"Брусиловський" наступ значно допоміг Франції, яку німці тіснили під Верденом, але цей наступ для російського фронту дав небагато.

Два роки війни коштували Російській імперії дуже дорого:

• забитих було 1.500. 000,
• поранених коло 4.000,000,
• полонених понад 2.000. 000.

Отже тоді, як на початку війни на фронтах стояло 6.000. 000 людей, за два роки втрачено 7.500. 000. Були частини, в яких не зосталося жодного кадрового старшини (відсоток втрат старшин був далеко більший, ніж відсоток втрат солдатів). Покликано було 15.000. 000 "запасних" та рекрутів, які не проходили належної муштри.

З другого боку - досягнення у військовому постачанні за цей час були колосальні:

• рушниць у 1916 році виробляли вдвоє більше, ніж у році 1914,
• кулеметів - у 6 разів більше,
• гарматних набоїв - у 9 разів, а деяких калібрів - у 16 разів,
• гармат - у 4 рази.

Крім того в 1915 році Росія почала одержувати від союзників величезну кількість зброї і амуніції: за 1916-ий рік вона одержала 9.500 кулеметів, 8.000. 000 набоїв, 446 важких гармат. Але армія втратила дух. Це вже були власне не солдати, а "запасні" - резерв, старі дядьки, і зовсім молоді хлопці, якими командували прапорщики "запасу", не кадрові старшини, а цивільні люди, що пройшли кількамісячний вишкіл.

У Росії довгий час не відчувалося "товарового голоду", але ціни постійно звертали, піднісшись пересічно у два рази, а головне - змінилося співвідношення цін: в Україні, наприклад, до війни можна було за півтора пуда пшениці купити пуд заліза; у 1916 році пуд заліза коштував 6 пудів пшениці; за пуд пшениці можна було купити 10 аршин перкалю ("ситцю"), а року 1916 - тільки два і т. д. Поволі економіка почала захитуватись. Залізниці не справлялися з перевозами, у промислових центрах не вистачало продуктів, знизилась продуктивність праці, бо кваліфікованих робітників заміняли жінки; підлітки, військовополонені. Почалися перебої у праці цукроварень, млинів.

У сільському господарстві не вистачало чоловіків, коней, реманенту. Посівна площа у 1916 році зменшилася в Україні на 1.900. 000 десятин, гуртовий збір збіжжя у порівнянні з р. 1913 знизився на 200.000. 000 пудів. Найбільше потерпіли малоземельні селяни: на 1917-ий рік в Україні з 3.980. 000 селянських господарств 640.000 не мали засівів, 1.400. 000 не мали коней, а 1.142. 000 не мали корів.

1916-ий рік позначився рядом страйків та заворушень, що відбувалися під гаслом "Геть з війною". Особливо багато було їх у Донбасі - в Горлівці, Бахмугі, в Катеринославі, Харкові, Миколаєві - там, де були великі заводи. Керували тими заворушеннями підпільні соціалістичні організації. Цей настрій перекидався на фронт, внаслідок чого цілі полки відмовлялися йти в бій. Становище погіршували маси "запасних", які місяцями сиділи у касарнях, чекаючи, коли їх вишлють на фронт. Вони сиділи без діла, бо не вистачало рушниць для муштри.

"Запасні" були легкою здобиччю для революційних агітаторів. 3 приводу вибуху заворушень командувач Київської Військової Округи писав у Ставку верховного головнокомандувача: "не зважаючи на репресивні заходи, повстання, як зараза спалахують то в одному, то в іншому пункті і набрали останнім часом великого поширення".

Кривава війна, без перспектив, із фронтами, які стояли непорушно, втомила всіх.Непопулярний вищий провід викликав незадоволення у Державній Думі, серед війська, у запіллі. Постійна зміна міністрів підривала до них довір'я. Вирішування справ держави, народу здебільшого залежало від особистих симпатій чи антипатій монарха, цариці, диктувалось побоюваннями, що той або інший міністр має зв'язки з Державною Думою, земством.

Прийняття царем ролі верховного головнокомандувача, замість популярного великого князя Миколая Миколайовича, справило у масі населення негативне враження, воно робило царя відповідальним за помилки та невдачі і позбавляло його ореолу. Перебування царевича - хлопчика Олексія у Ставці надавало їй приватного характеру. У широких колах, починаючи з членів царської родини й закінчуючи звичайним селянином, зростала ворожість до цариці Олександри, яка фактично управляла державою, і це підривало будь-яке довір'я до влади.

Ворожі настрої зростали внаслідок того колосального значення, яке здобула людина з темним минулим, Распугін. Він користався успіхом у вищих сферах Петербургу, йому безмежно довіряла цариця Олександра, він впливав на міністрів, з ним мусіли рахуватися чужоземні дипломати. Дістаючи величезні кошти, куртажі, він мав "контору", що управляла його фінансами. 'Про роль Распутіна ставилося питання у Державній Думі, але протекція цариці охороняла його. Ширилися легенди про його німецьку орієнтацію, про його все-владу - і це все компрометувало монархію.

На початку 1916 року міністр внутрішніх справ А. Хвостов шукав серед службовців міністерства особу, яка наважилася б забити Распутіна, бо не можна було легальними засобами позбутися його. За цю спробу Хвостов заплатив міністерським постом. У середині грудня того ж року Распутіна забили - великий князь Дмитро Павлович, брат у других царя, князь Ф. Юсупов, чоловік царевої племінниці та Пуришкевич, правий депутат Державної Думи. Склад змовників свідчить, яке велике значення надавали особі Распутіна в найближчому оточені царя.

Але смерть Распутіна не дала нічого позитивного, навпаки, стало гірше, бо виявилося, що причина лиха була не в Распутінові. У членів царської родини, Державної Думи, вищого військового командування фронтом зростало переконання, що залишатися з таким царем не можна: потрібний переворот. Були різні варіанти: зречення царя на користь сина, або брата Михайла, або великого князя Миколая Миколайовича.

Прогресивний Блок Державної Думи, докладно обміркувавши це питання, хотів організувати палацовий переворот і добитися відповідального міністерства, щоб запобігти революції, бо було ясно: революція під час війни несе для держави величезну загрозу