Замість могутньої Шведської держави, виступає як вирішальна сила на сході Європи Російська імперія, що починає відтоді загрожувати цілій Європі. Перший удар нової потуги мусів упасти на Україну, цей форпост європейської культури на Сході.

Для боротьби зі Швецією створено було коаліцію, до якої, крім Московщини, ввійшли Данія, що мала давні суперечки зі Швецією, і польський король Август II, курфюрст саксонський. Союзники розпочали війну навесні 1700 р. Король датський увійшов у Голштінію (союзник Швеції), а Август II - у Ліфляндію, де розпочав облогу Риги.

Молодий (народився 1682 р.) шведський король Карл XII, один з визначних полководців свого часу, розробив план розгрому своїх противників поодинці, короткими несподіваними ударами. У травні 1700 р. Карл на чолі 20-тисячної армії раптом висадився в Данії і незабаром з боєм підступив до Копенґаґена. Датський король Фрідріх IV змушений був підписати договір (Травендальський мир), за яким Данія зобов’язалася відмовитися від союзу з Росією та королем польським і відшкодувати військові витрати Швеції, а також визнала незалежність Голштінії. Це було 8 серпня 1700 р., а 9 серпня, не знаючи ще про поразку Данії, Петро І проголосив війну Швеції.

Московське військо перейшло кордон і почало облогу шведської фортеці Нарви, але Карл швидко перекинув свої військові сили в Прибалтику і 19 листопада 1700 р. несподівано напав на московський табір. Московське військо було розбите вщент. Карл XII вирішив, що з Петром покінчено, і повернув свої головні сили проти третього, як здавалося йому, найнебезпечнішого учасника коаліції - Августа II.

Україна змушена була взяти активну участь у війні зі Швецією. Це було наслідком політичного становища України, створеного Переяславським договором 1654 р. й Коломацькою угодою й, головне, визначене було реальним співвідношенням сил на сході Європи. Щоправда, певні кола української старшини й купецтва були зацікавлені в інтересах розвитку зовнішньої торгівлі у вільному виході до портів Балтійського моря, обминаючи територію Речі Посполитої. До того ще в інтересах української політики було відвернути увагу Московщини від кримсько-чорноморських справ і скерувати московську агресію в іншому напрямку. Характерно, що під час перебування в Москві на початку 1700 р. Мазепа "нас нудит на шведа" (хоч і радить зачекати з цим, поки буде укладено угоду з Туреччиною), як доповідав Петрові фельдмаршал і адмірал Ф. Головін, керівник зовнішніх справ Московщини й майбутній головнокомандувач московської армії.

З самого початку війни українське військо вирушило на північ. Спочатку пішов Полтавський полк (на чолі з полковником І. Іскрою) "влегці", за ним - Чернігівський полк (на чолі з полковником Ю. Лизогубом) з артилерією. Трохи згодом до них приєднався Ніжинський полк на чолі зі своїм полковником і наказним гетьманом І. Обидовським. Крім того, участь у поході взяли два охотних (сердюцьких) полки (Д. Чечеля й Федька 1). Однак козацьке військо не встигло дійти до Нарви і участи у битві не брало. Після того воно стояло коло м. Печер Псковських (Печерський монастир), "откуду подъЂздами частыми шведскіе повЂты огнем и мечем пустошили и в полон великое множество позабирали".

Охотницькі полки й півтори тисячі вибірних козаків Чернігівського полку на чолі з наказним полковником Яковом Лизогубом були послані до Чудського озера (до "Вдов-Городка", себто Ґдова) "для обереженія границ россійских". Козаки відбили шведський напад на Ґдов і переслідували шведів, спустошивши прикордонні шведські володіння.

На початку 1701 р. (є дата 31. I. 1701 р.) раптом помер Обидовський, і козацьке військо повернулося на Україну. Лише обидва охотницькі полки й невелика частина козаків залишилися в Печерах, незабаром відбивши напад на них шведського загону полковника Шліппенбаха.

Успішні дії українського війська в кінці 1700 - на початку 1701 р. були немовби прелюдією до кампанії 1701 р., яка розгорнулася для московського війська досить вдало. Доручивши Б. Шереметєву стримувати можливий шведський наступ на Псков і Новгород, а разом з тим за допомогою козацьких загонів пустошити прикордонні шведські володіння, Петро всю свою увагу зосередив на створенні нової московської армії. Четверта частина всіх церковних дзвонів у державі була перелита на гармати; значно збільшилося виробництво іншої зброї; вдосконалилося озброєння армії (до рушниць були додані багнети).

Сам Карл XII немовби сприяв цим заходам Петра. Ідучи проти Августа II, Карл залишив для захисту північної Прибалтики порівняно невеликі сили. Цю помилку Карла XII використав Петро, і московське військо вже в 1701 р. почало завдавати шведам дошкульних ударів.

В 1701 р. українське військо брало ще більшу участь у воєнних операціях. За наказом царя Гетьман поділив свої сили на дві частини. На початку року кілька тисяч запорожців і Гадяцький полк (на чолі з полковником гадяцьким М. Бороховичем) вирушили до Пскова, звідки, з’єднавшись з московським військом під командуванням князя Рєпніна, пішли на допомогу польсько-саксонському військові, яке було під Ригою. Сам Мазепа з головними силами й артилерією пішов був до Пскова. Однак у Могилеві він одержав наказ Петра про те, щоб вирядити вперед лише 20 тисяч війська (без артилерії). На чолі цього загону, який складався з полків Миргородського, Полтавського, Лубенського, Переяславського і двох компанійських (разом понад 17 тис.), був поставлений полковник миргородський Д. Апостол.

Спочатку воєнні дії розгорталися для союзників не досить вдало. Рєпнін був розбитий під Ригою і відступив. Польське військо змушене було зняти облогу Риги. 19 липня 1701 р. московське військо зазнало поразки під с. Равґе. Але 29 грудня 1701 р. московсько-українське військо на чолі з Б. Шереметєвим розбило загін Шліппенбаха під Ерестфером. Рештки шведського війська втекли, переслідувані кіннотою Д. Апостола. На початку 1702 р. Апостол, залишивши два компанійські полки "для оберегательства Псковскаго уЂзду жилищ и для провЂдыванія непріятельских замыслов", повернувся на Україну.

Влітку (18 липня) 1702 р. Б. Шереметєв розбив шведське військо під Гуммельсгофом. Ці перші перемоги над шведами дали можливість розпочати наступ на Інґрію.

11 жовтня 1702 р. російське військо здобуло шведську фортецю Нотебурґ (старий новгородський Орєшек), перейменований Петром І в Шліссельбург.

1 травня 1703 р. взята була невеличка фортеця Ніеншанц (Канци) у гирлі Неви, а 16 травня 1703 р. Петро заложив там Петропавловську фортецю - нове місто Санкт-Петербург. В боях під Нотебурґом і Ніеншанцом брало участь і українське військо (Чернігівський полк на чолі з Ю. Лизогубом).

В 1704 р. російське військо зайняло місто Дерпт (Юр’єв), а 9 серпня того ж року взята була Нарва. Отже, вся Інґрія і вихід до Балтики перейшли у руки Росії.

Війна тривала. Карл XII міцно "угруз" у Литві і в Польщі. За чотири роки (1701-1705) шведське військо захопило велику частину території Речі Посполитої. В 1701 р., розбивши польсько-саксонське військо під Ригою, Карл зайняв Курляндію, а в 1702 р. - майже всю Литву і значну частину Польщі. Тоді ж шведи зайняли Варшаву, а в червні 1702 р., розгромивши Іюльсько-саксонське військо під Клишином, Карл увійшов у Краків.

Проте утиски шведами польського населення викликали велике невдоволення в Польщі і зміцнили становище Августа II. Налякані повстанням на Правобережній Україні, польські матнати воліють триматися Августа II і союзу з Росією, щоб мати допомогу Петра у боротьбі і проти шведів, і головне - проти Палія. А втім, у деяких польських магнатських колах плекають думку про те, щоб замиритися з Карлом XII і за його допомогою повернути собі Лівобережну Україну (і Київ). У цей час українська проблема набирає вирішального значення в політиці польських маґнатів і щодо Швеції, і щодо гетьмана Мазепи.

Успіхи шведів посилюють внутрішню боротьбу литовських магнатів, серед яких утворюються два головні угруповання: одне (Огинського) лишається на боці Августа II, друге (Сапєги) підтримує Карла XII. Обидва угруповання ведуть між собою запеклу боротьбу, в якій бере участь і українське (гетьманське й запорозьке) військо. У 1702 р. ця боротьба зосереджується навколо литовсько-білоруської фортеці Старого Бихова, зайнятого військом Сапєги.

З наказу царя Мазепа послав на допомогу реґіментареві литовського (урядового) війська Халецькому для облоги Бихова частину (1000 чол.) Стародубівського полку і охоче-комонне військо (1500 запорожців) на чолі із знатним військовим товаришем Тимофієм Радичем. У цьому загоні брали участь також козаки С. Палія (200 чол.). Згодом на чолі цього загону, який збільшився до 12 тисяч, став наказний гетьман, стародубівський полковник М. Миклашевський. 12 жовтня 1702 р. бихівські "сапєжинці" змушені були здатися Миклашевському. І Литва, і Білорусь фактично опинилися в руках московсько-українського й польсько-литовського (урядового) війська.

Тим часом становище в Польщі чимраз більше загострювалося. Успіхи Карла XII зміцнили в Польщі магнатське угруповання, вороже Августові II. Війна зі Швецією з самого початку була малопопулярна в польських магнатських і шляхетських колах, які вважали її за особисту справу короля, як саксонського курфюрста, і не хотіли брати у ній участи. Отже, Август провадив цю війну в значній мірі коштом Саксонії (якщо не рахувати широких мас польського населення, яке дуже терпіло від цієї війни). Зайняття шведами більшої частини Польщі, повстання на Правобережній Україні, страшне руйнування Речі Посполитої - все це дало безперечну перевагу магнатській опозиції Августові, яка на чолі з примасом Польщі, кардиналом Радзейовським висуває кандидатом на польський престол познанського воєводу Станіслава Лещінського.

Варшавський сейм 1704 р. позбавив Августа II польського престолу і обрав королем польським Станіслава Лещінського. Правда, це обрання було опротестоване вірними Августові магнатами, які зібралися на сеймі в Сандомирі, але це ще більш загострило боротьбу серед керівної верстви Польщі.

Захопивши важливі позиції в Прибалтиці, Петро І починає приділяти більше уваги польським справам. На початку 1704 р. він посилає на допомогу Августові 12-тисячне московське і 5-тисячне українське військо. У квітні 1704 р. на допомогу Августові для боротьби проти шведів вирушив на Правобережжя сам гетьман Мазепа з головними силами українського війська. З цього часу протягом кількох років значна частина Речі Посполитої була зайнята московсько-українським військом, яке провадило боротьбу проти шведів та їх прибічників серед польсько-литовського магнатства.

Навесні 1705 р., користуючись тим, що Карл був зайнятий боротьбою з саксонсько-московським військом (10 тис. саксонців і 6 тис. москалів на чолі з генералом Шулеибурґом) в Шлезьку, Петро зайняв Курляндію і Литву. Головні сили московської армії (близько 30 тис.) зосереджені були в Гродні, але Карл взимку 1705 р. швидким маршем рушив до Гродна і відрізав московське військо від його операційної бази (на Західній Двіні).

Становище московського війська стало дуже тяжким. Проте Петро зібрав у Менську близько 12 тисяч війська. Велику роль зіграло тут українське військо. Мазепа з 15 тисячами козаків стояв коло Слуцька, загрожуючи лівому флангові шведів; друга частина козацького війська (кілька тисяч козаків) була в Бересті і мала допомагати Гроднові. Щоб забезпечити Московщину від можливого шведського наступу, Петро наказав посилити укріплення Пскова й Смоленська, а також побудувати суцільну укріплену лінію від Пскова до Брянська.

Дії українського війська на Білорусі в 1706 р. розвивалися невдало. У 1706 р. шведське військо під Несвіжем напало на козацький загін стародубівського полковника Миклашевського, який при цьому був убитий, але козаки, хоч і з великими втратами (забитих і полонених), відбили шведський напад. Сам Карл обложив у Ляховичах козацький загін на чолі з переяславським полковником Мировичем. Кількатисячне московсько-українське військо на чолі з думним дворянином і бригадиром С. Неплюєвим і Д. Апостолом 19 квітня потрапило під Клецьком у засідку і було розбите. Після цього Мирович 1 травня 1706 р. змушений був здатися 3.

Прихильники Карла XII знову піднесли голову. Навесні 1706 р. московське військо (що було в Гродні) відступило до Києва. Петро гадав, що Карл піде на Київ. Зважаючи на те, що "Кіевская фортеція (Старокиївська. - О. О.) имЂет зЂло худую ситуацію", Петро "разсудил фортецію сдЂлать в ином мЂстЂ". Будівництво нової фортеці (на території Печерського монастиря, де ще в 1703 р. Петро хотів, щоб "фортеція устроена была крЂпкая и правилно содЂланная"), розпочате 15 серпня 1706 р., провадилося силами українського населення і було великим тягарем для нього.

Однак Карл XII знову повернув на захід і у вересні 1706 р. ввійшов у Саксонію. Тепер Августові II треба було рятувати свої власні володіння. 13 жовтня 1706 р. в Альтранштадті був підписаний договір, за яким Август відмовився від участи в анти-шведській коаліції, зрікся польської коропи на користь Станіслава Лещінського і зобов’язався сплатити Швеції велику контрибуцію. Перемога московського війська на чолі з Меншиковим над шведським корпусом генерала Мардефельда під Калішем 18 жовтня 1706 р. вже не могла врятувати Августа