Як відомо Мазепа, був предметом натхнення для багатьох поетів, мистців, письменників і дослідників цієї доби. Поетів та мистців заманювала зв’язана з його особою легенда, в якій зображено його як романтичного героя любовних пригод. При згадці імені Мазепи в західному світі, мають на увазі радше постать любовного героя Вольтера чи Байрона, ніж історичну особистість.

До популяризування українського гетьмана в Західній Європі причинився в першу чергу Вольтер у своїй відомій історії про Карла XII, в якій, між іншим, описав, як то один польський шляхтич, із метою помститися за те, що Мазепа "вів роман" із його дружиною, покарав його оригінальним способом, а саме: піймавши Мазепу, наказав роздягнути його, а опісля прив’язати до дикого коня, й пустити його в степи, сподіваючись, що Мазепу зустріне неминуча смерть. На щастя, його врятували козаки. Опісля з ними він брав участь у походах проти татар. Завдяки своєму знанню - пише Вольтер, - Мазепа здобув собі на Січі велику пошану, а "цар уважав за конечне зробити його князем України".

Цю любовну історію Мазепи ширше подав у своїх спогадах польський шляхтич Ян Хризистом Пасек (1636-1701). Свої спогади він написав між 1670 і 1690 роками, (точна дата не устійнена), які частково з’явилися у варшавському літературному журналі Астреа 1821 р., а повне видання - 1836 р. Спогади Пасека були популярні в Польщі, їх поширювали усно та у відписах. Доказом цього може служити той факт, що Вольтер, пишучи про цю любовну аферу Мазепи у своїй історії про Карла XII (перше видання з’явилося 1731 р.), розпитував у Парижі польського екзильного короля Станіслава Лещинського, який на письмі потвердив "усі факти" в його книжці, включно з любовною історією Мазепи. Про аферу Мазепи згадував польський мемуарист Еразм Отвіновський у своїх спогадах 1696-1728 рр.

Пасек, ворог Мазепи, служив як паж на дворі польського короля і був замішаний у змові конфедератів проти короля (1661), про що Мазепа випадково довідався й поінформував Яна Казимира. Щоправда, Пасек на суді викрутився з цієї, для нього дуже неприємної справи, але заприсягнув помститись Мазепі. Бажаючи його скомпрометувати, записав у своїх спогадах про його любовний роман із дружиною польського шляхтича Станіслава Фальбовського. Пасек пише, що Мазепа був частим гостем у домі Фальковських. Його подарунки господині дому звернули увагу Фальбовського, який вирішив розслідити взаємини своєї дружини з Мазепою. Свою розповідь Пасек кінчає тим, що Фальбовський повертається додому і карає жінку за те, що "тіло в неї свербіло".

У споминах про цю любовну аферу Пасек пише поверхово, не подаючи ні імені мадам Фальбовської, ані назви місцевості, обмежуючись тільки до ствердження, що це мало місце на Волині (Вольтер взагалі не подає імен чи назв місцевостей). Можна припускати, що Пасек будучи у Смоленську, де брав участь у польсько-московських переговорах, чув від когось цю історію, тому в нього так багато вигадок і перекручень. З уваги на це, деякі дослідники, напр., польський історик А. Бєльовський, уважає, що конфлікт між Фальбовським і Мазепою мав виключно політичний характер. Дмитро Дорошенко висловив сумнів щодо автентичності цієї події у спогадах Пасека.

Згідно з польськими джерелами, у той час (1660-ті роки) на Волині дійсно жив Станіслав Фальбовський. Мазепа "справді міг мати роман з пані Фальбовською... слід встановити, скільки правди, а скільки фантазії в цій розповіді про любовну пригоду Мазепи та його їзду на коні" - пише Христина Пеленська у своїй цікавій статті "Польська легенда про Мазепу".

До речі, такі любовні історії були на денному порядку в тодішні часи. Подібну історію описує у своїх спогадах французький дипломат у Варшаві, Фой де ля Невіль, розповідаючи про одного шотландського офіцера на службі в польській армії, що був "приятелем дому одного литовського полковника" і мусів незабаром утікати з Польщі.

Мазепа мав і інші любовні пригоди, "тому немає причини думати, що Мазепа обмежив таку шляхетську слабість однією пригодою" - пише Пеленська. Київський архівіст Іван Каманін описав любовну аферу з Оленою Загоровською, молодою дружиною багато старшого за неї чоловіка, який подав розводову справу проти неї 1663 р. Ян Загоровський, володимирівський суддя, подав причиною розводу те, що він знайшов у своєї дружини багато подарунків від Мазепи. Більше того, в одному з листів до п. Загоровської, Мазепа намовляв її, щоб вона поїхала зі своїм чоловіком до сусіднього села Ревушки. По дорозі Мазепа обіцяв зробити на нього засідку і вбити його, однак цей план не вдався, а закінчення розводової справи зосталось невідомим.

Питання, чому Пасек вибрав такий незвичний спосіб покарання Мазепи їздою голим на коні, на погляд Пеленської, слід шукати у грецькій міфології. Мотив кари за подружню зраду з’являється вперше у грецькій міфології у зв’язку з особою Іполита.

Мужній красень Іполит, син амазонки не визнавав влади Афродіти, яка примусила його мачуху Федру, доброчесну жінку і матір дітей його батька Фесея залюбитися в нього. Обурений Іполит відкинув кохання своєї мачухи, що в розпуці поповнила самогубство, але перед цим, бажаючи помститися на пасербі, залишила листа, що буцімто він її збезчестив. Батько прокляв сина, його проганяють з Атен, саджають на візок, запряжений власними кіньми. Налякані страховищем, яке виринуло з моря, коні полетіли стрілою наперед себе. По дорозі візок розбився на тріски, а Іполита, заплутаного у віжки, коні волокли аж до його смерті. Доля Іполита була предметом трагедії Еврипіда (484-406 до Хр.) та писань римського письменника Люція Аннея Сенеки (5 р. до Хр. - 65 р. після Хр.) - "Федра" або "Іполит".

Твори Сенеки були відомі в Польщі уже в XVI ст. у чужоземних виданнях. Св. письмо та класична література були основними предметами у шкільній програмі того часу. Пасек учився в єзуїтській колегії в Раві і, можна припустити, що він був обізнаний з трагедіями Сенеки. "Можна сміло твердити, що Пасек міг запозичити сюжет для своє! легенди про Мазепу з переказу про Іполита, зокрема, з мотиву злочину й кари", - твердить Пеленська.

Справді, аналогія між грецькою трагедією Іполита та легендою про Мазепу очевидна.Обидва герої були замішані в незаконну любовну пригоду (Іполит у вигадану), в обох історіях говориться про шалену їзду та в обох випадках для незвичного покарання винних уживають коней.

Треба згадати, що автор цієї кореспонденції закидає Мазепі те, що він причинився до арешту гетьмана Івана Самойловича. Отже, якщо б афера з дружиною Фальбовського була йому відома, він напевно не забув би про це згадати. Не згадується того епізоду в німецькій пресі та в спогадах і після переходу Мазепи на сторону шведського короля, хоч німецька преса не щадила на його адресу таких епітетів, як "зрадник", "грошелюбець", "самолюб", "безбожник", та інші.

Любовна афера, що її описав Пасек, стала неначе невід’ємною частиною біографії та характеристики Мазепи в пересічного читача на Заході. Саме ця романтична постать Мазепи зацікавила не тільки Вольтера, але теж таких поетів: Гордон лорд Байрон ("Мазепа", 1818), Віктор Гюго ("Мазепа", 1829), Кіндрат Рилєєв ("Войнаровський", 1825), Олександр Пушкін ("Полтава", 1829), Богдан Залєський ("Дума про Мазепу"), Бертольд Брехт ("Балада про Мазепу", 1955) та інші.

Романтична легенда про любовну історію Мазепи стала натхненням для славних композиторів - Ференц Ліст (симфонічна поема "Мазепа", 1857), Петро Чайковський (опера "Мазепа") та митців - Теодор Жеріко (олійний образ "Мазепа", 1823), Євген Делакруа (олійний образ "Мазепа", 1824), Орас Вернет (два опійні образи: "Мазепа оточений кіньми", 1825 та "Вовки у погоні за Мазепою", 1826), Луї Буланжер (великі олійні образи: "Покарання Мазепи", 1827; "Смерть Мазепи", дата невідома) та інші.

Якщо, поетів і митців приманювала постать Мазепи як легендарно-романтичного героя любовних пригод, то ще більше цікавилися історичною постаттю Мазепи як динамічною особистістю, державним мужем і політиком не тільки сучасні йому дипломати, історики, очевидці, а й численні дослідники цієї доби, зокрема т. зв. Великої Північної Війни (1700-1721).

Вольтер, що був відомий зі своєї суб'єктивності, підкреслив у своїй історії Карла XII, що, коли одного разу цар, добре підпивши, почав називати Мазепу зрадником і погрожував зліквідувати гетьманщину, Мазепа, повернувшись на Україну, вирішив за допомогою шведської армії осягнути незалежність і створити - на руїнах російської імперії - могутнє українське королівство, бо "Україна завжди прагнула бути вільною ("L’Ukraine a toujours aspiré à être libre...").

Самого ж Мазепу Вольтер характеризує як "хоробру, спроможну, невтомну в праці, хоч уже в похилому віці, людину. ("Mazeppa -c’était un homme courageux, enterprenant, et d’un travail infatigable, quoique dans une grande vieillesse").

Література

1. Каманин И., Мазепа и его прекрасная Елена, "Кіевская старина", 1886, т. XI, с. 522-535.
2. Луців В., Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954