|
|
 |
Реферат. Суть еллінізму. Культура і наука.
Розквіт елліністичних держав
Серед нових держав найбільшим за територією було царство Селевкідів, столиця якого, Антіохія, стояла на р. Оронті. Держава Селевкідів складалася з багатьох народів і племен. її територією проходила славнозвісна «царська дорога», великі караванні шляхи вели від Вавилона до портів Північної Сирії. Дві великих ріки — Тигр і Євфрат — були важливими водними торговими шляхами аж до Перської затоки, а через неї до Індії. Значний розвиток сухопутної та морської торгівлі сприяв збагаченню й розквіту цієї держави.
На узбережжі Малої Азії виникло маленьке Пергамське царство, яке очолила династія Атталідів (заснована полководцем Атталом). Невелика, але сильна армія Пергаму надійно захищала свою державу. Столиця царства була напрочуд гарною, вулиці її були просторі й прямі. Своєю красою вона поступалася тільки Александрії. Пергамське царство проіснувало всього два століття і було загарбано Римською державою в II ст. до н. е.
Наймогутнішим серед елліністичних держав був Єгипет зі столицею в Александрії, де поховали Александра Македонського. Державу протягом 300 років очолювала династія Птолемеїв, заснована полководцем Александра на ім'я Пто-лемей Лаг (від нього цоходить друга назва династії — Лагіди). Александрія швидко стала найбільшим культурним центром і торговим портом у Середземномор'ї. Елліністична держава, територія якої охоплювала дельту і нільську долину, була головним виробником хліба серед більшості країн Середземномор'я.
Культура і наука за доби еллінізму
Елліністична культура, яка поєднувала духовні надбання античної та східної цивілізацій, стрімко розвивалася протягом усієї доби еллінізму. Вона стала прикладом швидкого зростання досягнень у різних галузях духовного життя — мистецтві, науці, філософії тощо.
Культурною столицею елліністичного світу майже відразу стала Александрія Єгипетська. Перші Птолемеї заснували тут Мусейон — установу на зразок університету та дослідницького центру. Навколо рідкісних природничих колекцій і найбільшої бібліотеки світу згуртувалися найкращі вчені того часу. Діставши чудові умови для дослідницької роботи, вони збагатили людство численними винаходами та науковими відкриттями.
Найславетніший з-поміж учених, які працювали в Мусейоні, математик Архі-мед із Сиракуз (287-212 pp. до н. є.), уславився багатьма технічними винаходами, особливо в галузі військової техніки. Слід також згадати математика Евкліда. Його трактат «Начала» (тобто «елементи») використовували як підручник з геометрії аж до XX ст.
У III—II ст. до н. е. в Александрії працював видатний учений — філософ, географ, астроном Ератосфен із Кірени (276-194 pp. до н. є.). Він спромігся точно обчислити довжину окружності земної кулі, помилившись лише на 50 км. Слід урахувати, що на той час Ератосфен не мав жодного приладу для своїх обчислень. Саме він увів у вжиток поняття «географія».
Видатним астрономом свого часу був Арістарх Самоський (310-230 pp. до н. е.). Він передбачив наявність у Всесвіті планет, які обертаються навколо Сон -ця, але не зміг уникнути помилок, оскільки був переконаний, що Сонце разом з усіма планетами обертається навколо Землі.
Видатні здобутки в медицині пов'язані з діяльністю Герофіла (IV—III ст. до н. е.), який здійснив помітні дослідження внутрішніх органів людини. Талановитий лікар Ерасистрат, будучи видатним хірургом, зробив вагомий внесок у медицину.
Значного розвитку набула філософія. Найславет-нішими серед філософів цього періоду були Епікур із Самосу (341-272 pp. до н. е.), який створив систему поглядів на навколишній світ. Засновником філософської школи стоїцизму став Зенон із Кіпру (336-264 pp. до н. є.). Учнем Арістотеля був Теофраст (372-287 pp. до н. е.), який розвинув його вчення.
Мистецтву періоду еллінізму притаманне зростання інтересу до внутрішнього духовного світу людини. Якщо скульптори попередньої епохи прагнули відбити загальні риси людей, то тепер митці цікавилися найтоншими рухами душі конкретної людини. Найвидатнішими серед скульпторів цієї епохи стали Праксітель («Афродіта Кнідська», «Гермес із малюком Діонісом»), Скопас («Галл, що вмирає», «Молодий Геракл», «Фриз вівтаря Зевса в Пергамі» тощо) та Ліссип («Апоксіомен», «Гермес, що відпочиває», статуя Зевса в Таренті). Наших сучасників вражає художньою виразністю скульптурна композиція «Лаокоон і сини», яку створили скульптори Агесандр, Полідор та Атенодор. їхньої слави гідний Піфократ із Родосу — творець статуї Ніки Самофракійської. Представник родоської художньої школи Харет створив велетенську статую бога Сонця Геліоса, Колоса Родоського.
У період еллінізму поповнилася новими досягненнями й література. Менандр (342-292 pp. до н. е.) з Афін збагатив своїми творами жанр комедії. Видатною постаттю серед александрійських поетів був Каллімах (310-240 pp. до н. е.). Певний час він завідував александрійською бібліотекою. Найвизначнішим після нього вважають Феокріта (II ст. до н. е.) із Сицилії, який жив при дворі царя Птолемея II.
Серед визначних архітектурних споруд цієї епохи передусім слід назвати Александрійський маяк, споруджений архітектором Состратом із Кніду на острові Форос при вході в Александрійський порт. Заввишки близько 150 м, він мав численні дивовижні технічні пристосування: систему підйому палива для вогнища маяка, систему дзеркал, які відбивали світло на велику відстань, хитромудрі пристрої для подання звукових сигналів морякам у туманну погоду.
На основі елліністичної культури створилися умови для подальшого успішного розвитку світової культури протягом двох тисячоліть.
Колос Родоський -скульптура бога Геліоса, шосте чудо світу.
Джерело: school.xvatit.com |
| Категорія: Стародавня історія | Додав: Teranova (19.12.2012)
|
| Переглядів: 2146
| Рейтинг: 1.0/1 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
