Так відродилися - Богуславський полк з полковником Самійлом Самусем на чолі; Корсунський - з полковником Захаром Іскрою; Брацлавський - з полковником Андрієм Абазином та Білоцерківський - з полковником Семеном Палієм. Почалося нечувано швидке, навіть для України, залюднювання території полків. Почувши про поновлення козацтва, люди йшли на ті терени з усієї України. Край відновлювався, будувалися села, поновлювалося життя.

Серед полковників Правобережної України перше місце належало Білоцерківському - Семенові Палієві. Оселився він на Хвастівщині, і завдяки його широкій популярності, цілком спустошена Хвастівщина, почала з неймовірною швидкістю залюднюватися. Люди сходилися з Правобережної та Лівобережної України, з Запоріжжя, зокрема з Дону, де перебувало багато українців.

Але, крім широкої популярності, треба було мати великий адміністративний хист, щоб порядкувати тим величезним краєм, населення якого зібралося з усієї України. Хвастівщина вже в 1688 році могла похвалитися наслідками колонізації. Палій став фактичним господарем території, яка охоплювала колишні полки Білоцерківський, Канівський, Черкаський, Чигиринський та Уманський. На цій території Палій мав необмежену владу, і вона йменувалася "Лаліївщина". Влада його була настільки сильна, що він не виконував навіть королівських наказів.

У протилежність Андрієві Могилі, який спирався тільки на польську владу, Палій мав віддане йому населення. Селянам він забезпечував спокійне життя, бо його військова слава охороняла селян від татарських нападів, а козакам виплачував належну їм платню. Крім того селян звільнялося від повинностей панам, і вони - за невеликими винятками, - мусіли їх виконувати лише супроти старшини га монастирів. Палій допомагав селянству в боротьбі проти панів, виганяв шляхту з маєтків і звільняв людей від кріпацтва.

Водночас із зростом популярності Палія зростала ненависть до нього польської шляхти.Не зважаючи на заборону козакам захоплювати землі дідичів, фактично на Паліївщині незабаром не стало панських володінь, панщина була скасована і П^лій сам побирав усі прибутки з землі. Козаки Палія та Іскри, наприклад, у 1683 році захопили маєток пана Немирича і тримали його в своїх руках 16 років.

Так на місце польського на Правобережній Україні прийшло козацьке панування. Шляхта скаржилася коронному гетьманові Станіславові Яблоновському, але він був безсилий: навіть у його власних маєтках господарювали Палієві козаки. Не знаходячи підтримки у представників влади, польські пани самі робили наїзди на Паліївщину, грабували та вбивали селян і козаків. Між Палієм і польською шляхтою точилася безупинна війна.

Сучасники добре розуміли значення Палія: київська шляхта висловлювала побоювання, що іскра, яку кинув Палій, розпалить велику пожежу. В особі Палія шляхта бачила другого Хмельницького.

Природно, що особа Палія викликала ненависть польської шляхти, була небезпечним ворогом для Польщі, і польський уряд шукав можливості захопити його. Року 1689 Палій напав на Немирів, резиденцію гетьмана Гришка. що заступив Андрія Могилу, забитого в 1689 році козаками. Взяти Немирів не вдалося, і Палія забрав у полон Немировський польський комендант. Палія відвезене до Підкаменя, де пробув він до 1690 року, коли йому вдалося звільнитися - чи то з наказу короля, чи з допомогою козаків.

Ще від 1688 року Палій розпочав був заходи для об'єднання Правобічної та Лівобічної України. Він вважав, що тільки силами всієї України можна було б зліквідувати постійну небезпеку збоку Туреччини та Криму. Тому Палій почав звертатися в цій справі до московського воєводи в Києві, князя М. Ромадановського, та до Мазепи. Але Москва, зв'язана умовами "вічного миру" з Польщею та війною з Туреччиною і Кримом, відмовилася вести переговори. Палій пропонував з усією людністю оселитися в районі Трипілля, Василькова або Умані, але московський уряд не дав на це згоди