|
|
 |
Реферат. Давньоєврейське царство
Біблія як історичне джерело вивчення давньої історії
Близько VII ст. до н. е. єврейським народом була створена — Біблія. Ця назва походить від назви міста Бібл, жителі якого виробляли папір першими в Передній Азії. Книжки з паперу стали називати біблами, або бібліями.
Біблія складається зі Старого та Нового Завітів. У Старому Завіті розповідається про створення світу Богом (за свідченнями Біблії, це сталося в 3760 р. до н. е.), перших людей, усесвітній потоп, переселення євреїв у Ханаан, період вавилонського полону.
Тривалий час вважалося, що Біблія — це просто зібрання релігійних правил і оповідок. Але з часом історики знайшли археологічні та письмові підтвердження окремих фактів, згадуваних у Біблії. У нижній течії Тигру та Євфрату археологи знайшли наукові свідчення про повінь-катастрофу на цих річках; навіть сьогодні там можна спостерігати бурхливі розливи, які жахають своєю силою та могутністю. Такі повені могли породити перекази про всесвітній потоп. Окрім цього, у Старому Завіті є цінні відомості про історію стародавньої Палестини, про життя єврейського народу, його відносини із сусідніми державами — Вавилоном, Ассирією та навіть Римом. Це дає змогу припустити, що славетні царі Ізраїлю — Саул, Давид, Соломон і по-
дії, пов'язані з їхнім царюванням, також мали місце в давнину. Біблія є важливим джерелом знань з історії Стародавнього Сходу, особливо Близького Сходу.
2. Заселення євреями Палестини, виникнення Ізраїлю та Іудеї
На Аравійському півострові мешкали скотарські племена (га-ібрі). У середині III тис. до н. є. вони вдерлися на землі фінікійців і підкорили частину країни, яка називалася Ханаан. Ханаанці поділялися на багато племен. Га-ібрі змішалися з деякими з них і дістали назву євреї (від староєврейського слова «івриш» — окраїна). Цей народ мешкав на околиці Палестини, на береговій смузі.
Євреї-скотарі дуже шанували тварин, яких вони вважали своїми предками й тому обожували. Вони вклонялися горам, деревам, кам'яним і дерев'яним стовпам, сонцю, численним духам.
Наприкінці XIII ст. до н. є. з окремих племен утворилася єврейська держава — Ізраїльсько-іудейське царство зі столицею в Єрусалимі. Першим ізраїльським царем був Саул. Він нагородив жерців і воєначальників за службу землею. Землероби-общинники мали утримувати своїх володарів, надаючи їм продукти й гроші, а царю сплачували податки.
3. Царство Давида і Соломона
В одній із битв, зазнавши поразки, Саул, щоб уникнути полону, кинувся на власний меч.
У X ст. до н. е. Ізраїльсько-Іудейським царством правив зять Саула — Давид. Він створив систему управління державою та сплати податків, запровадив переписи населення. Давид завдав поразки філістимлянам, підкорив ханаанців, за його правління Ізраїльсько-Іудейське царство стало сильною державою.
У першій половині X ст. до н. е. царем Ізраїлю став син Давида — Соломон (965-935 pp. до н. е.). Він був мудрим і справедливим правителем. У Єрусалимі Соломон спорудив храм Яхве (960 р. до н. е.). Жерці цього бога стали особливою групою, яка прибрала до рук владу в державі. Соломон зміцнив своє царство, споруджуючи численні фортеці, оборонні споруди Єрусалима. Для впорядкування правління державою Соломон поділив країну на 12 округів та обклав їх регулярною даниною в певний місяць року. Усі землероби були приписані до своїх общин. Вони були зобов'язані, як і в Єгипті, відбувати трудову повинність на «царських роботах» чотири місяці на рік. Усе населення поділялося на чотири великі групи:
• вельможі та знать;
• жерці та пророки;
• селяни-общинники, які обробляли землю, служили у війську та сплачували основну частину податків;
• чужоземці та раби.
Рабство мало своєрідну особливість: полонених чо ловіків змушували виконувати важкі роботи, а потід убивали, жінок і дітей залишали прислугою. Євреї боржники мусили бути рабами впродовж семи років після чого їх відпускали. Вічними рабами залишались євреї, яких жерці визнали злочинцями. Можна бул< продатися в рабство, але тільки на термін життя володаря.
У 935 р. до н. є. (після смерті Соломона) у держа ві стався розкол і утворилися два рабовласницький царства — Ізраїльське та Іудейське. Саме тоді відбу лося й формування іудейської релігії. На перше міст виступає віра в єдиного бога — Яхве, бога племен Іуди (від цього й назва релігії — іудейська). Бога Яхв< уявляли в образі бика, його оточували боги різню рангів. Виник міф про те, що євреї колись перебувалі в Єгипті в полоні, а Яхве допоміг їм вийти звідти, бс вони є улюбленим народом Бога.
Шанування єдиногі Бога наводило єврейський народ на думку про необ хідність підкорення всіх єдиному володарю на землі -своєму цареві.
4. Рух пророків
Пророками називали людей, які навчали доброчинності, проповідували Бож) істину. До них приходили за порадою та вирішенням спірних питань. Пророкг на ім'я Амос, Ієшая, Ієремія та інші залишили нащадкам мудрі поради, вислови повчання.
Ці великі вчителі боролися за рівність людей, проти експлуатації, в ім'я вищих законів моралі, пояснювали людям причини зла та несправедливості. Звичайно, пророки не могли своїми повчаннями подолати неправду та пригноблення, але вони давали знедоленим людям надію на краще життя в іншом) світі.
Пророки закликали визнати бога Яхве єдиним богом єврейського народу. Усі нещастя євреїв, наголошували вони, від порушення Заповідей Божих Пророки проповідували ще в Ізраїльському царстві, напередодні його знищення у VIII ст. до н. е., і продовжували це робити в Іудейському царстві де 586 р. до н. е.
5. Палестина під іноземним пануванням
Основним заняттям населення Північної Палестини було землеробство, Південної — скотарство. Селяни жили общиною. Рабство в Палестині було, але не проявлялося в таких брутальних формах, як в інших народів. Рабів вважали членами сімей, їхні права обмежувалися певними законами. Наприклад, раб-єврей мав служити своєму господареві сім років, а потім власник відпускав його на волю.
Пізніше простий землеробський устрій життя значно змінився, бо розвинулася торгівля. Раніше ізраїльтяни були переконані, що торгівля — негідна справа, якою займалися лише фінікійці, що «тримали в руках неправильні ваги та любили прибуток».
Але вже за часів Соломона почали заохочувати торговців, споряджали каравани, комерційні судна до далеких країн самостійно чи за допомогою фінікійців. Це сприяло зростанню міст. Значна частина населення була охоплена торговельною діяльністю. З'явилося лихварство (позичання грошей під відсотки).
Зростала різниця між багатими та бідними. Багатії будували собі будинки з тесаних каменів, жили в розкоші.
Як уже зазначалося, по смерті Соломона Ізраїльське царство розпалося на Ізраїль та Іудею. Це послабило обидві держави, які постійно ворогували між собою. З цієї причини Єгипту вдалося здолати в X ст. до н. є. Іудею та Ізраїль, а у VIII ст. до н. є. Ассирія знищила Ізраїльське царство та завдати поразки Іудеї.
У VI ст. до н. е. вавилоняни на чолі з царем Навуходоносором захопили Єрусалим, зруйнували його, а жителів забрали в рабство. За звичаєм того часу, полонені євреї були розселені по всій території Перської держави — тобто по всіх містах Дворіччя.
У 538 р. до н. е. цар Кір після перемоги над Вавилоном дозволив євреям повернутися на батьківщину. Було відновлено зруйнований храм Яхве.
Проте більшість єврейського народу залишилася жити на чужині і лише невелика частина повернулася на рідну землю. Історики стверджують, що на початку нашої ери тільки в Римській імперії жило 4-4,5 млн євреїв, тоді як у самій Палестині, що також входила до складу Римської імперії, їх залишалося не більше одного мільйона.
Джерело: school.xvatit.com |
| Категорія: Стародавня історія | Додав: Teranova (18.12.2012)
|
| Переглядів: 3056
| Рейтинг: 5.0/1 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
