарнака. Оставался яд, но он не подействовал, так как Митридат десятилетиями принимал противоядия. И царь подставил шею под меч своего верного телохранителя. «Здесь закололся Митридат», — написал Пушкин, провожая с корабля взглядом место гибели великого противника Рима и крушения его планов

 

 

Наповнивши чашу вином, Мітрадат висипав туди отруту. Дві дочки царя

вимагали спершу дати випити отруту їм. Батько відмовився, та дівчата наполягли й, випивши напій, одразу ж загинули. Сам Мітрадат, прийнявші отруту, померти не зміг, бо привчений до отрути могутній організм царя протидіяв їй. Знесиленого та ще живого царя знайшов його охоронець Бітойт. Мітрадат попросив зробити йому останню послугу, вбивши його мечем. Почувши відмову охоронця, Мітрадат переконав його словами:   . .Я не можу померти від отрути внаслідок моїх безглуздих заходів безпеки. Та найстрашнішої й такої звичної в житті царів отрути - зради війська, дітей та друзів - я не передбачив, я, котрий передбачив всі отрути... й зумів від них уберегтися". Бітойт виконав останню волю свого старого царя, а потім убив себе.

 

Так загинув чи не найбільший з-поміж царів давнього світу Мітрадат VI Евпатор. Варвар, який отримав грецьку освіту, покровитель мистецтва, людина великого розуму. Для того, щоб розмовляти з кожним зі своїх підданих їх рідною мовою, вивчив 22 мови. А свої незліченні багатства витрачав також на географічні дослідження.

 

Попри те, що царі Боспорського царства затверджувалися у Римі, воно так і не було завойоване

После этого Лукулл двинулся на Восток, освобождая от понтий-цев Вифинию и другие малоазийские территории, предоставив своему брату операции по освобождению Фракии и левобережного Понта.

Категорія: Стародавня історія | Додав: Teranova (18.01.2012)
Переглядів: 1014 | Теги: Мітрідат VI Евпатор | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Block title
Пошук
Block title
Block title

Copyright MyCorp © 2019