Легенда виникнення Литви
Колись у давні часи, коли арійці вирвалися з Великого Степу та обрушились на навколишній світ, частина з них двинулася на Захід - в Європу. Бородаті воїни на бойових колісницях підкорили місцевих жителів та з часом перемішалися з ними, створивши новий народ, потомками якого були германці, слов’яни і литовці.
Пізніше зі степу прийшли нові хвилі завойовників, які відтіснили одні з племен в ліси за Карпати, а інші ще далі, в країну боліт, яка простягалася вздовж узбережжя Балтійського моря. Жителів лісів з часом почали називати слов’янами, а жителів країни боліт - Литвою; обидва народи мали схожі звичаї та поклонялися спільному "предку", "ведмедю", - але з часом вони відособились друг від друга і почали говорити різними мовами.
На узбережжі Балтійського моря, від Неману до Даугави, мешкало до десяти близьких племен, і Литва на початку була лише одним із них - але сусіди без розбору називали всі ці народи Литвою. Між Німаном і Вислою жили родичі литовців – пруси, а за Даугавою - потомки давніх мисливців, ести та фіни; колись їм належали всі околиці лісів та боліт, але згодом арії відтіснили їх на північ.
Країна литовців була дальньою околицею цивілізованого світу, сюди не доходили хвилі нашестя зі степу, і життя в краю боліт текло мирно аж до X століття, коли, за словами літописів, із-за моря прийшли князі та поставили міста. Цими князями були вікінги; вони завоювали країну литовців так само, як і країну слов’ян; тут також виникли укріпленні містечка, з яких князі з дружиною виходили на "полюддя" збирати данину.
Так само, як на Русі, в цих краях були бояри, смерди та холопи і деякі з місцевих князів ходили разом з Ігорем на Константинополь. Русь принесла з цих походів релігію і писемність, але ці знання не досягли Литви, і литовці залишилися язичниками. Вони не знали грамоти і приносили своїм богам людські жертви; як колись в давні часи, в могили князів клали коней, рабів та наложниць.
Постання національної держави
Історія державності Литви починається з короля Міндаугаса, якому 750 років тому вдалося об'єднати литовські і деякі інші племена. Міндаугас прийняв християнство в 1251 році. За це у 1253 році він одержав від папи Інокентія IV королівську корону, але визнав васальну залежність Литви від римської курії. Період його правління був відзначений великими військовими походами, під час яких були приєднані деякі землі, на яких проживали слов'янські племена. Міндаугас був гарним дипломатом, особливо проводячи переговори з Тевтонським орденом, який безліч разів нападав на литовські землі.
Литовська держава, посилена реформами Міндаугаса, отримала міжнародне визнання і новий титул. У 1253 році Міндаугас був коронований королем Литви.
Після занепаду Києва як центру тодішньої Русі і прилеглих до неї земель, на її окраїнах почали розвиватись нові політичні центри і формуватись нові державні утворення. Серед них було і Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське, в якому слов'янське населення населяло 9/10 його земель і до якого з 1398 року входили землі сучасної Литви. Центром його стало стародавнє місто Вільно (сучасний Вільнюс).
Література
- Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ "КАЗКА", 2006. – 736 с.
- Ru. wikipedia. org
- ЗНО: Історія України: Матеріали для підготовки / Л. В. Бердичевський. – Запоріжжя: Прем’єр, 2008. – 432 с.
- Бойко: Історія України.
Facebook
| 
