Його спогади були надруковані французькою мовою 1699 р., того самого року перекладені й видані англійською мовою.

Шотландський генерал на російській службі Патрік Ґордон (1635-1699), учасник першого кримського походу (1687), згадує у своєму щоденнику козаків і Мазепу. Він відрізняє українських козаків від московських (донців) та підкреслює, що не козаки, а татари підпалили траву у степу. Це причинилося великою мірою до невдачі того походу. П. Ґордон був свідком вибору Мазепи на нового гетьмана 25 липня (ст. ст.) 1687 р.

Визначні козаки потаємно розвідали, кого генералісимус хотів би мати за гетьмана. Коли вони довідалися, що Мазепа є тим чоловіком, тоді ще того самого вечора написали потайки в тому дусі листа. Рівночасно провідники цієї партії поділили між собою полковництва та інші значні уряди й вирішили усунути тих, що були в ласці попереднього гетьмана.

Ще того самого вечора назначено бояр, яким наказано вдатися до Батурина та інших місцевостей, де гетьман і його родина мали маєток, щоб списати інвентар. Рівночасно назначено трьох інших, які з відповідними листами мали виїхати до Москви, а саме: один від генералісимуса, другий від Олексія Семеновича Штайна, а третій від кн. Володимира Дмитровича Долгорукого. Боярин кн. Константин Осипович Шербатов теж хотів послати від свого імені, але не дістав на це дозволу.

25-го виступили на рівнину недалеко від козацького табору вибрані полки та стрільці, які попереднього вечора одержали для цього наказ.

Кіннота теж виїхала туди, але у значному віддаленні від них. Близько 10-ої години з великого табору прибув генералісимус із боярами й визначними людьми перед військо. Вони перейшли через сторожу, подалися до шатра, де була уряджена каплиця, наказав принести всі інсигнії гетьманської гідності й покласти на малий стіл, накритий дорогим килимом. Довкола столу поставлено крісла й лавки. На рівнині вже годину стояло близько 800 козаків на конях і 1200 без коней. Усім наказано зробити колесо. Як тільки вони це зробили, визначні з них подалися разом із боярами до шатра-каплиці, до якої теж занесене гетьманські інсигнії.

Після молитов, що тривали приблизно чверть години, всі вийшли з шатра, як також винесено інсигнії і знову покладено на стіл. З черги генералісимус вийшов на лавку і сказав козакам що царі, згідно зі старим звичаєм, дозволили їм вибрати вільними голосами гетьмана. Він зажадав, щоб вони зробили рішення. Спочатку запанувала коротка тиша, але згодом почулися голоси, що хочуть вибрати Мазепу.

Це скоро поширилось і всі почали кричати, що хочуть Мазепу на гетьмана. Деякі назвали якогось Борковського, але згодом вони затихли. Генералісимус запитав визначних козаків, кого вони хотіли б мати за гетьмана. Усі одноголосно відповіли, що хочуть Мазепу. Після того на лавку став думний дяк і голосно прочитав текст присяги, на яку всі присягнули. Рівночасно принесено книжку зі статтями, які вони обіцяли підписати.

Як тільки гетьман склав присягу, яку повторяв за дяком, принесено книжку зі статтями, під якими гетьман і визначні козаки підписалися. Цю книжку зі статтями возили до більших міст, де духовенство, міський уряд і козацька старшина підписувались. Після присяги боярин узяв булаву, бунчук і царські корогви, що були ознакою гетьманської гідності, і передав новому гетьманові, який передав усе те старшим, що стояли поряд нього. Після поздоровлень усі сіли на коней і поїхали назад до табору, а гетьман відпровадив боярина на половину дороги.

Далі Ґордон згадує про участь Мазепи в російсько-турецькій війні, зокрема в роки 1695-96. П.Ґордон високо цінив гетьмана, у своїх листах до нього ставився з великою пошаною.

Про участь Мазепи у війні проти турків і польських магнатів, що були на стороні Станіслава Лещинського, та перехід на сторону шведського короля написав багато зять Патріка Ґордона, Олександр Ґордон. На увагу заслуговує його замітка з 1705 р., в якій А. Ґордон пише, що коли б Мазепа в той час був з’єднався разом із своєю армією зі шведським королем, "вони могли б маршувати прямо на Москву, не стрічаючи ніякої поважної перешкоди". А. Ґордон подає докладну біографію Мазепи, що своїм змістом нагадує ту, яка була надрукована в Гісторіше Ремаркс за 22 січня 1704 р.

Хоч англійський інженер у ранзі капітана, Джон Перрі, не знав особисто Мазепи, будучи на московській службі між 1698 до 1714 р., він загально добре ознайомлений із розвитком воєнних і політичних подій того часу. На думку Перрі, шведський король пішов на Україну тому, що його запросив Мазепа, бо московський уряд дуже погано поводився з козаками, так що не тільки козаки, а й "усе населення в Росії було готове до повстання". Перрі підкреслює що Меншиков по-варварському знищив Батурин, але й це "не відстрашило козаків та українське населення допомагати Мазепі".

Перрі видно був добре поінформований про українсько-шведський союз, очевидно на основі російських тодішніх джерел, коли згадує, що Мазепа був зобов’язався підпорядкувати Україну Польщі, як це було перед тим, поки Україна прийняла московську протекцію. Перрі не подає опису битви під Полтавою, тому що "це загально відоме в Європі", але зазначає, що шведський король міг утекти з-під Полтави завдяки Мазепі та його козакам.

Капітан Генрі Брус теж не знав особисто Мазепи, бо вступив на московську службу щойно в 1711 р., однак він передає у своїх спогадах перебіг воєнної наради з дня 14 червня 1711 р., що відбулася в шатрі іншого англійського старшини, генерал-лейтенанта Якова Бруса, над Дністром. Підчас цієї наради обговорювали пропозицію молдавського господаря Дмитра Кантемира, який, будучи головою автономної держави під турецькою зверхністю, просив царя допомогти скинути турецьке ярмо. Усі генерали згодилися, добачуючи у цьому патріотизм Кантемира, крім німецького генерала на московській службі Н. фон Ґаллярда, що спротивився, мотивуючи це тим, щоб "царя не спіткала така сама доля в Молдавії, яка спіткала шведського короля в Україні, якого запросив зрадник Мазепа".

З черги англійський посол у Москві (1704-1711), Лорд Чарльз Вітворт, описуючи у своїх спогадах взаємини в Москві 1710 р., подав докладну історію козаків. Автор, розрізняє донських козаків, що беззастережно підлягають цареві, від українських гетьманських та запорозьких козаків, гетьман яких, будучи у поганому стані у війні з Польщею, 1654 р. піддався під царську протекцію".

Однак московські урядники й царські військові залоги своєю поведінкою викликали таке загальне невдоволення в Україні, яке довело до відкритого повстання. Мазепа, шукаючи виходу, постановив піти під шведську протекцію й тому приєднався до шведського короля, за що цар наказав зруйнувати Батурин, а його населення без різниці віку чи статі у числі понад 6.000 вирубати мечем. "І хоча страшне зруйнування, - пише Вітворт, - викликало на Україні великий страх, запорожці одноголосно приєднались до Мазепи й ділили його долю й недолю до самого кінця".

Описуючи церкви, релігійні обряди, народне мистецтво, звичаї та обряди в Москві, автор наголошує великий примітивізм і некультурність, зокрема неграмотність серед московського духовенства, відзначуючи що виняток становлять ті, які студіювали в Києві.

Література

1. Борщак І., Мазепа. Людина й історичний діяч, "ЗНТШ", т. 152, (1933), с. 1.
2. Вишневський Л., Мазепа: історія життя і зради, "Наука і суспільство", 1985, ч. 9, с. 34-37.
3. Дорошенко Д., Мазепа в історичній літературі і житті, "ПУНІ", (1938), т. 46. с. 3-34.
4. Костомаров Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст. Петербург, 1905, т. VI.
5. Крупницький Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його часу, "Записки чина св. Василія Великого", 1932, т. IV, с. 292-316.
6. Крылова Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, "Петр Великий. Сборник статей", Ленинград-Москва, 1947