Полтава знаходиться на правому березі Ворскли, до якої впадає Коломак, потім обидві ріки створюють болотистий терен, що дуже утруднював комунікацію з містом на лівому березі Ворскла.

У Полтаві стояла московська залога під командуванням полковника А. С. Келіна, що складалася з т. зв. інвалідських сотень (4.273 вояків) та 2.600 українських "добровольців" (мабуть із козаків полтавського полку). Келін мав до диспозиції 90 гармат, саме ж укріплення Полтави було зроблене зі земляного валу з дерев’яним палісадом. Келін, перебравши місто в січні 1709 р., зміцнив оборонну систему фортеці, так що Полтава була підготована до оборони.

Навесні шведський король вирішив здобути Полтаву, що мала стати оперативною базою для дальшого походу на Москву. Як подає офіційний шведський історіограф та очевидець, Георг А. Нордберг, у своєму творі про Карла XII, королівський канцлер, граф Карл Піпер, не радив королеві здобувати це місто, але відступити за Дніпро. Такий маневр уможлив би не тільки зв’язок зі Швецією, але допоміг би поповнити новим військом проріджені шведські ряди. Особливо придалася б польська легка кіннота для оборювання ворога, якого шведська тяжка кавалерія не могла спинити в наступі, ані переслідувати у відступі. Цієї думки був теж гетьман, але король спротивився тій пропозиції, мотивуючи свою думку тим, що відступ шведів за Дніпро заохотив би ворога до більшої активності.

Одначе, як подає другий шведський історіограф, Густав Адлерфельт, після переходу запорожців на шведський бік, відпала небезпека, що козаки, які торгували з Полтавою, будуть опонувати, і Мазепа змінив свою думку, порадивши Карлові здобувати місто. 25 квітня 1709 р. під Полтаву прибув шведський відділ генерала Шпарра, а вслід за ним прибули головні сили, що розташувалися у віддалі двох кілометрів від міста. Протягом квітня шведи не могли ні переговорами, ані безуспішними штурмами здобути цієї стратегічно важливої фортеці; від 1 травня були змушені розпочати її систематичну облогу. Карл наказав викопати шанці, щоб голодом примусити залогу до капітуляції.

З метою унеможливити будь-яку допомогу ззовні, Карл наказав зайняти містечка Решетелівку над р. Голтвою та Опошню над р. Ворсклою на захід та північний захід від Полтави. Доступ від Переволочної був відтятий запорожцями, що зайняли це місто. До речі, запорожцям доводилось виконувати важкі військово-інженерні праці, зокрема копання, шанців, брати участь в розвідчих стежках тощо.

Німецький історик та учасник битви під Полтавою, Й. В. Барділі, подає у своїх споминах таку цікаву подробицю: "На початку облоги козаки запропонували королеві на певних умовах здобути Полтаву штурмом, і ніхто не сумнівався в їхньому успіху, коли б їм це було дозволене. Але шведи не хотіли, щоб слава припала не їм, а козакам, як теж і того, щоб фортеця зі здобиччю не дісталася в руки козаків, тому вирішили чекати кращої нагоди".

Від 1 червня шведи почали бомбардувати Полтаву своєю артилерією, так що положення міста почало значно погіршуватись. Зважаючи на стратегічне й політичне значення Полтави, цар прибув із головними силами до місцевості Крутий Берег (недалеко від міста), щоб не допустити до капітуляції залоги. З уваги на грізне становище фортеці (марево голоду), вирішено на воєнній нараді 12 червня несподівано атакувати шведів.

Задуманий московський наступ не вдався. Тоді цар вирішив просунутися ще дальше на південь в околицю села Яківці, щоб ще ближче бути біля Полтави. Розглянувши околицю, Петро І прийшов до висновку, що терен поряд села Яківці знамените надавався для влаштування воєнного табору. Хоч рівнина була не дуже велика і не давала можності маневрувати військом, зате з лівого боку поле охороняв густий ліс, фронтову смугу забезпечував теж густий ліс, тил був над крутим берегом Ворскла, тільки правий бік залишався відкритим.

У додаток віддаль від Яківців до Полтави була всього п’ять кілометрів. З уваги на це, 25 червня цар наказав усьому війську перейти в околицю Яківців, щоб почати укріплення цієї рівнини в формі букви "П". З трьох сторін воєнний табір був оточений оборонним валом з отворами в кількох місцях для виходу війська зі середини. На рогах валу були побудовані бастіони.

Вранці 26 червня в укріпленому таборі розмістилося 58 полків, уся артилерія та обоз.Віддаль між обома ворожими таборами, що своїми крилами впиралися в лісові простори (московський від Яківців до Полтави, а шведський від фортеці на південь до Решетелівського масиву), мала п’ять кілометрів. Між обома лісами була на 5-6 км. рівнина, відкрита з півночі і півдня. Тепер було ясно, що тут мусить прийти до вирішальної битви. Цар задумував атакувати шведів 29 червня (10 липня н. ст.).

До диспозиції цар мав під Полтавою 58 батальйонів піхоти, 17 полків кавалерії, разом 42.500 вояків та 102 гармати. Козацьке військо під командуванням гетьмана І. Скоропадського перетинало шведам шлях до Дніпра на відтинку Переяслав - Кременчук.

Карл XII виставив до бою 24 батальйони піхоти, 22 полки кавалерії, себто близько 25 тисяч вояків, маючи до диспозиції чотири гармати. Решта шведської армії (близько 6 тисяч) брала участь в облозі фортеці, а також обсадила берег уздовж Ворскла. Українське військо було частково приділене до охорони обозу, частково брало участь в облозі фортеці та було на своїх постах на лінії Ворскла, як також у містечках Старі й Нові Санжари, Білики й Кобиляки. Зокрема козаки Мазепи були приділені до резерви біля села Пушкарівки. Хоч козаки не брали безпосередньої участи в битві, вони охороняли шведську армію від можливого обходу московського війська з заходу; беручи участь в облозі Полтави, також унеможливили Келінові зробити випад із фортеці.

Шведський король, підготовляючись до генерального бою, не зробив належних приготувань. Він обмежився тим, що для охорони дороги поміж Полтавою та Переволочною вислав чотири кавалерійські полки, які зайняли позицію вздовж Ворскли, при чому король не подбав про переправу через Дніпро біля самої Переволочної, що було конче потрібне на випадок відступу, тим більше, що в травні відділ полковника Яковлева знищив усі козацькі човни. Перед самою ж битвою шведи не вислали стеж для розвідки, вони не тільки не заскочили ворога, який вчасно довідався про план Карла, але й самі були заскочені оборонною системою царської армії, оборона ж була підготована до бою, тому елемент несподіваності не дав сподіваних наслідків.

Карл XII, довідавшись у ночі 26 червня, що 28 червня має прибути до московського табору 40-тисячна армія калмицького хана Аюки (насправді це був 10-тисячний загін), вирішив випередити царя та блискавичним ударом заскочити московське військо. Цього ж самого дня (26 червня) король наказав приготувати війська й розставити їх на північний схід від Полтави, щоб уночі 27 червня бути напоготові до наступу. Напередодні битви, Карл XII був під час реконесансу важко поранений у ногу. Хоч теоретично він передав командування маршалові Реншильдові, фактично сам давав накази. Його возили на рухомих ношах, запряжених двома кіньми.

О 2-ій годині ночі 27 червня (7 липня н. ст.) король наказав вистроїти піхоту в чотири колони по шість батальйонів у кожній, за нею - кавалерія, складалася також із шістьох колон по шість ескадронів у кожній.

О 5-ій годині ранку шведська піхота з успіхом почала атакувати московські редути (земельні укріплення), але цар, своєчасно повідомлений своєю розвідкою про наступ шведів, вислав свою кавалерію, яка відкинула шведську піхоту.

Тоді вступила в бій шведська кавалерія, що спочатку з успіхом боролася з московською кіннотою, але під сильним вогнем ворога мусила відступити. На місце відступаючої шведської кавалерії, в бій кинулася шведська піхота, яка спочатку заволоділа двома московськими редутами, але шведам не вдалося здобути інші редути і під сильним вогнем ворога вони мусили відступити. Великі втрати шведів приневолили короля зрезигнувати з дальших спроб заволодіти земляними укріпленнями. Карл вирішив їх залишити, щоб обійти їх, одначе шведам цей маневр не вдався.

Меншиков, помітивши маневр обходу Реншильда з півночі на узліссі Будищенського лісу, оточив його - і шведи мали великі втрати. Коли на лівому крилі продовжувавсь кривавий бій між частинами Реншильда і Меншикова, на правому крилі 6 батальйонів піхоти під командуванням генерала Росса намагалися здобути земельні укріплення. Втративши багато людей, Росс був приневолений відступити в напрямі Яковецького лісу, куди Реншильд послав на допомогу 10 ескадронів кінноти під командуванням генерала Шліппенбаха.

Цар, помітивши це, наказав Меншикову взяти п’ять батальйонів піхоти та п’ять полків кавалерії, щоб атакувати шведів, які заховалися в Яковецькому лісі. У тому бою Меншиков зовсім знищив кінноту Шліппенбаха, а піхота Росса зазнавши великих втрат, відступила в напрямі Полтави, Меншиков же повернувся на своє місце. У той час, коли Меншиков бився з частинами Росса та Шліппенбаха, цар наказав генералові Бауерові відступити зі своєю кіннотою за редути.

З цього хотів скористатись Карл й наказав зайняти шість поперечних редут, у чмуо йому не пощастило. Тоді король наказав прориватися поміж редути. Шведи пройшли й почали іти за відступаючою кіннотою Бауера. Але курява, що постала наслідком відступаючої кінноти була така густа, що заслонила розташування московського табору, чим урятувала його перед шведським штурмом.

Шведська армія, опинившись за 50-70 метрів від московського табору нагло попала під нищівний вогонь московської польової артилерії, що спричинило значні втрати й замішання серед шведського війська, яке відступило в напрямі Будищенського лісу. Тут на узліссі Карлові з труднощами вдалося привести свої частини знову в бойовий порядок. Шведське військо в силі 18 батальйонів стало в одну лінію, маючи до розпорядження чотири гармати, а на обох флангах уставилось 29 ескадронів кінноти. Близько 9 год. ранку цар теж закінчив перегрупування свого війська, яке поволі пішло в наступ. Рівночасно почали наступати шведи. Як тільки вони попали в зону артилерійського вогню, московська артилерія посипала на них картеччю.

Під час цього бою артилерійське ядро розбило ноші Карла, але король пересів на коня і продовжував командувати. На віддалі 50 метрів почалася стрілянина з рушниць, а згодом обидві сторони перейшли в рукопашний бій. З уваги на те, що шведській кінноті на правому крилі загрожувало оточення, вона почала відступати. Приблизно тоді забито коня під королем, який упав непритомний на землю. Трабанти забрали його з поля битви. Наступ московської піхоти, а ще гірше, сильний артилерійський вогонь викликав замішання серед шведів, які вже не могли відбити атаки. Потім захитався центр шведської армії та почався безладний відступ до табору, який у між-часі зайняли інші московські частини.

Близько 11 год. дня битва закінчилась повною поразкою шведів. На полі бою шведи втратили 6.901 убитими, в полон попало 2.760 вояків і старшин, у тому числі польовий маршал Реншильд та прем’єр-міністр граф Піпер. Московські втрати 1.345 убитих і 3.290 поранених. Тим частинам шведської армії, що не попали в полон, пощастило під командуванням генерала Левенгавпта пройти вздовж Ворскли аж до Переволочної.

Тут, за винятком кількох човнів, на яких переправилися Карл, Мазепа, й Гордієнко з невеликою охороною (близько три тисяч шведів і козаків) на другий берег Дніпра, армія Левенгавпта мусіла здатися Меншикову в полон. Ті козаки, що були в армії Левенгавпта, згідно з 5-ою точкою капітуляції, "мали бути негайно видані його царській величності". Багатьох із них на місці покарано смертю, інших заслано на Сибір, дуже мало повернулось додому.

Одначе вислід битви під Полтавою був вирішений ще перед самою битвою, яка була висновком радше дипломатично-політичних, як стратегічних посягань.

Кримський хан Девлет Ґірей II, зрозумівши, що тепер чи пізніше його державі буде загрожувати російська експансія, наперекір своєму зверхникові, турецькому султанові Ахмедові III, який у російсько-шведському конфлікті зайняв нейтральне становище, обіцяв на початку 1709 р. шведському королеві значне військо, у склад якого крім татар входило 40 тисяч Донських козаків-булавинців під проводом наступника Булавіна отамана Ігната Некрасова. Про це свідчить лист графа К. Піпера з березня 1709 р. до татарського хана, в якому він запитує, коли і скільки хан пришле війська.

Король і гетьман вважали своїм головним завданням вигнати російське військо з України на терен Росії та організувати воєнну коаліцію проти Москви, учасниками якої мали бути Туреччина і Крим. Шведи були переконані у допомозі кримського хана, тим більше, що султан толерував акцію хана і на початку травня 1709 р. з Істамбулу вислано на турецьких кораблях воєнний загін для татарського війська до московських границь.

Про це все знав цар і боячись попасти у кліщі поміж шведською і татарською арміями, він несподівано в часі - березень-травень - 1709 р. виїжджає з головної армії до Воронежа, де частинне стояв його воєнний флот, і пливе з ними до Азова, де було десять воєнних кораблів. Тут зустрічається з неофіційним турецьким представником в столиці Криму Бахчисараї, Капуджі-пашою і перед ним та його яничарським штабом палить свій воєнний флот, яким так дорожив.

Цим цар дав зрозуміти, що він не має ніяких ворожих намірів супроти Туреччини, а окрім цього передає паші велику грошеву суму та значне число воєнно-полонених магометанського віросповідання.

Цар пробував підкупити теж кримського хана, але цей категорично відкинув царську пропозицію. Куди легше пішло підкупити в Істамбулі великого візиря Чорулу Алі пашу. У слід за тим прийшла від султана категорична заборона ханові висилати військо шведському королеві. Нейтралізувавши в той спосіб військову поміч хана шведському королеві, цар запевнив собі так на перемогу у битві під Полтавою.

Значення й вагу битви під Полтавою оцінив Лейбніц. Для України та злощасна битва мала фатальні наслідки на довгі-довгі роки.

Література

1. Вишневський Л., Мазепа: історія життя і зради, "Наука і суспільство", 1985, ч. 9, с. 34-37.
2. Донцов Д., Похід Карла XII. на Україну, Лондон, 1955.
3. Костомаров Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст. Петербург, 1905, т. VI.
4. Крупницький Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його часу, "Записки чина св. Василія Великого", 1932, т. IV, с. 292-316.
5. Крылова Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, "Петр Великий. Сборник статей", Ленинград-Москва, 1947