|
|
 |
Реферат. Грецька економіка, наука і культура
Грецька релігія. Основні релігійні центри
Людина прагне пояснити й осягнути все незрозуміле. Звідки взявся цей світ і люди в ньому?
Чому щороку настає весна, а щоранку сходить сонце?
Чому падає дощ і під час грози яскраво спалахують блискавки?
Елліни жили серед природи казкової краси. Згодом вони почали обожнювати сили природи — утворилася релігія у формі язичництва. Греки вірили, що боги правлять світом і визначають долю кожної людини.
Вони постачали в уяві безсмертними фантастичними істотами незрівнянної могутності, безмежної мудрості, що мешкали на горі Олімп, яка височіє на півночі Балкан у Фессалії.
На уроках зарубіжної літератури ви вже ознайомилися з іменами грецьких богів.
Пригадаймо їх: Зевс (повелитель грому, блискавок), Гера (дружина Зевса — покровителька домашнього вогнища), Афіна (богиня мудрості, захисниця), Посейдон (бог моря), Деметра (богиня землі), Аполл он (бог світла, пророкувань, покровитель мистецтв), Артеміда (покровителька живої природи), Гермес (покровитель мандрівників і торговців), Афродіта (богиня краси й кохання), Арес (бог війни), Гефест (бог підземного вогню), Гестія (покровителька сімейного спокою). Царем богів був Зевс, а царицею — його дружина Гера.
Релігія еллінів була поетично гарна і водночас проста й зрозуміла. Богів уявляли в людській подобі, це полегшувало спілкування з ними. Кожний смертний, коли відчував таку потребу, звертався до богів зі словами, що складалися в душі. Особливого тексту молитов, як у християнській релігії, у греків не було.
Спілкувалися з богами в храмах. У кожному з них стояли статуї бога, якому храм було присвячено. Жертовник, навколо якого відбувалися всі обряди, розташовували зовні, перед храмом.
Великої популярності набув головний храм Зевса в Олімпії. На честь царя богів тут щочотири роки проводилися спортивні змагання.
За порадами до богів греки зверталися через ман-тейони. Особливу шану мав оракул Аполлона в Дельфах й оракул Зевса в м. Додоні. Вважали, що там найточніше пророкують майбуття. Маючи авторитет не лише в усьому еллінському світі, а й навіть на Сході, грецькі оракули значною мірою впливали на громадське й політичне життя багатьох країн.
Міфи про грецьких героїв
Стародавніх еллінів, як і всіх інших народів, лякали стихії природи — урагани та шторми, грім і блискавки, а ще — хвороби, війни, розбійники. В уяві первісних людей ці сили поставали фантастичними істотами — чудовиськами. Щоб захистити від них, боги посилали на землю героїв — напівбогів.
Долаючи небезпеку, герої завжди перемагали, і тому люди чекали від них захисту і порятунку.
Пригадайте уроки зарубіжної літератури, на яких ви дізналися про героїв та їхні пригоди: велетня надзвичайної сили Геракла з його 12-ма подвигами; славетних аргонавтів, що мандрували до Колхіди за золотим руном; Персея, який здолав жахливу Медузу Горгону. Напрочуд поетичним є міф про Дедала та Ікара, який ви вивчали ще в четвертому класі.
Згодом грецькі міфи було взято за основу давньогрецької літератури, яка набула романтичного, пригодницького характеру. Приклад цього — поеми Гоме-ра «Іліада» й «Одіссея», які й сьогодні надихають митців.
В XI-IX ст. до н. є. греки склали велику кількість легенд і переказів про війну ахейців із жителями Трої. Цар Спарти, Менелай, одружився з Єленою — найча-рівнішою жінкою в Елладі. Одного разу до Спарти прибув Паріс, син троянського царя Пріама. Богиня Афродіта зробила так, що Єлена покохала його.
Закохані втекли до Трої, а розлючений Менелай оголосив троянцям війну. Йому на допомогу зібралися правителі з усієї Греції. Греки на чолі з мікенським царем Агамемноном висадилися на азійській землі й узяли Трою в облогу. Розпочалася Троянська війна. У битвах брали участь хоробрі герої: Ахілл, Гектор, Аякс; воювали навіть боги. Троя була захоплена, спалена, цар Менелай повернув Єлену, переможці вирушили додому.
Але ця перемога нікому не принесла щастя. Численні герої полягли в битвах. Агамемнона вдома було підступно вбито саме в день повернення. Одіссею перешкоджали самі боги. Він мандрував десять років і з великими зусиллями дістався до рідної оселі.
З боку троянців урятувався Еней, син Анхіза, який багато поневірявся і після численних пригод потрапив до берегів Італії. Згодом, використовуючи пригоди Енея, римський поет Вергілій склав поему «Енеїда», а славетний українець Іван Котляревський переказав її нам.
Загальногрецькі свята. Олімпійські ігри
Головним селянським святом у Греції були Діонісії.
Щовесни греки святкували також Антестерії — велике свято пробудження природи, яке особливо яскраво проходило в Афінах. Першого дня (його називали «відкривання діжок») куштували молоде вино. Наступного дня («кухлі») присвячували вино богу Діонісу, статую якого урочисто привозили до міста на возі. На третій день («горщики») вином «частували» душі померлих, аби ті не турбували живих до наступних свят.
Найбільшим же із загальногрецьких свят були спортивні змагання на честь богів — Олімпійські ігри, які греки започаткували в 776 р. до н. є. і відтоді проводили в Олімпії щочотири роки. Греки навіть час віїЖрялй"роками олімпіад: коли казали: «Це відбулося в четвертий рік шостої Олімпіади», то всі розуміли, що подія сталася через 24 роки після 776 р. до н. е.
На час ігор, які тривали 5 днів, оголошували «священний мир» — припиняли війни. У перший та останній день приносили жертви, влаштовували процесії. Решту днів присвячували змаганням: п'ятиборству, кулачним боям, боротьбі, перегонам колісниць.
Згодом до них додалися змагання з кидання диску, бігу, метання спису, потрійного стрибка тощо. У 490 р. до н. є. ввели ще й біг на марафонську дистанцію — 42 км 192 м. Переможців-олімпійців нагороджували вінком і корзиною плодів. Але слава перемоги була вищою від нагороди. Рідне місто ставило на площі статую на честь переможця. Йому надавали житло за громадські кошти та забезпечували харчами. Жінок не допускали ані до участі в змаганнях, ані як глядачів. На порушницю такої заборони очікувала смерть.
Олімпійські ігри започаткували чимало славетних традицій людства, які збереглися донині. Після тривалої перерви (аж у XIX ст.!) Олімпійські ігри відродив у 1896 р. француз П'єр де Кубертен, і сьогодні вони також зміцнюють мир і дружбу між народами.
Грецька наука
Завдяки вмінню еллінів навчатися в інших народів більшість видатних винаходів у науці було здійснено там, де античний світ стикався зі Сходом чи варварськими народами. Своїми дослідженнями й винаходами збагатили античну культуру Фалес із Мілета (VII-VI ст. до н. е.) та його учень Анаксімандр (610-546 pp. до н. е.). Яскравими постатями були Геракліт з Ефеса (530-470 pp. до н. є.), Про-тагор (481-411 pp. до н. є.) і Демокріт з Абдери (460-370 pp. до н. е.).
Сьогодні ми вражені глибиною думки давньогрецьких учених, які передбачили багато винаходів і досягнень науки. Видатною постаттю грецької філософії був Сократ з Афін (469—399 pp. до н. е.). Він залишив кількох талановитих учнів, поміж яких був і славетний Платон (427—347 pp. до н. є.). Учень Платона, Арістотель зі Стагіри (384—322 pp. до н. е.), був одним із найосвічені-ших людей свого часу. Македонський цар Філіпп II запросив його вихователем до свого сина Александра, майбутнього завойовника Азії.
Першим істориком серед еллінів був Геродот (490-424 pp. до н. є.) родом із Галікарнаса. Його книга «Історія» стала першим історичним твором в античній культурі. Значний внесок у розвиток історичної науки зробив Фукідід (460-400 pp. до н. є.), він був автором праці «Історія», присвяченої Пелопоннеській війні 431-404 pp. до н. є. Ще один грецький історик Ксенофонт (430-355 pp. до н. е.) залишив славетні історичні твори «Анабазис», «Грецька історія», «Спогади про Сократа», «Киропедія», «Агесилай».
Учені мужі Еллади проклали людству шлях до пізнання навколишнього світу і самі зробили перший крок у цьому напрямі.
Театр, література, ораторське мистецво
Значним досягненням грецької культури є створення театру. «Школа життя» — так називали його греки. Писати театральні твори вважали за честь для поетів. Есхіл, Софокл, Евріпід, Арістофан та інші уславилися своїми творами.
Мистецтво театру сформувалось у двох різновидах — трагедії та комедії.
Трагедії з'явилися в Афінах завдяки щорічному святкуванню Діонісій. З веселощів і жартів, що супроводжували свята Діоніса, склався звичай розігрувати пригоди богів, героїв, простих смертних в особливому місці — театрі (від грец. «місце для видовищ»). Комедії виникли під час святкування Діонісій у сільській місцевості. Селяни жартували, веселощі та пустощі складалися в особливу дію. Люди могли від щирого серця посміятися над своїми недоліками, бо так легше їх усунути.
Славетним автором трагедій був Есхіл з Елевсйни (525-456 pp. до н. є.). Його твори «Перси», «Прометей закутий», трилогія «Орестея» та інші неодмінно викликали в глядачів сльози. Не менш славетним трагіком був Софокл з Афін (496-406 pp. до н. є.). Зі 120 його трагедій збереглося лише 7. Одна з них — «Анті-гона» — оспівує мужність людини. Честь, обов'язок, моральність є вищими за життя, — учив Софокл.
Театральні дії відбувалися в особливому місці. Схил пагорба був облаштований лавами, видовбаними прямо з каменю. Перед глядачами була орхестра — майданчик для хору. Позаду неї скена — місце для декорацій і виступу акторів. Вистави відбувалися просто неба, бо театр не мав даху. Тривали вони від світанку до сутінків. Елліни створили театр, щоб задовольнити потреби духовного життя. Поява такого виду мистецтва свідчила, що суспільство досягло високого рівня культурного розвитку.
Демократичний устрій багатьох держав Еллади дозволяв громадянам брати участь у громадському й політичному житті держави. Це вимагало від людей уміння виголошувати промови перед численним натовпом: на зборах, суді, перед учнями тощо. Завдяки цьому в Греції набуло значного піднесення ораторське мистецтво. Красномовну людину шанували співгромадяни, вона впливала на вирішення державних справ. Першим учителем риторики (мистецтва красномовства) був Ісократ. Серед ораторів улаштовувалися змагання, переможців уславлювали. Однією з найкращих була ораторська школа на о. Родосі. Славетними ораторами були державні діячі Фемістокл, Демосфен, Алківіад, Арістід, Перікл.
Архітектура, скульптура, живопис
У VIII ст. до н. е., за часів, що настали після «гомерівського періоду», у грецькій архітектурі перевагу надавали дереву. Через це до наших часів споруди того періоду не дійшли, оскільки деревина — матеріал недовговічний.
У конструкціях грецькі архітектори застосовували дерев'яні стовпи для підпирання стелі та даху. Коли пізніше, у VII-VI ст. до н. є., почали будувати з каменю, звичні прийоми залишилися, тому кам'яні колони стали важливим елементом будь-якої споруди. Особливо це помітно в еллінських храмах, багато з яких можна побачити в сучасній Греції. Зрештою, склалося два основних архітектурних стилі ордери: доричний та іонічний. Спочатку виник доричний стиль у Спарті. Він утілював чоловічу силу й красу. Щоб споруда не виглядала надто масивною, колону прорізали вертикальні жолобки. Капітель складалася з розширення догори у вигляді конуса та кам'яної прямокутної подушки.
Іонічний стиль склався в грецьких містах на узбережжі Малої Азії — Іонії. Порівняно з доричним він був вишуканішим, втілюючи жіночу стрункість і легкість. Капітелі його колон нагадували аркуш пергаменту, покладений зверху на стовп. Створювалося враження, що вільні краї аркуша скрутились у сувої.
IV ст. до н. е. з іонічного ордеру розвинувся коринфський стиль. Капітелі в спорудах цього стилю мали вигляд букета квітів, обгорненого листям водяної рослини аканфу.
Стародавні елліни створили величезні споруди, які є зразками пропорційності та краси. Грецькі храми, незважаючи на великі розміри, не пригнічували масивністю, як споруди Єгипту. Вони створювали враження легкості та світлої гармонії.
Мистецтво скульптури греки запозичили в єгиптян. Саме на статуї фараонів вельмож, витесані з кам'яної брили, були схожі найдавніші куроси. Та греки вміли швидко опановувати будь-яку нову справу. Невдовзі вони перевершили зразки єгипетської скульптури. Основною темою всього еллінського мистецтва було зображення людини. Елліни прагнули відтворити зовнішню красу та гармонію душі вільного громадянина, зобразити все найкраще, що є в кожній людині.
Одним із видатних митців Еллади був скульптор Мірон з Елевсина (середина V ст. до н. е.). Він майстерно відображав тварин, але тема людини також знайшла втілення в статуї «Дискобол». Атлета, що кидає диск, зображено в мить найбільшого напруження всіх м'язів. При цьому обличчя його спокійне та зосереджене, воно підкреслює гармонію та красу людини.
Великий грецький скульптор Поліклет (460-410 pp. до. н. е.) прагнув знайти ідеальні пропорції людського тіла. Статуї «Вражена амазонка», «Богиня Гера» збереглись у вигляді копій, створених римлянами. Якщо для Мірона зразком людської краси були легкі, стрімкі й сильні тіла ахейців, то для Поліклета кращим відтворенням краси були сильні, важкуваті, кремезні дорійці.
Кресилай з о. Криту (450-400 pp. до н. є.) працював в Афінах. З його творів нам відомі скульптурний портрет Перікла, статуя амазонки, з якої зроблена копія, що перебуває тепер у музеї Рима. Він прагнув правдиво передавати характер і зовнішність людей.
Одним із геніальних творців Еллади був Фідій з Афін (близько 496-432 pp. до н. е.) — скульптор, архітектор, друг Перікла, керівник перебудови Акрополя й автор окремих споруд цього меморіалу. Саме він створив статуї богів Зевса, Афіни, Афродіти Уранії, амазонки, надавши їм чарівної величі й краси. Невдячні афіняни засудили Фідія до ув'язнення, хибно звинувативши у святотацтві. Про його подальшу долю складено чимало легенд, за однією з яких видатний скульптор потрапив до Олімпії, де створив статую Зевса — одне із семи чудес світу. Еллада залишила нам також приклади художнього генія в мистецтві живопису. Апеллес, який відкрив секрет зображення світлотіні у своїх картинах, Полі-гнот з о. Тасосу, що уславився розписами на вазах, — усі вони засвідчують високий злет, якого досягло мистецтво Стародавньої Греції. Полігнот залишив геніальні твори — «Зруйнована Троя», «Одіссей у підземному царстві». На жаль, до нашого часу жоден із них не зберігся.
Сапфо — славетна грецька поетеса. Ще в ранній юності вона почала писати вірші і зразу ж зажила поетичної слави. Сучасники згадували, що Сапфо була невеликого зросту, смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами. У неї закохався її сучасник, теж відомий поет, Алкей. Посланцями свого кохання Алкей обрав вірші. Але почуття поета гордовиту дівчину не зворушили. Кохання залишилося нерозділе-ним, а література зберегла безсмертні шедеври — ліричний діалог поетів.
Джерело: school.xvatit.com |
| Категорія: Стародавня історія | Додав: Teranova (19.12.2012)
|
| Переглядів: 1168
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
