|
|
 |
Реферат. Перші християнські громади
Ідеї християнства приваблювали тисячі людей. У багатьох містах Римської імперії прибічники Христа стали створювати численні громади християн — об'єднання вірних. Цей процес значно прискорювався тим, що християнська релігія не визнавала відмінностей між людьми різних національностей, походження, майнового стану. Згодом нова релігія потрапила до самого Рима, де також з'явилися християнські громади.
Імператорська влада в Римі й провінціях активно боролася з християнами: прибічників нової релігії кидали до в'язниці, страчували, віддавали на розтерзання диким звірам задля розваги глядачів у цирках. Але все одно християнство поширювалося й на початку IV ст. до н. е. цілком заволоділо свідомістю людей.
Змінилось і ставлення римської влади до християнства. Імператор Константин у 313 р. оголосив його державною релігією імперії. У 325 р. у місті Нікеї (Мала Азія) зібрався Перший Вселенський Собор. Цей Собор дібрав серед численних священних текстів ті, що відповідали вимогам нової релігії, і оголосив їх канонічними (єдино вірними).
До священних текстів віднесли чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна), Послання апостолів, описи їхніх діянь і Апокаліпсис. Так було узаконено Новий Завіт.
Собор — зібрання вищих християнських священиків.
Апокаліпсис — складова Біблії (Нового Завіту); одкровення святого Іоанна Богослова.
Іудаїзм — давньоєврейська релігія, віра в бога Яхве.
Папа — глава християнської церкви; найперший християнський священик, архієпископ міста Рима.
Нова релігія виникла і формувалася в середовищі, де панував іудаїзм, тому в християнстві збереглося багато елементів іудейської релігії. Але вони не суперечили одне одному. З того часу Старий Завіт (викладення основ іудейської релігії) і Новий Завіт (основи християнського вчення) поєднали у священну книгу — Біблію. Християнські громади об'єдналися в релігійну організацію — християнську церкву, на чолі якої стояв архієпископ Рима (глава християнської общини) — папа.
Римські імператори, які правили до IV ст. н. е., відчайдушно боролися з християнською релігією. Вони вбачали в ній небезпечного ворога, оскільки знали, що її сповідують переважно раби та пригнічені верстви населення, які мріють про звільнення від гнобителів. Найбільших переслідувань християнство зазнало за правління Діоклетіана. Та це не зупинило поширення нової релігії. Стало зрозуміло — краще мати християн за своїх союзників, аніж ворогами. Поступово почалося зближення керівників церкви з імператорською владою. Наступник Діоклетіана Константин почав підтримувати церкву, а та у свою чергу закликала християн до покори своїм панам.
Джерело: school.xvatit.com |
| Категорія: Стародавня історія | Додав: Teranova (19.12.2012)
|
| Переглядів: 1158
| Рейтинг: 5.0/1 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
