|
|
 |
Реферат. Греко-перські війни
1. Перське вторгнення в Грецію
Ви вже знаєте про те, як утворилася Перська держава, про те, як за царювання Дарія І загострилися її відносини з Елладою (римляни називали її Грецією).
Наприкінці VI ст. до н. е. перси захопили береги та частину фракійського узбережжя, припинилися торгові відносини Еллади з колоніями на берегах Понту Евксинського. Фінікійські купці, піддані перського царя, заволоділи всією торгівлею в Егейському морі. Для закріплення економічного панування персів на берегах Середземномор'я необхідно було підкорити еллінів, які жили на Балканському півострові.
Загарбницькі плани володарів Перської держави підштовхнули їх до завоювання Еллади.
У 492 р. до н. є. військо Перської держави переправилося через протоку Геллеспбнт і рушило фракійським узбережжям у напрямку до Греції. Армію вів Мардоній, зять Дарія І. Уздовж берега разом з армією йшов сильний перський бойовий флот, підкоряючи греків, що жили на островах.
Похід мав бути переможним. Але несподівано перське військо по дорозі до Греції натрапило на шалений опір фракійських племен, які вороже ставилися до небажаних гостей і не хотіли пропускати їх через свої землі. Безперервні сутички з горянами виснажували армію. Під час одного з нападів було поранено самого Мардонія. Воїни страждали без питної води, яку ніде було взяти. Не вистачало припасів їжі. Перський флот потрапив у велику бурю біля мису Афон. На прибережних скелях розбилися на друзки десятки бойових кораблів. Продовження походу стало неможливим. Армія Мардонія з півдороги повернула назад.
Проте Дарій не залишив своїх планів щодо завоювання Еллади. Невелика країна, сили якої були подрібнені на десятки ворогуючих між собою полісів, видавалася легкою здобиччю.
У 490 р. до н. є. Перська держава розпочала новий похід. Цього разу армія не пішла на Балкани суходолом, а на кораблях перетнула Егейське море. Очолював армію Артафрен, намісник міста Сарди, разом із Датісом, царським полководцем. Ворожу армію на свою рідну землю супроводжував Гипій, син Писистрата, колишній тиран і син тирана Афін. Дорогою до Балкан перси захопили о. Нак-сос, висадилися на о. Евбеї. Було захоплено місто Еретрія, жителів якого перси жорстоко винищили. Далі перський флот перетнув вузьку Евбейську протоку, і в серпні 490 р. до н. є. армія висадилася в Аттиці, на рівнині біля селища Марафону, що знаходилося за 42 км від Афін.
2. Марафонська битва
Перський флот не міг перевезти велику армію. На Марафонській рівнині висадилося лише 15 тис. піхоти, переважно стрільців-лучників. Проте вони становили серйозну загрозу для афінян. Єдності між греками не було. Між полісами точилася ворожнеча. Сусідня з Афінами Беотія готова була перейти на бік персів. Це не вважалося в ті часи зрадою, бо греки не усвідомлювали себе як єдиний народ. До того ж в Афінах тривала нескінченна боротьба між аристократією та демосом за політичну владу. Афінська знать прагнула приходу персів. Прибічники Гипія готували повстання в місті.
У цій складній ситуації афіняни відрядили гінця до Спарти по допомогу. Скорохід за три доби здолав понад 200 км. Але спартанці зволікали з допомогою. Афіняни мусили давати відсіч завойовникам самотужки. Назустріч персам вирушило 10 тис. гоплітів. їх супроводжувала нечисленна легка піхота. Кінноти в греків не було зовсім.
Очолювали військо кілька стратегів (воєначальників). Найвпливовіший поміж них був Мільтіад, колишній правитель Херсонеса Фракійського. Це місто залежало від перських царів, і Мільтіад певний час перебував у них на службі. Він добре розумівся на воєнному мистецтві персів.
Уранці 12 серпня 490 р. до н. е. афіняни вишикувалися для бою у фалангу й атакували ворогів. Основну силу Мільтіад зосередив на флангах. На початку бою
перси сильним натиском посунули афінян у центрі, де фаланга була слабкішою. Але сильні фланги афінян затиснули перських вояків із боків, і ті, побоюючись оточення, панічно відступили до кораблів. Зазнавши великих втрат, перси посідали на кораблі й відпливли від берега. На полі бою полягло 6400 персів і 192 грецьких гопліти. Далося взнаки те, що перські воїни майже не мали важкого озброєння. Влучні стрільці з луків, вони були слабкими в ближньому бою.
Греки пишалися своєю бликучою перемогою над ворогом і ще тривалий час славили героїв Марафону.
Грецький посланець поніс до афінян радісну звістку. Без перепочинку він здолав відстань від Марафону до Афін, не знімаючи обладунків. Повідомивши громадян про перемогу, він помер на місці від перевтоми. Його звали Фіддіпід, він був переможцем Олімпійських ігор з бігу в обладунках. Відтоді на честь героя атлети на Олімпійських іграх змагаються з бігу на дистанцію, яку пробіг той вісник, — 42 км 192 м. Цей вид змагань так і зветься — марафон.
3. Похід Ксеркса
Перські царі не полишили своїх прагнень завоювати Елладу. Новий цар Ксеркс (486-465 pp. до н. є.) розпочав підготовку до нападу на Грецію.
Звістка про новий похід персів не захопила еллінів зненацька. Ще після Марафонської битви Фемістокл, який прагнув перетворити Афіни на морську державу, переконав народні збори спрямувати державні кошти на спорудження військового флоту. За десять років миру афіняни збудували 200 трієр.
У 481 р. до н. е. поліси Еллади створили оборонний союз у складі ЗО держав. Об'єднаний флот греків нараховував тоді 378 кораблів.
480 р. до н. е. перська армія, ґрунтовно підготувавшись до походу, на чолі з Ксерксом вирушила на Елладу. Через протоку Геллеспонт було наведено три понтонних мости завдовжки 1360 м кожний. Прокладали їх через палуби кораблів, зіставлених бортами. На шляху, яким рухалися війська, створили продовольчі бази. Через півострів Халкідика прорили канал, що надало змогу флотові не обходити мис Афон, прямуючи до Греції. Згодом грецький історик Геродот написав, що перська армія нараховувала 1 700 000 воїнів. Насправді ж зібрати таку велику армію на той час було неможливо. Сучасні історики вважають, що армія Ксеркса сягала близько 100 тис. осіб. Та все одно це була велика бойова сила.
На Елладу насувалася серйозна небезпека. Щоб не допустити ворога до Беотії, потрібно було захопити єдиний шлях через Калідромські гори, який пролягав ущелиною Фермопіли, — такою вузькою, що там не могли роз'їхатися два вози.
Поки греки з різних полісів вагались і шукали виходу, назустріч персам вирушив цар Спарти Леонід (508-480 pp. до н. є.). Геронти не дозволили йому ризикувати всією армією, тому Леонід пішов тільки зі своєю особистою вартою — 300 кращими воїнами. Стрімко минаючи Істмійський перешийок і Беотію, Леонід збирав додаткові сили з грецьких міст, через які проходив. Тому до Фермопіл підійшло військо кількістю 6400 гоплітів і легкої піхоти. Греки зайняли Фермопіли, на кілька годин випередивши армію Ксеркса.
Три дні загін Леоніда відбивав атаки. У вузькій ущелині спартанці стійко оборонялися від незліченного перського війська. Але на четвертий день місцевий пастух за винагороду погодився провести персів гірськими стежками в обхід ущелини. Дізнавшися про це, Леонід завчасно наказав усім еллінським загонам відступити, а сам зі своїми спартанцями залишився на позиції. Спартанські закони не дозволяли відступати без перемоги. В останньому бою Леонід загинув разом з усіма своїми воїнами.
Тіла греків залишилися непохованими. Перська армія рушила через Фермопіли, зайняла Беотію та ввійшла в Аттику. Афіни опинилися під загрозою облоги, а допомога від спартанців усе ще не надходила.
4. Саламінська битва
Населення Аттики було перевезено на острів Саламін, відокремлений від Аттики вузькою протокою. У ній кинув якорі об'єднаний грецький флот, прикриваючи афінський народ. А біля вузького південного гирла протоки став могутній флот персів кількістю близько 700 кораблів.
28 вересня 480 р. до н. є. грецький флот атакував персів у вузькому гирлі між берегами Аттики й островом Саламіном. Тільки тут виявилася перевага греків. Могутні, але неповороткі, перські кораблі скупчилися, заважаючи один одному. Ламалися весла, кораблі переверталися під ударами таранів грецьких трієр, натикаючись на підводні скелі. Перський флот зазнав тяжкої поразки.
Ця перемога мала велике значення для перебігу всієї війни. Перси втратили перевагу в морських силах. Під загрозою опинилися зворотні шляхи до Азії. Греки відчули силу й перевагу над ворогом.
Ксеркс не міг залишатися в Греції. Його велика армія при обмеженому постачанні харчів могла загинути. До відкритого бою на суходолі греки не вступали. Однак будь-якої хвилини їхній флот міг захопити протоку Геллеспонт і відрізати персів від Азії. Тому Ксеркс поспіхом подався у зворотну путь, залишивши в Беотії 50-тисячну армію на чолі з Мардонієм.
У 479 р. до н. є. ця армія знову вдерлася до Аттики. Перси пограбували та спалили Афіни. Проти них зібралась об'єднана грецька армія на чолі зі спартанським полководцем Павсанієм, за чисельністю така сама, як у персів.
У Беотії, біля міста Платеї, того ж року відбулася битва між персами та греками. Греки мужньо билися за свою свободу. Уперше за всю свою історію елліни стояли разом, у єдиному бойовому строю перед спільним ворогом.
Перси зазнали цілковитої поразки, Мардоній загинув у бою. Залишки перської армії поспіхом відступили у Фессалію.
Переслідуючи їх, грецька армія ввійшла до Фермопіл. Греки знайшли й поховали тіла Леоніда та його воїнів. Над їхньою могилою було споруджено скульптуру — пораненого лева, а поет Симонід із Кеосу написав на їхню честь вірші, які викарбувані на могильній плиті:
Мандрівнику великий, сповісти Всім громадянам нашої Вітчизни, Що ми загинули, та не зганьбили честі. (Переклад з давньогрецької С. Голованова)
Еллада була цілком звільнена від загарбників. Почалося очищення від персів островів Егейського моря. Перський флот зазнав остаточної поразки в битвах при Мікале (479 р. до н. е.), Евримедонті (468 р. до н. є.) та біля Кіпру (450 р. до н. е.).
Греко-перські війни завершилися 449 р. до н. є. укладенням мирного договору, який увійшов до історії як «Калієв мир». Егейське море та Іонійське узбережжя було цілком звільнено від персів. Фінікійським купцям заборонили навіть з'являтися тут. Егейське море стало вільним для грецької торгівлі. Знову налагодилися торгові шляхи до Понту Евксинського, а також зв'язки з колоніями на його північних берегах.
Греки відчули себе єдиним народом, пізнали силу своєї єдності. Склалися умови для економічного піднесення, культурного й політичного розквіту Еллади, який розпочався в середині V ст. до н. е.
5. Перший Афінський морський союз
Афіни, які перетворилися на найсильнішу морську державу, об'єднали в 478 р. до н. є. грецькі поліси й утворили Перший Афінський морський союз для спільного захисту від зовнішніх ворогів. Усі учасники союзу вносили кошти (фброс) у скарбницю союзу на воєнні потреби. Скарбницю зберігали на острові Делосі, тому друга назва союзу — Делоський морський союз. Згодом Афіни прибрали до рук усю владу в союзі, перевезли до міста скарбницю й підпорядкували собі майже всіх учасників. За союзом закріпилася назва Архе (влада).
Джерело: school.xvatit.com |
| Категорія: Стародавня історія | Додав: Teranova (19.12.2012)
|
| Переглядів: 3181
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
