|
|
 |
Реферат. Римська культура доби Республіки
Римська культура, як і культура Еллади, була складовою античної культури, яка формувалася в умовах полісного устрою. Особливості суспільства полісної держави відбилися на характері всієї античної культури, римської в тому числі. Громадяни полісу вирізнялися почуттям власної гідності, відповідальності за добробут своєї вітчизни, вони звикли до активної участі в державних справах.
Після завоювання елліністичних держав на культурний розвиток Риму дуже вплинула своєрідна, особливо пишна елліністична культура. Але римляни змогли зберегти неповторність і самобутність свого духовного розвитку.
Римляни надавали перевагу практичній користі набутих знань. Через це в Римі набули розвитку науки, які мали прикладний характер, — географія, біологія, фізика, математика. Римська культура збагатила духовне надбання людства численними технічними винаходами. Зокрема, це бетон, без якого неможливе сучасне будівництво; «гвинт Архімеда» для відкачування води; водогони (акведуки), що полегшили зрошення великих територій.
У теоретичних науках римляни досягли менших успіхів. У філософії вони не додали нічого нового, а тільки розвинули вчення, започатковані греками. Серед філософів епохи Республіки слід назвати видатних стоїків Тита Лукреція Кара, послідовника Епікура, і Марка Тулія Цицерона. Окрім стоїцизму, значно розвинулось учення кініків.
Римська література не мала біля своїх витоків видатних творів, подібних до гомерівських поем. Попри все, вона зробила величезний внесок у розвиток латинської мови. Значна роль у цьому належить не лише римським поетам, а й ученим (Марк Теренцій Варрон) і ораторам (Марк Тулій Цицерон).
Варронові належать 74 наукових твори, поміж яких є трактат «Про сільське господарство», — єдиний, що зберігся до нашого часу. Варрон був автором славетного твору «Менніпові сатури», жартівливі й дотепні рядки якого веселили римлян. Варрон — єдиний письменник, якому римляни за життя встановили пам'ятник.
Цицерон (106-43 pp. до н. е.) — чудовий оратор, юрист, філософ, збагатив римську літературу не тільки зразками філософських творів, а й своїми досконалими ораторськими промовами. Період його життя й діяльності недаремно називають добою «золотої латини».
З-поміж видатних письменників слід назвати Гая Юлія Цезаря (100-44 pp. до н. е.). Його твори — це мемуари (тобто приватні спогади, пам'ятні записки). До нашого часу збереглися «Записки про Галльську війну» та «Записки про громадянську війну». Це зразки чудової художньої прози, гарного літературного стилю, написані зрозумілою, доступною мовою.
Чи не найкращий драматург — Тит Макцій Плавт (254-184 pp. до н. е.), видатний діяч театру, автор численних комедій, на змісті яких позначився вплив грецької літератури. Плавт здебільшого переробляв грецькі комедії на «римський лад».
Найвидатнішим серед римських поетів був Гай Валерій Катулл (84-54 pp. до н. е.). Його лірична поезія, оспівуючи кохання, зачаровувала римлян І ст. до н. є. Надзвичайно цікава людина, Катулл мав велику шану в римлян. Його дружби прагнув сам Юлій Цезар, незважаючи на те, що поет написав чимало сатиричних віршів проти нього та його військових начальників.
Особливе місце в римський літературі посідає Тит Лукрецій Кар (95-55 pp. до н. е.), який був не лише філософом, а й геніальним поетом. Філософський твір Лукреція «Про природу речей», написаний у віршах, є не тільки заримованим трактатом, а насправді талановитим художнім твором.
Джерело: school.xvatit.com |
| Категорія: Стародавня історія | Додав: Teranova (19.12.2012)
|
| Переглядів: 1055
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
